64 Що таке партійні системи? Які існують класифікації партійних систем?
Партійну систему можна визначити як систему відносин суперництва та співробітництва між політичними партіями, що діють у конкретному суспільстві. Це підсистема політичної системи, яка у широкому розумінні є повною єдністю існуючих у суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості і політичних відносин, а у вузькому – системою політичних інститутів, які беруть участь у здійсненні політичної влади.
Виходячи зі специфіки загальносистемних
– стабільні – нестабільні;
– здатні зберігати цілісність і такі, що розпадаються;
– ті, що функціонують у нормальній та у надзвичайній обстановці;
– біполярні (поляризовані) – багатополярні та атомізовані;
– альтернативні (які визнають принцип припустимості ротації, зміни правлячої партії) та не альтернативні;
– молоді та такі, що мають досить тривалу історію і сталі традиції;
– які перебувають на стадії свого зародження або успішного розвитку чи увійшли у період занепаду
– наднаціональні, загальнонаціональні, регіональні та локальні.
За іншою класифікацією, в основу якої покладено суто політичні критерії, політичні системи поділяють на:
– системи, в яких партії мають власний політичний характер, та системи з переважанням партій, що за своєю природою є псевдополітичними і становлять певні клани;
– системи, що відіграють провідну роль у формуванні реальної політики держави, та такі, що відіграють другорядну роль;
– системи з “вичленуванням певного сегмента політичного спектра” (тобто із забороною партій певних ідеологічних
Напрямів) та ліберальні (в суто політичному розумінні);
– одно -, дво – та багатопартійні;
– революційні, реформаторсько-стабілізаційні чи консервативні;
– плюралістичні чи монолістичні;
– націоналістичні чи монокультурні;
– релігійні чи світські;
– марксистські (“арабського”, “африканського” соціалізму) чи несоціалістичні.
Проте слід пам’ятати, що за конкретних умов будь-які загальносистемні характеристики партійної системи набувають певного політичного забарвлення, тому поділ критеріїв класифікації на суто політичні є досить умовним і його не можна сприймати як догму.
Найпоширенішим критерієм поділу партійних систем є кількісний. Французький учений М. Дюверже та американський З. Нойманн взагалі вважають, що між чисельністю партій і характером партійної системи існує стійкий видоутворювальний зв’язок. Кількість партій вони безпосередньо пов’язують зі станом стабільності суспільства. Найстійкішою, на їхню думку, є двопартійна система.
Як свідчить історична практика, однопартійна система не може існувати упродовж тривалого часу, не акумулюючи в собі суперечностей суспільства, які згодом обов’язково призводять до системної кризи. На певному етапі однопартійність може перерости в апартійність, коли партія “розчиняється” в державі, стаючи її стрижнем, певною зброєю вже не політичного впливу, а репресивного державного диктату.
Натомість двопартійність створює можливості для відкритої конкуренції її складових компонентів. Соціальною базою цієї системи є середній клас, який взагалі є гарантом стабільності у суспільстві. Однак в історії відомі й приклади успішного функціонування трипартійної (у Великій Британії) та чотирипартійної (у Франції) систем.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)