ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
Психологічна підсистема системи національної безпеки
Психологічна складова (підсистема) системи національної безпеки виражається сукупністю індивідуально-психологічних, соціально-психологічних, політично-психологічних, релігійно-психологічних, морально-психологічних, етнопсихологічних та інших чинників, які здійснюють певний вплив на соціальну психіку народу (як державно-політичну націю), зумовлюючи появу певного психічного стану окремого громадянина
Психологічна підсистема системи національної безпеки містить такі компоненти:
– психічне здоров’я окремих громадян;
– психічне здоров’я окремих соціальних груп;
– інформаційно-психологічний;
– соціально-психологічний;
– морально-психологічний;
– політико-психологічний;
– етнопсихологічний;
– індивідуально-психологічний;
– владно-психологічний та ін.
Коротко розглянемо їх. Психічне здоров’я окремих громадян і соціальних груп суттєво впливають на національну безпеку.
Загалом психічне здоров’я вивчає така наука, як психогігієна. Тому X. Менг у статті “Психогігієна і всесвітній рік психічного здоров’я – учора, сьогодні, завтра” з нагоди Міжнародного року психічного здоров’я за домовленістю між Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) і Всесвітньою федерацією психічного здоров’я (ВФПЗ), визначає психогігієну як “науку та практику, яка спрямована на збереження психічного здоров’я кожної окремої людини і суспільства загалом”.
Німецький дослідник К. Гехт розкриває її ширше: “Під психогігієною ми розуміємо профілактичну охорону психічного здоров’я людини через створення оптимальних умов функціонування мозку і певного розвитку психічних властивостей особистості, покращення умов праці та життя, встановлення багатосторонніх міжособистісних стосунків, а також через підвищення опору психіки людини шкідливим впливам навколишнього середовища”.
У свою чергу, російський дослідник Л. В. Куліков, підтримуючи загалом визначення психічного здоров’я ВООЗ, акцентує увагу на тому, що його (психічне здоров’я) “неможливо визначити без урахування суспільних і групових норм і цінностей, багатьох інших явищ духовного життя людини (певного суспільства, конкретного історичного періоду)”.
Відомий психолог Заходу А. Маслоу психічне здоров’я розглядає як наслідок повної задоволеності. Згідно з його поглядами, здорова людина – це щаслива людина, яка живе в гармонії сама зі собою, не відчуває внутрішнього розладу і т. ін. Психічно здоровим людям, згідно з А. Маслоу, властиві, зокрема: здатність любити і бути любленими, відсутність підозрілості; відмова від усіх засобів внутрішнього захисту, безмежна довіра в любовних стосунках, взаємна турбота і відповідальність, внутрішня гармонія, життєрадісність і т. ін.
На думку С. Д. Максименка, психічне здоров’я потрібно розуміти як аспект здоров’я загалом, який наголошує на етапі душевного комфорту, відсутності патологічних психічних виявів і здатності до ефективної діяльності й саморегуляції відповідно до власних (від рефлексованих) цілей та інтересів людини.
Психічне здоров’я людини – це наявність у її психіці активних і пасивних залежних патернів, що постійно генерують позитивний психоенергетичний потенціал, який забезпечує усвідомлене позитивне сприйняття навколишнього світу, гармонію з ним і з собою, особистісний оптимізм та задоволення від життя.
Коли йдеться про психічне здоров’я людини, то маємо на увазі таких людей, у яких нема патології, а психічні відхилення або відсутні, що, фактично, є ідеальним результатом, або мають ненормативний (але не аномальний, не ненормальний) характер. Тому психічне здоров’я людини загалом може бути відмінним, хорошим, задовільним і поганим.
Критеріями психічного здоров’я людини є:
адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;
– здатність керувати своєю поведінкою;
– здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення;
– особистісний та соціальний оптимізм;
– задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, споглядання картин природи;
– розуміння прекрасного, комічного й трагічного;
– відповідність суб’єктивних образів об’єктам, які відображаються, а характеру реакції – зовнішнім подразникам;
– здебільшого стабільний позитивний настрій;
– адаптивність у мікросоціальних відносинах;
– відчуття щастя тощо.
На порушення психічного здоров’я впливає низка чинників. Серед них – тривала дія негативних емоцій, що генерує негативну психоенергію.
Негативним чинником також є духовна, соціальна, емоційна і фізична депривація. На психічне здоров’я людей у суспільстві негативно впливає надмірна матеріалізація соціального життя, яка вимагає великої затрати часу, а також відмова від духовних цінностей на користь матеріальних.
