Типологічна класифікація Є. В. Алексєєва

Лісівництво

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ

Лекція 8. ЛІСІВНИЧО-ЕКОЛОГІЧНА ТИПОЛОГІЯ

8. 2 Типологічна класифікація Є. В. Алексєєва

Розвиток лісової типології в Україні пов’язаний з іменем професора Є. В. Алексєєва. Його підходи до типологічної класифікації лісів були екологічними, бо він вважав, що в основі лісівничої класифікації лісів повинні бути умови їх виростання. Є. В. Алексєєва слід вважати осново­положником української лісотипологічної школи.

Є. В. Алексєєв 10 років обіймав посаду лісничого Біловезького округу,

а з початком Першої світової війни у 1914 р. перейшов на роботу до Києва, зайнявши посаду старшого лісничого Київського удільного округу. Він був великим знавцем лісового господарства, лісокультурної справи, рубок поновлення та догляду за лісом, захисту лісу від шкідників, лісовпорядкування. Є. В. Алексєєв користувався величезною популярністю серед працівників лісового господарства України.

У лісівницькій літературі Є. В. Алексєєв відомий з 1915 р., коли він в “Лесном журнале” опубліковав статтю “Типы насаждений, их отношение к бонитетам и хозяйственным классам при лесоустройстве”. У

ній він уперше правильно поставив питання про необхідність розглядати таксаційний бонітет насадження як найважливішу його лісівницьку ознаку, яка повинна лежати в основі типологічної класифікації лісів поряд з іншими ознаками типів лісу.

У наступні роки після переходу на роботу деканом лісоінженерного факультету Київського сільськогосподарського інституту (1922) з’яви­лися кілька монографій Є. В. Алексєєва, в яких він висвітлив основні положення стосовно класифікації типів лісу. Так, у своїх роботах “Об основных понятиях лесоводственной типологии” (1927) та “Типы украинского леса. Правобережье” (1925) Є. В. Алексєєв пропонував розрізняти насадження за однорідністю лісової рослинності та однорідністю лісової площі. Виділення типів, яке раніше базувалося на ознаках насаджень (походженні, формі, складі порід, бонітеті та за віком, а характер місцеоселення приймався до уваги лише за бонітетом) Є. В. Алексєєв вважав незручним, особливо, якщо доводиться класи­фікувати територію з порушеною рослинністю або безлісну. Ось чому Є. В. Алексєєв вважав, що класифікацію лісу потрібно засновувати перш за все на ознаках умов місцеоселення. Такими ознаками він вважав рельєф, клімат, грунтові умови. Якщо ж визнати, що в Україні клімат різко не змінюється, а рельєф рівнинної території змінюється мало, то серед діагностичних елементів на перше місце виходять грунтові умови.

Сукупність однорідних насаджень, об’єднаних загальним похо­дженням, формою і складом, Є. В. Алексєєв рекомендував назвати “Типом насаджень”, а сукупність лісівницько-однорідних ділянок лісу, об’єднаних спільністю умов місцеоселення, – “типом лісової ділянки” або “типом лісу”. У 1928 р. Є. В. Алексєєв писав: “типами лісу ми називаємо сукупність лісових ділянок, схожих за кліматичними ознаками і тому з такими же або подібними за складом деревними породами, а часто і за покривом, основними рослинними угрупованнями, що їм притаманні однакові лісівницькі властивості і через це маючи потребу в однакових заходах з метою поновлення та виховання лісу”. У практиці лісового господарства типи лісу повинні розглядатися як основні лісівницькі одиниці, до яких повинні бути приурочені ті або інші лісогосподарські заходи, наприклад поступові рубки, рубки догляду. Ці положення Є. В. Алексєєв виклав у своїй роботі “Рубки ухода в связи с типами леса Правобережной Украины”, 2-е вид.(1928).

Є. В. Алексєєв вважав, що в межах одного типу лісу можуть бути насадження різного складу (з точки зору господарської, але однакової з фітоценологічної). Ділянки з насадженнями тимчасового характеру слід визначати як тимчасові форми типів лісу. Крім того, ще врахо­вувалися так звані тимчасово-випадкові форми типів лісу.

