Філософія посбіник
Тема 3. ДІАЛЕКТИКА
§ 1. Діалектика, її витоки і головні версії
Софійно-містична природа діалектики
Щоби з певним передрозумінням увійти в тему діалектики – досить непростого розділу філософії – пригадаємо собі дві речі, про які йшлося при розгляді обставин виникнення філософського дискурсу. Перша – це феномен подиву, який за повсякденністю звичного оточення привідкриває дивовижні глибини і спрямовує людську увагу, думку, палкий інтерес на прояснення тьмяної прірви метафізичного. Подив інфікує думку,
Друга річ – сумнів. Сумнів, писав Р. Декарт, теж батько філософування. Сумніви також інфікують думку, змушують шукати виходи. Сумнів (рос. “сомнение”) це – зіткнення у свідомості людини двох протилежних думок (мнений). Раніше, скажімо, я вірив, що мій друг – порядна людина, але прийшла в мою свідомість протилежна інформація і породила сумнів щодо порядності мого друга. Як жити, спілкуватись, ставитись до небайдужої мені людини, коли маю суперечливу
Єдність думок про
Сумнів, як бачимо, виводить нас із рівноваги, порушує сталість нашого духовного світу, спонукаючи його до змін, плину, розвитку чи деградації. Ідеал метафізики – непорушна сталість та її буттєві підстави. Ідеал діалектики – змінюваність і рух. Наголосимо, що діалектичний ідеал з суперечністю в його центрі стосується не лише внутрішнього світу людини, а й світу зовнішнього. Плинність сущого, зміни, що відбуваються у ньому, часто мають трагічне забарвлення, бо пов’язані з обставинами, печаллю, тугою за звичним і дорогим, що зникло назавжди. Діалектика народжується із заперечень, суперечностей і трагедій втрат. Недаремно ж перший античний діалектик Геракліт з Ефесу (520 – 470 до н. е.) прославився не лише своїм афористично-темним стилем опису діалектичних процесів, а й гірким відвертим плачем з приводу їхніх печальних наслідків.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)