Відсутність духовного (духовна депривація) і позитивного емоційного навантаження на психіку людини (емоційна депривація) зумовлює поступове збільшення негативного психоенергетичного потенціалу, який сформувався внаслідок дії негативних емоцій (через конфлікти, сварки, невдачі, розчарування, страхи, бездуховність, втрату близьких, несправедливість, негативізм, відсутність перспективи, незадоволення своїм становищем у суспільстві тощо). Цей негативний психоенергетичний потенціал спричинює психічні розлади, нервові зриви, депресивні стани та ін., що знижує психічне здоров’я людини.
Важливим чинником, який впливає на психічне здоров’я громадян, є соціальна справедливість чи несправедливість. Несправедливість, як негативне зовнішнє психічне, породжує страждання, відчай, злість, розчарування, а також сприяє розвиткові агресивності, нетерпимості, конфліктності. Вона руйнує особистісний і соціальний оптимізм, спричинює тривалі негативні почуття й настрій, формує негативні установки, що знижує психічне здоров’я людини.
Соціальний оптимізм, як чинник психічного здоров’я громадян, полягає в тому, що він генерує позитивну психоенергію. Його основою є віра в майбутнє – це те психічне, яке генерує позитивну психоенергію. Без нього неможливо змінити суспільство, налагодити ефективне виробництво, одне слово, творити в ім’я процвітання держави, нації, суспільства, кращої долі кожної людини.
Соціально-психологічний чинник пов’язаний із суспільною дійсністю, вплив якої на соціальну психіку насамперед визначає соціально-психічні стани суспільства та його соціально-психічну атмосферу.
До головних суспільних чинників, які визначають психічне здоров’я громадян, належать:
– соціальні й політичні конфлікти та нестабільність;
– наявність роботи чи безробіття;
– позиція і змістовна спрямованість засобів масової інформації (ЗМІ);
– соціальна бідність;
– тривала дія негативних емоцій;
– духовна, соціальна, емоційна і фізична депривація;
– соціальна справедливість чи несправедливість;
– правова захищеність чи незахищеність;
– соціальний оптимізм;
– співвідношення матеріальних і духовних потреб у суспільстві;
– релігія;
– соціальна деградація;
– соціально-психічна єдність суспільства та ін.
Під впливом цих чинників відбуваються зміни в соціальній психіці народу (суспільства).
Соціальна психіка народу – це багаторівневе, багатосистемне цілісне незалежне від індивіда утворення, яке забезпечує його спільну життєдіяльність за посередництвом єдиного світовідчуття, світосприймання, світорозуміння й світопочуття, сформованих на основі реалізації єдиного смислу спільності. Соціальна психіка – це особливий внутрішній світ людської спільноти. Вона – особливе зовнішнє загальне психічне, у якому інтегровано відображається вся сукупність соціально-психологічних явищ, які наявні у певній людській спільноті (соціальній групі, суспільстві та ін.), а також психічне минулого.
Соціальна психіка – це психоенергетичний потенціал великої сили, який впливає на індивідуальні психіки членів групи, скеровуючи їх на реалізацію смислу спільності життєдіяльності.
Загалом соціальна психіка народу – це особливе зовнішнє психічне, що існує поза індивідом, але яке однозначно стає “присутнім” в індивідуальній психіці у процесі національної життєдіяльності.
Це зовнішнє психічне містить не лише здатність відображати соціальну дійсність, а й смисло-, історико – та ідейно-стимулюючі аспекти, а також патерни, які містять інформацію про націю, державність, характер перебігу соціальних, економічних, політичних і духовних процесів, про протиборство у світі, національні інтереси та ін.
Отже, соціальна психіка народу – це складне, багаторівневе, системне, цілісне суще утворення, яке виявляється як інтегрована взаємодія ментально-психічного, духовно-перцептивного, психокомунікативного, емоційно-почуттєвого і спонукально-вольового, а одночасно є основою, рушійною і керуючою силою національної життєдіяльності та розвитку. У ній відображено інтегровану єдність функціонування всієї сукупності соціально-психологічних явищ, процесів, понять, значень, смислів, вірувань, традицій, звичаїв, стереотипів, ціннісних орієнтацій, установок та іншого, що впливає на поведінку та діяльність народу (етносу) і його соціально-психічний стан.
