Політологічний словник
Столипін Петро Аркадійович (1862, Дрезден, Німеччина – 1911, Київ, Україна) – російський державний діяч із старовинного дворянського роду, син генерала. Після закінчення Петербурзького університету з 1884 р. на державній службі в Міністерстві внутрішніх справ. У 1902 р. губернатор Гродненської, а в 1903 – 1906 рр. – Саратовської губернії. З 1906 р. – міністр внутрішніх справ і голова ради міністрів. З ім’ям П. А. Столипіна пов’язано придушення революції 1905 – 1907 рр., розпуск II Державної Думи і зміна положення про
Після придушення революції 1905 – 1907 рр. царський уряд зробив спробу за допомогою реформ повернути країну на еволюційний шлях розвитку. Програма реформ С. передбачала реорганізацію місцевого самоврядування, судових установ, запровадження страхування працівників, піднесення агрокультури сільськогосподарського виробництва через розвиток хутірського і відрубного господарства, переселення малоземельних селян, запровадження загальної початкової освіти тощо.
Метою цих перетворень було досягнення економічного і соціального прогресу в умовах збереження великого землеволодіння, влади поміщиків, зміцнення сільської буржуазії, реформування самодержавства в конституційну монархію.
Згідно з царським указом від 9 листопада 1906 р. селянам дозволялося виходити з сільської общини на хутори й відруби, брати кредити в Селянському поземельному банку для створення власного фермерського господарства. У свою чергу уряд розраховував знайти соціальну опору в особі економічно незалежного, самостійного селянина – виробника.
Протягом 1907 – 1915 рр. на Правобережжі вийшли з общини 48 % селян, на Півдні – 42 %, на Лівобережжі – 16,5 %. На 1916 р. утворилося 440 тисяч хуторів, що становило 14 % селянських дворів.
Усі показники аграрної реформи С. в Україні були значно вищими, ніжу європейській Росії, де з общини виокремилося 24 % селянських господарств, а переселилося на хутори 10,3 %. Це пояснюється особливістю української ментальності, сильнішим, ніж у Росії, потягом до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України общин.
В результаті концентрації наділів, широкого застосування машин, добрив, розширення посівних площ середньорічний валовий збір зернових збільшився до 1070 млн. пудів у 1909 – 1913 pp. проти 775 млн. пудів у 1896 – 1902 pp. Підвищення цін на хліб на світовому ринку сприяло його експорту з України. Але столипінська аграрна реформа в цілому не дала очікуваних результатів. Не вдалось остаточно зруйнувати общину, ліквідувати поміщицьке землеволодіння, хоча спроби перерозподілу поміщицьких земель шляхом купівлі – продажу через Селянський банк робились владою енергійно. Певною мірою зазнала краху і переселенська політика. На нові землі протягом 1906 – 1912 pp. з України виїхало майже 1 млн. осіб. Але погана організація процесу переселення призвела до того, що лише в 1911 р. повернулося додому 68,5 % переселенців.
Реакційні придворні кола всіляко гальмували здійснення буржуазних реформ, цькували самого С. і навіть сприяли його фізичному знищенню.
1 вересня 1911 р. підчас відвідання прем’єр-міністром вистави у Київському міському театрі (нині Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка) він був смертельно поранений агентом охоронного відділення Д. Г. Багровим. Похований на території Києво-Печерської лаври.
Волковинський В. М., Лівенець Ю. А. Столипін: з життя та державної діяльності // УЇЖ. – 1991. – № 4; Литвин В. М, Мордвінцев В. М., Слюсаренко А. Г. Історія України: Навч. посіб. – К., 2002; Робітничий рух на Україні в роки реакції (червень 1907 – жовтень 1910): 36. док. – К„ 1965.
В. Макогон
(1 votes, average: 5,00 out of 5)