Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України
ЧАСТИНА ДРУГА.
ОСНОВНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ
Розділ 4.
КАТЕГОРІЇ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ
4.3. Соціальні класи і верстви. Проблеми стратифікації
В соціологічній літературі довгий час співіснують дві традиції. За однією з них основним елементом суспільної будови визнаються класи. Згідно з цим підходом цінності, культурні традиції, соціальні інтереси не є частинами соціальної структури. Остання пов’язана лише
Парадокс полягає в тому, що багато авторів, використовуючи категорію “класова структура”, насправді ведуть мову про ті ж ієрархії соціальних груп, що й представники власне стратифікаційного підходу. В рамках цієї другої традиції поняття “соціальна структура” розкриває, внутрішню будову і всю багатоманітність зв’язків в суспільстві. Та ж частина суспільних відносин, яка пов’язана
Розглянемо у зв’язку з цим співвідношення понять “клас” і “верстка”. Це тим більш є необхідним, що в значній частині досліджень одні й ті ж ознаки застосовуються для виділення і класів, і верств. Саме тому в ряді публікацій концепція “класу” є відкритою для декількох інтерпретацій – як статусна група, як професійна група, як група за доходом і група влади, тобто поняття класу охоплює неоднорідні соціальні об’єкти. Різним є і зміст, який вкладається різними авторами в термін “соціальна верства”. Більшість соціологів позначають цим терміном соціальну диференціацію в межах ієрархічно організованого суспільства. Дуже часто зміст терміна “страта” нічим не відрізняється від змісту, який вкладається в термін “клас”. Коли ж дані поняття розрізняють, терміном “страта” позначають групи в середині “класів”, виділені за тими ж підставами, що й самі “класи”.
Німецький соціолог Р. Дарендорф слушно вважав, що страти утворюють ієрархічну шкалу (ієрархічний континуум), відрізняючись одна від одної поступовими відмінностями, тоді як “клас – це завжди категорія для цілей аналізу динаміки соціального конфлікту і його структурних коренів, і тому може бути чітко відділений від страти як категорії для опису ієрархічних систем в даний момент часу”.
Інший німецький соціолог В. Хофман також відмічав, що соціальні класи детермінуються фундаментальними соціальними відносинами праці і присвоєнням; видима система стратифікації (професія, престиж і т. д.) належить до зовнішньої форми соціального життя.
Згідно концепції американського соціолога І. Крауса, “стратифікація і класовий поділ – різні структури відносин. Стратифікація – поняття описове, яке має на увазі деяку впорядкованість членів суспільства на основі якогось підходящого критерій, як то дохід, освіта, спосіб життя, етнічне походження… Класи є конфліктними групами, які, об’єднуючись, заперечують існуючий розподіл влади, переваг та інших можливостей. Класи формуються, коли сукупність індивідів визначає свої інтереси як схожі з інтересами інших з тієї ж сукупності осіб…”
Якщо співставити класи в марксистській трактовці і страти в функціональній теорії, то побачимо таку відмінність:
– визнання класу означає визнання антагонізму, протилежності інтересів великих соціальних груп;
– визнання ж страт означає визнання певних відмінностей між людьми за якоюсь ознакою – відмінностей, які приводять до розміщення індивідів в суспільстві при просуванні їх знизу вверх за певними верствами.
Отже, теорія класів займається поділом суспільства, виявом суспільних протилежностей, а теорія стратифікації займається суспільною диференціацією. В одному випадку виділяються елементи дезінтеграції, внутрішніх антагонізмів, тоді як диференціація передбачає цілісність суспільства, його функціональну неподільність. Теорія класів проводить поділ суспільства за альтернативними ознаками на експлуататорів і експлуатованих, на власників засобів виробництва і на позбавлених їх, тоді як теорія стратифікації поділяє суспільство на основі однієї або декількох рис, які є в наявності в кожній з груп, але в різній мірі (так, наприклад, всі мають якийсь доход, але в різних розмірах, і всі в суспільстві мають якийсь престиж, але неоднаковий). В теорії класів інтереси (економічні, політичні, культурні) є саме тим, що відділяє один клас від іншого, а в теорії стратифікації категорія “інтереси” взагалі не присутня, а якщо й іноді вживається, то не є обов’язковим атрибутом верств.
І ще одне важливе зауваження. Прихильники К. Маркса вважають, що класи є об’єктивно даними, тобто вони існують незалежно від свідомості і уявлень як їх членів, так і зовнішніх спостерігачів. В більшості ж стратифікаційних підходів свідомість самих членів верств або зовнішніх спостерігачів відіграє головну, або принаймні суттєву роль в диференціації суспільства. До речі, нині чимало прихильників марксистської теорії класів відмовились від тези про зростаючу суспільну поляризацію; їх класові схеми у все більшій мірі відбивають зростаючу ускладненість суспільних структур і зростання значення і ролі середніх верств (класів). Одночасно послідовники стратифікаційного підходу все частіше вдаються до конфліктологічних аспектів класового підходу.