Суспільство може перебувати в одному з трьох станів:
– соціально-психологічної стабільності;
– соціально-психологічного напруження;
– соціального психозу.
Кожен з цих станів може мати три рівні вираження: низький, середній і високий.
Безумовно, стан соціально-психологічного напруження, тим більше стан соціального психозу, негативно впливають на психічне здоров’я громадян.
Динамічними елементами соціально-психологічного стану суспільства є: соціальна взаємодія; соціальна агресивність; соціальні почуття; соціальний настрій; соціальний оптимізм; соціальне самопочуття; соціальні ціннісні орієнтації; ставлення до влади; соціальна совість.
Що сприяє формуванню такого стану? Насамперед це виникнення негативних соціально-психологічних явищ або руйнівної психології, яка сформувалася в Україні.
Під руйнівною психологією слід розуміти відповідні стиль мислення, суспільну (колективну) свідомість і самосвідомість, установки, ціннісні орієнтації, стереотипи та інші утворення різних етнічних суспільств, політичних партій, організацій та окремих індивідів, які сприяють формуванню негативних соціально-психологічних, політико-психологічних, морально-психологічних і психологічних явищ, що руйнують соціально-психологічну єдність народу (суспільства), дезорганізують функціонування його соціальної психіки та сприяють виникненню негативних соціально-психологічних станів.
Водночас руйнується соціально-психологічна єдність державно-політичної нації (народу, суспільства).
Різні етнічні спільноти, соціальні групи та окремих індивідів об’єднує в одне ціле – державно-політичну націю – не загальна територія, навіть не спільна економіка, а смисл спільності, на основі якого через зміни в соціальній психіці народу формується його соціально-політична єдність. Вона є похідною від функціонування всієї соціальної психіки народу та виражає специфічне психічне із сильною позитивною психоенергією.
Соціально-психологічну єдність народу можна виразити через її складові, а саме соціоінтеріоризаційну, духовно-перцептивну, морально-перцептивну, політично-інтеріоризаційну, емоційно-почуттєву та раціонально-вольову.
Тому сьогодні як ніколи актуальним є питання виховання нації, тобто формування її соціально-психологічної єдності, до якої входять насамперед духовно-психологічна, емоційно-почуттєва, спонукально-вольова (зокрема політична) і психокомунікативна складові.
Таке виховання можливе через формування національної свідомості і самосвідомості, національних почуттів, національної волі, національної гордості й гідності, національного патріотизму.
Національна свідомість віддзеркалює здатність нації та її представників до адекватного відображення навколишнього світу, національного простору і часу, смислів життєдіяльності, інших етнічних спільнот, націй і народів, їхніх ідей, інтересів, прагнень і смислів, до визначення зв’язків і залежностей між національними і соціальними планетарними та суспільними процесами, до вироблення на основі цього ставлення до них, а також до творення свого майбутнього, у тому числі незалежності, державності.
Функції національної свідомості полягають у формуванні національних цілей і завдань життєдіяльності, у попередньо осмисленій побудові стратегії й тактики своїх дій, у передбаченні їхніх результатів і наслідків, у виробленні ставлення нації до соціальних подій і фактів, у регулюванні своєї поведінки й діяльності. У ній можна виокремити політичну, правову, релігійну, моральну та інші складові.
Морально-психологічний компонент відображає моральні засади функціонування суспільства як мотивацію поведінки й діяльності його членів, різних соціальних груп, зокрема політичних партій і блоків.
Політично-психологічний компонент відображає вплив на соціальну психіку окремих спільнот і народу, а також індивідуальні психіки громадян, як специфічного зовнішнього психічного з позитивним або негативним психоенергетичним потенціалом.
В Україні нараховують уже понад юо політичних партій, більшу частину з яких створено під “лідерів” для задоволення їхніх власних потреб і лобіювання кланових інтересів. Більш ніж 95 відсотків з них не мають необхідної соціальної бази і свого електорату. Між ними йде боротьба не так за виборювання політичного іміджу і влади, як за завоювання економічного простору в Україні й збагачення.
Етнопсихологічний компонент відображає психологічний характер взаємодії етнічних спільнот у суспільстві.
Релігійно-психологічний компонент відображає вплив діяльності міжконфесійних стосунків як специфічного психічного на соціальну психіку народу.
