ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ВОЛЯ
Поняття волі та її функції
Питання, які стосуються волі, у світовій філософії і психології розв’язували по-різному. У психології часто виокремлюють три головні сфери: інтелектуальну, емоційну, вольову.
Вперше раціональну природу волі заперечив А. Шопенгауер. Він трактував волю як темну, несвідому, ірраціональну силу, яка є в основі світу. Така воля (тобто воля до життя) більш відповідна хтивій частині души за Платоном. Тому від неї людина повинна звільнитись, щоб мати якусь надію в житті.
У радянській психології була поширена тенденція розуміти волю як засіб підпорядкування індивідуальних мотивів вищим суспільним цілям. Звідси виводилася вольова природа індивідуальних цінностей особистості, що їх розуміли як засвоєні суспільні ціннісні надбання.
Волю в психології найчастіше визначають:
– через ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ особистості – ініціативність, самовладання, витримку, наполегливість, рішучість, цілеспрямованість тощо;
– через ВОЛЬОВІ ДІЇ, які визначають за такими ознаками: усвідомленість, цілеспрямованість, подолання перешкод, ініціація дії, наявність вольового зусилля, відсутність залежності від актуальної потреби.
Жодна з наведених ознак не є достатньою для визначення змісту волі, але разом вони відрізняють вольову дію в її специфіці.
ВОЛЯ – це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.
Свідомість і воля є самостійними, хоча й поєднаними та перехрещуваними гранями психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій.
Загалом вольова діяльність особистості охоплює:
– вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку, зусиллі;
– вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;
– вольові стани – це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобілізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани проявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;
– вольові якості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини.
Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації.
Воля виконує дві взаємопов’язаних функції – спонукальну й гальмівну.
Спонукальна функція забезпечує активність людини в подоланні труднощів і перешкод. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим), зумовлюючи переживання, пов’язані з передбаченими наслідками дії.
Основним виявом волі стає вчинок. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему – ієрархію мотивів – від природних потреб до вищих спонукань, пов’язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів.
Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виявляється в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)