Політологічний словник
Політичні сили – організовані суб’єкти соціальної та політичної діяльності, що здійснюють вплив на хід політичного процесу. Поняття П. с. близьке до поняття “суб’єкт політичної діяльності”, однак не включає індивідуальних учасників політичного процесу. Становлення поняття П. с. пов’язане зі зростанням починаючи з XIX ст. командного принципу у політиці, ідеологізацією політичної діяльності. Використовується у вузькому (політичні організації) та широкому розумінні. В останньому випадку під П. с. мають
На відміну від поняття “суб’єкт політичної діяльності”, яке має певне правове визначення, ключова характеристика П. с. має насамперед діяльнісний аспект. Так, окрема соціальна група або народ у цілому можуть не виступати як політична сила, якщо вони не висувають політичних вимог, пасивні з точки зору захисту своїх інтересів, якщо вони виступають виключно
Зазначені характеристики та ознаки П. с. зумовлюють їхню класифікацію: за політичною платформою – ліві, праві, центристські; обстоюваними механізмами соціальних перетворень – революційні, реформаторські; ставленням до суспільного прогресу – прогресивні, консервативні, реакційні; ставленням до влади – опозиційні, провладні; ставленням до політичного режиму – наприклад, демократичні сили.
Різка поляризація П. с. відбувається в період кризи соціально-політичного ладу. З метою подолання кризи та становлення нового політичного режиму відбувається консолідація П. с. у межах окремих груп. Сучасний період в історії України потребує насамперед консолідації центристських, демократичних політичних сил (включаючи право – та лівоцентристські сили) на основі демократизації політичного процесу, подолання згубних для країни політичних конфліктів в їх середовищі.
Базовкін К, Кремень В. Партії та громадські об’єднання України. – К., 1994; Батенко Т. Права і ліва ідеї в СНД //І. Незалежний культурологічний часопис. – 2000. – Вип. 16; Васильєв М. Партии, движения, политические силы – попытка деконструкции // Полис. – 1992. – № 5-6; Вятр Е. Социология политических отношений. – М., 1979; Гарань О. В. Убити дракона (3 історії Руху та нових партій України). – К., 1991; Забродіна К. Політична опозиція в західноєвропейських країнах (політологічний аналізі // Політологічні та соціологічні студії. – Т. 1. – 2000; Перегудов С. П. Крупная российская корпорация в системе власти // Полис. – 2001. – No 8; Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. – К., 1996; La Palombara J. Bureaucracy and political development. – Princeton, 1963.
Є. Перегуда
(2 votes, average: 4,50 out of 5)