Нині спостерігаємо такий ріст бездуховності, що наближає нас до межі, де діє принцип: “Людина людині – вовк”. Люди втрачають людяність, гідність, моральність, доброту, честь, совість і навіть Бога у своїй душі. Посилюються обман, недовір’я, злоба, заздрість, лицемірство, байдужість до долі ближнього: дитини, інваліда, пенсіонера, безробітного, знедоленого тощо.
Бездуховність призвела до того, що для багатьох громадян гроші стали єдиним “богом”, якому вони поклоняються й моляться. Для них гроші – це сенс, це їхня віра, їхній стиль життя і мислення. Гроші за будь-яку ціну, гроші в обмін на честь, віру, совість і навіть життя інших.
Релігія може бути і позитивним, і негативним чинником впливу на психічне здоров’я громадян і національну безпеку. Але сьогодні в Україні, наприклад, більше наявний, на нашу думку, традиційний підхід до віри у Бога, ніж смисловий, бо вона (віра) не вросла в людські серця і душі – Божі заповіді ще не стали сутністю дій і вчинків тих, хто істинно вірує, живе з Богом у серці.
Владно-психологічний компонент відображає вплив, який здійснює влада на людей, замінюючи їхні психічні параметри, як-от: ціннісні орієнтації, морально-психологічні установки, самосвідомість і свідомість та ін.
Якщо говорити про владу як про нормальний соціальний інститут, то основною його функцією є забезпечення прав і свобод особистості й загалом національної безпеки країни.
Є світові стандарти, правові критерії якого визначають “норму” влади, а саме:
– поділ функцій;
– виборність;
– верховенство закону;
– можливість партії (коаліції, блоку), яка перемогла на виборах в умовах багатопартійної системи, формувати уряд і реалізовувати програму, за яку проголосувала більшість;
– контроль з боку парламенту за виконанням бюджету;
– забезпечення прав і свобод особи;
– наявність легальної опозиції та ін.
Існують також моральні, організаційно-управлінські, соціальні, економічні критерії влади, зокрема якість добробуту, освіти, тривалість життя народу.
Однак влада як абсолютно нормальний соціальний інститут практично не існує. В умовах соціальної нерівності завжди виникають ускладнення, відносини залежності, примусу, насильства, що здійснюються за допомогою сили і засобів, які підпорядковані владі. Але ця обставина не завжди засвідчує деформацію влади, оскільки виконання нею своїх функцій найчастіше пов’язано з виправданим примусом.
Деформація влади означає невиконання стосовно її компетенції різноманітних функцій або виконання дисфункцій.
Виокремлюють такі ознаки деформації влади:
– узурпація, відсутність виборності, поділу функцій між виконавчою і представницькою владами, самоврядування на муніципальному рівні та інші аналогічні обставини;
– наявність подвійних стандартів, переслідування опозиції, інакомислення, неправди, відсутність відкритості, порушення прав і свобод особи, незабезпечення національної безпеки, помилки стратегічного характеру, які спричинюють катастрофічні наслідки;
Деформована влада функціонує на певному психологічному підгрунті, зокрема на безкарності, безконтрольності, подвійній моралі, низькій самосвідомості чиновників, низькій державній дисципліні, хабарництві, почутті тимчасовості при владі, бездуховності та ін.
Дисципліна – одна з найбільших, яку не всі ще, на жаль, усвідомили, людська цінність, досягненням якої гордяться народи, країни, партії, великі й малі організації, окремі колективи й окремі особистості.
Справжня дисципліна – це наскрізна складова цивілізації, людської культури, демократичності суспільства. Добробут і процвітання народу, його економічне піднесення, культура, екологія, гуманність, обороноздатність, захищеність особистості, свобода – усе це спирається на хорошу дисципліну, яка пронизує всі політичні, економічні, соціальні й духовні структури зверху донизу.
Інформаційно-психологічний компонент характеризує вплив інформації як зовнішнього психічного на індивідуальну психіку кожного громадянина й соціальну психіку спільнот і виражається в тому, що будь-яка інформація – це специфічне психічне, яке позитивно, нейтрально або негативно впливає на індивідуальні психіки окремих громадян і соціальну психіку суспільства загалом.
Сьогодні війни можна вести і без застосування військової сили, тобто психологічним й інформаційно-психологічним способом. Спроби впровадження інформаційного тоталітаризму (експансіонізму) пов’язані з боротьбою за розширення сфер контролю за допомогою засобів масової інформації. При цьому йдеться не просто про контроль та врахування суспільної думки, а й, головним чином, про масове маніпулювання, створення автоматично конформної особистості. У зв’язку з цим постає проблема створення інформаційно-психологічної безпеки особистості й суспільства, включаючи телевізійне насильство.