Так, наприклад, у книзі британського соціолога Е. Гідденса “Соціологія” відповідна глава так і названа: “Стратифікація і класова структура”. Родовим поняттям виступає “стратифікація”, а “класи” – як видове поняття, приватний випадок стратифікації. Розглядаючи проблеми стратифікації і нерівності в сучасних західних суспільствах, Е. Гідденс називає основні соціальні групи класами, але описує їх не у взаємному протистоянні, а як ранжировані спільності (“вищий клас”, “середній клас”, “нижчий клас”). Висновок про те, що класи і класовий поділ є приватним випадком стратифікації підтверджують такі важливі обставини:
– в історії крім класів нерівність існувала у формі кастової системи і системи верств;
– в етакратичних (державно-соціалістичних) суспільствах функціонувала система верств, заснована на владних відносинах;
– в суспільствах класового типу завжди значна (а дуже часто переважна) частина населення не входила до складу основних класів, утворюючи мозаїку верств, станів та інших соціальних одиниць;
– в сучасних суспільствах всі засоби виділення контрастних класів найчастіше стають даремними в силу ієрархічно існуючих в соціумі верств;
– крім основних груп (класів, верств) в суспільстві завжди існує тендерна, етнорасова, культурно-статусна та інші типи стратифікації.
Отже, узагальнюючим поняттям для наукового визначення і розуміння відносин між людьми з приводу розподілу влади, власності, престижу, присвоєння всіх видів ресурсів є “соціальна стратифікація”. Соціальні відмінності стають соціальною стратифікацією, коли групи людей вишукуються ієрархічно впродовж шкали нерівності, яка виражається в різниці доходів, влади, престижу, віку, освіти, етнічної приналежності або за допомогою якоїсь іншої ознаки. В сучасних високорозвинутих суспільствах існує багато стратифікаційних критеріїв, за якими можна ділити будь-яке суспільство.
На думку П. Сорокіна, стратифікаційна система в суспільстві може бути трьох видів: економічна, політична, професійна. За таким підходом суспільство поділяється за критеріями:
– доходу (і багатства, тобто накопичення);
– впливу на поведінку членів суспільства;
– успішного виконання соціальних ролей, наявністю знань, вмінь, навичків і інтуїції, які оцінюються і винагороджуються з боку членів суспільства.
Які б критерії стратифікації не були, з кожним із них пов’язані особливі способи детермінації і відтворення соціальних нерівностей. Характер соціальної диференціації і спосіб її утвердження у своїй єдності утворюють те, що прийнято називати “стратифікаційною системою”. Будь-яке суспільство складається із комбінацій різних стратифікаційних систем і чималої кількості їх перехідних форм. Нижче подаються дев’ять типів стратифікаційних систем, які запропонували для аналізу будь-якого соціального організму російські соціологи В. Радаєв і О. Шкаратан.
Тип системи | Основа диференціації | Спосіб модифікації відмінностей |
Фізико – генетична | Стать, вік, фізичні дані | Фізичний примус, звичай |
Рабовласницька | Права громадянства і власності | Військовий примус, кабальне право |
Кастова | Релігійний і етнічний поділ праці | Релігійний ритуал, етнічна замкненість |
Станова | Обов’язки перед державою | Правове оформления |
Етакратична | Ранги у владній ієрархії | Військово-політичне панування |
Соціально-професійна | Рід занять і кваліфікація | Освітні сертифікати |
Класова | Розміри доходів і власності | Ринковий обмін |
Культурно-символічна | Сакральне знання | Релігійне, наукове і ідеологічне маніпулювання |
Культурно-нормативна | Норми поведінки і стиль життя | Моральне регулювання, подразнення |
Типи стратифікаційних систем
“Ми не стверджуємо, втім, що список стратифікаційних систем вичерпується вказаними дев’ятьма типами, – пишуть названі автори. – Можна, наприклад, ставити питання про особливий соціально-територіальний тип, де груші диференціюються місцем свого мешкання і типом поселень, а відмінності детермінуються системою громадянства, паспортним режимом, житловою політикою і т. п. Наш підхід дає достатній простір для творчості”.
Головний водорозділ між стратифікаційними системами є наслідуваність або ненаслідуваність відповідних позицій в ієрархії. Рабовласницька, станова і кастова системи включають в себе елементи пожиттєвого і формально-юридичного наслідування. Інші ж системи, принаймні, ні формально пожиттєвого характеру статусів, ні їх наслідування не передбачають. В реальності ж стратифікаційні типи переплітаються, доповнюють один одного. Так, наприклад, соціально-професійна ієрархія у виді офіційно закріпленого поділу праці не лише відіграє самостійну роль, але суттєво впливає на структуру будь-якої стратифікаційної системи; групи, які володіють в суспільстві найбільшою символічною владою, найчастіше стають його вищою кастою (індійські брахмани) або правлячою стратою (партійні ідеологи). Прикладів взаємного переплетення страфікаційних систем можна наводити дуже і дуже багато.
Стратифікації притаманні декілька системних властивостей: 1) соціальність (позабіологічність) цього явища; 2) традиційність, оскільки нерівність становища різних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації; 3) універсальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства; 4) функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості (“нерівність – архаїзм, пережиток застарілих соціальних форм”) до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)