Є. В. Алексєєв не відкидав позицію фітоценологів у питаннях лісової типології. У своїй монографії “Типы украинского леса. Правобережье”, 2-е вид. (1928) він писав (с. 21): “В основі вчення про типи лісу лежить вчення про рослинні угруповання – асоціації, формації. Лісівницькі типи суто геоботанічні асоціації, класифікація яких дещо змінена, узго­джуючись з задачами лісівництва”. У цій же роботі Є. В. Алексєєв наводить і свою класифікаційну схему типів лісу.

Є. В. Алексєєв доповнив і розвинув вчення Г. Ф. Морозова про типи насаджень, висунувши нову ідею про так звані випадкові типи наса­джень, маючи на увазі появу на незаселених лісом землях оліготрофних лісів, утворених березою та сосною.

Будучи різнобічним лісоводом, Є. В. Алексєєв ставив перед типологією праістичні питання лісового господарства. Створюючи свою типологічну класифікацію, він продовжив у цьому напрямку роботу А. А. Крюденера, хоча деякі погляди у нього не збігалися з крюденерівськими.

Поняття “Тип лісної ділянки” за Алексєєвим – це єдність лісу і зайнятої ним території, грунту. В основу класифікації Є. В. Алексєєв кладе, як і Крюденер, дві ординати – вологість і механічний склад грунту, але підкреслює, що зв’язок типів лісу з механічним складом грунту може бути встановлений на основі вивчення більш глибоких шарів. Вводячи бонітет як суттєвий показник типу лісу, використовуючи надгрунтовий покрив як індикатор, визнаючи, що механічний склад грунту не завжди прямолінійно зв’язаний з лісорослинним ефектом, Є. В. Алексєєв тим самим стає на точку зору визнання рослинності як головного критерію – показника типу лісу і місцезростання.

Отже, подальший розвиток лісової типології пов’язаний з працями Є. В. Алексєєва. У своїй праці “Типы украинского леса” він дав нове визначення типу лісу, об’єднуючи в один ділянки з однаковими умовами місцезростання. Головні фактори для оцінки типу лісу Є. В. Алексєєв вбачав у наявності поживних речовин та вологи у грунті, які і визначають продуктивність деревостанів.

Типологічна класифікація Є. В. Алексєєва подана у вигляді двомірної схеми з поділом типів на:

1. Типи лісу по суходолу (незаболочені типи).

2. Типи лісу “по мокрому” (сосняки, вільшаники на торф’яних болотах).

Типи лісу по суходолу поділяються на бори, субори, груди (грабові діброви, діброви на лесових суглинках) та діброви на чорноземах з поділом кожної групи за ступенем вологості. Є. В. Алексєєв вперше дав опис бучинам як кліматичним формам грудів.

За ступенем вологості типи по суходолу поділялися на сухі, свіжі, вологі та сирі, залежно від глибини грунтових вод.

На думку П. С. Погребняка, Є. В. Алексєєву більше вдалась типологія борів та суборів і менше – дібров, хоча він вперше помітив специфіку дібров на чорноземах і виділив їх в окрему групу.

Недоліки класифікації Є. В. Алексєєва випливають зі стихійного підходу автора, відсутності чіткої методики для побудови класифікації, що і відобразилося в цілому ряді непослідовностей. Діброви (груди) у Алексєєва не зв’язані судібровами. Немає відповідності між грудами та дібровами на чорноземі. Глибини залягання грунтових вод, що автором показані для всіх типів лісу, відповідають дійсності лише для борів і суборів. Є. В. Алексєєв допускав непослідовність у своїх теоре­тичних позиціях, по суті декларуючи свої позиції з морозівськими, на що звертав увагу один із критиків – В. М. Сукачов.

Однак класифікація типів лісу Є. В. Алексєєва знайшла вихід у практику, особливо на Правобережжі України, бо вона відзначалась простотою, була доступна кожному фахівцю лісового господарства, що її застосував на практиці.