Відомо, що на психологічну складову впливає позиція і змістова спрямованість засобів масової інформації (ЗМІ). На жаль, держава часто не здійснює контролю за їхнім впливом на соціальну психіку суспільства та окремих людських спільнот, а також на індивідуальну психіку кожного громадянина. Нині є всі підстави стверджувати, що, наприклад, в Україні загалом не враховують характеру впливу ЗМІ на настрій, емоційні стани, активність та установки громадян, особливо молоді.
Засобами впливу на соціальні психіки людських спільнот та індивідуальні психіки громадян є тон інформації про різні аспекти життя в країні, співвідношення позитивної та негативної інформації, оцінка соціальної та економічної ситуації, інтерпретація дій центральної та місцевих органів влади, повідомлення про успіхи або невдачі в різних сферах життя країни, полярність емоційного супроводу, вибір контексту повідомлень і т. ін.
Одну й ту саму інформацію можна подати по-різному, отримуючи діаметрально протилежні емоційні ефекти й психологічні наслідки. Зрозуміло, що зараз найважливішим засобом масової інформації є телебачення, яке володіє могутнім потенціалом впливу на соціальні психіки людських спільнот та індивідуальні психіки громадян.
Певним чином побудована й подана інформація здійснює психологічний вплив. Різні форми (реклама, кліпи, висловлювання, цитати, умовиводи, інтерв’ю тощо), підсилені яскравістю, емоційністю, образністю, і нав’язливо пропоновані, не дають змоги образній та емоційній пам’яті звільнитися від них, оскільки вони, як правило, не вплітаються в структуру інтелекту у звичайній для перероблення формі, їх коди не збігаються з кодами того психічного, що є у психіці. Як наслідок, ця інформація стає певною мірою таким психічним, потенціал якого чинить вплив на інше психічне, – наявні у психіці активні та пасивні залежні патерни (АПЗП). У цьому разі сприйнята інформація в різних формах перетворюється у психіці на активні незалежні патерни (АНП), які генерують психоенергію певної полярності. Вона може бути і позитивною, і негативною, дестабілізуючою, руйнівною.
Наприклад, числову інформацію, цитати з промов політиків і багато іншого можна супроводжувати різним коментарем, образним оформленням, музикою, кліпами, кінозамальовками тощо. Із висловлювань політиків, їхніх інтерв’ю, реплік, окремих фраз пересічних громадян і навіть перехожих для телерепортажів часто відбирають для показу (рідко йде прямий ефір) одні та відкидають інші. Такі висловлювання, відібрані за певним принципом чи тенденцією, можна подавати як думку чи позицію окремих верств населення або народу загалом.
Телебачення може використовувати потрібну кількість повторів, що з психологічного погляду має сильний сугестивний ефект. Аргументація в разі такого навіювання не обов’язкова, оскільки часто не заторкує раціонального. У підсвідомість легше проникають прості тези.
Коли висувають тезу “факти говорять самі за себе”, то це правильно тільки наполовину, оскільки, з одного боку, факт є психічним, яке здійснює безпосередній вплив на соціальні та індивідуальні психіки, а з іншого – він існує лише в описі й трактуванні людей. А люди, пояснюючи певний факт, інтерпретують його залежно від своїх потреб, інтелектуального рівня розвитку, економічної, релігійної чи етнічної позиції.
Негативний вплив на психічне здоров’я чинить також реклама. Її психоенергія проникає у підсвідомість, де здійснює руйнівний вплив на психічне, яке має протилежну (позитивну) полярність, але однаковий код.
Наприклад, рекламні кліпи спиртних напоїв, цигарок, інших товарів чи послуг, у яких є картини оголених чи напівоголених жінок, інтимних частин їхнього тіла, еротики, еротичної міміки і пантоміміки, подані добре в наочно-образному, динамічному, дискретно-часовому й емоційно забарвленому вигляді, часто викликають асоціації насолоди від вживання спиртних напоїв, куріння, еротики й сексу та ін. На цій основі вони глибше проникають в образну та емоційну пам’ять, на рівень підсвідомості й стають психічним, яке руйнує раніше утворені позитивні образи й емоції, стимулює до вживання спиртних напоїв, куріння, наркоманії, легкого, безтурботного й веселого життя, до бажання нерозбірливого сексу, насилля тощо. А це, у свою чергу, призводить до того, що молодь майже вся курить, постійно вживає спиртні напої, а насолоду й секс вважає ледь не сенсом життя. Унаслідок цього також руйнуються сім’ї, залишаються без догляду діти, зростає безвідповідальність тощо.
Отже, психологічна складова є важливим компонентом системи національної безпеки будь-якої держави.
Контрольні питання:
– Що розуміють під національною безпекою?
– Які загрози впливають на ступінь національної безпеки?
– Чим відрізняються між собою національна безпека, соціальна безпека та особистісна безпека?
– У чому виявляється психологічна складова (підсистема) системи національної безпеки?
– Охарактеризуйте компоненти психологічної складової національної безпеки, зокрема України.
– Яким чином психічне здоров’я окремих громадян і соціальних груп впливає на національну безпеку?
– Які чинники руйнують соціальну психіку народу, спричинюючи його негативні соціально-психологічні стани? Як це впливає на національну безпеку?
– Охарактеризуйте вплив на національну безпеку інформаційно-психологічного компоненту.
– Чи впливають дії влади на психологію поведінки громадян і соціальних груп? Як це відбувається?
Література:
Андрусенко В. А. Социальный страх. – Свердловск, 1991.
Андрусяк В. Права людини в системі ідеологічних цінностей // Студії політичного центру “Генеза”.-№ 1.- 1996.
Берстнев Г. И. Самосознание личности в аспекте языка // Вопр. языкознания. – №1. – 2001.-С. 60-84.
Бойко В. В., Ковалев А. Г., Парфенов В. Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. – М.: Мысль, 1983.
Варій М. Й. Основи соціальної психології військового колективу. Монографія. – Львів: Сполом, 2000.
Варій М. Й. Соціальна психіка нації / Наукова монографія. – Львів: Сполом, 2002. Василюк С. Корумпована Феміда // Розбудова держави. – № 4. – 1997. Васькович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу // Право України,- №6,- 1998.
Вичев В. Мораль и социальная психика. – М.: Прогресс, 1978. Жижек С. Возвышенный объект идеологии. – М., 1999 – С. 305.
Годика Ю. М. Державно-правова конфліктологія як важливий напрямок наукових досліджень // Вісник Академії Правничих наук України. – № 6. – 1996. Головаха Е. И. Социальное безумие: история, теория и современная практика. – К., 1994. Кричевский Р. Л., Дубовская У. М. Психология малой группы: теоретический и прикладной аспекты. – М.: Изд. МГУ,1991.
Лихачев С. Д. Концептосфера русского языка // Изв. РАН. Сер. лит. и язык. – М., 1988. – С. 258 – 280.
Личность. Общение. Групповые процессы. Современные теории и практические исследования // Сборн. научн. трудов. – М., 1991.
Лобанова А. С. Груповий егоїзм у сфері відносин колективної і кооперативної форм власності. – К., 1994.
Лутошкин А. Н. Эмоциональные потенциалы коллектива. – Кострома, 1988.
Мельник М. І. Політична активність особистості в системі національної безпеки України. – К„ 1992. Мілош Ч. Поневолений розум // Всесвіт. – № 7-10.
Мигаль С. М. Популізм в політичному житті суспільства. – Одеса, 1997.
Околешникова А. П. Межэтническое восприятие и понимание людьми друг друга II
Автореф. канд. психол. наук. – МГУ. – 1988.
Петровсий А. В., Шпалинский В. В, Социальная психология коллектива: Учеб. пос. – М.: Просвещение, 1978.
Розанов А., Шарапо А. Безопасность: подходы Запада. – Минск: Універсітэцкае, 1994. – 124 с.
Социальная и военная психология / Под ред. Н. Ф. Феденко. – М.: ВПА, 1990. Танчер В. Між ностальгією та сподіванням // Розбудова держави. – № 5,6. – 1998. Унамуно М. де. О трагическом чувстве жизни у людей и народов // Вопр. филос. – № 10. – 1991.
Фещенко П. І. Особа в контексті взаємодії політики і релігії. – К., 1997.
Шкляр Л. Є. Етнонаціональні чинники державотворення: політологічний аналіз. – К., 1996.
– володіє тільки їй притаманною системою психічних і соціопсихічних властивостей та якостей.
Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим поєднанням рис та особливостей. Саме вони створюють її індивідуальність – поєднання психологічних особливостей людини, котрі утворюють її своєрідність і неповторність, відмінність від інших людей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)