Лісівництво
РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ
Лекція 6. ВИТОКИ ЛІСОВОЇ ТИПОЛОГІЇ
6.1 Визначення лісової типології та її витоки
Лісова типологія або вчення про типи лісу – це розділ лісівництва, який розробляє питання діагностування, виділення та класифікації типів лісорослинних умов, типів лісу як природної основи ведення лісового господарства. Лісова типологія пояснює причини різноманітності природних насаджень, спираючись на фактори навколишнього середовища і біоекологічні (лісівницькі) властивості деревних порід.
Ідея типів лісу зародилася у практиці лісівництва та лісовпорядкування у Росії в останній чверті XIX століття. Вона веде початок від першого свідомого використання лісу людиною. Так, російські лісовпорядники І. І. Гуторович, П. П. Серебреников, Н. К. Генко та ін., працюючи у північних лісах Східноєвропейської рівнини, вже в кінці XIX ст. зустріли у місцевого населення, що було зв’язане у господарській діяльності з лісом, досить чітку лісову типологію,
Використовуючи народні назви при таксаційних описах ділянок лісу (рада, согра, ровнядь, холм, лог, біль, суболоть та ін.), названі вище лісовпорядники не створили класифікаційної системи, якщо не враховувати пізнішу спробу П. П. Серебреникова (1913). У ній автор класифікував ліси за деревостаном та двома градаціями за вологістю: по суходолу і мокрому місцю. Вперше чітко сформулював ідею типів насаджень В. Я. Добровлянський.
Ідея приуроченості типів лісу різним лісорослинним умовам практично почала втілюватися у 80-90 pp. XIX ст. під впливом проф. О. Ф. Рудзького – автора “Руководства к устройству русских лесов” (1888), в якому він пропонував розрізняти насадження залежно від місцеположення і грунту, вважаючи, що вони помітно впливають на породний склад і ріст лісу. О. Ф. Рудзький запропонував лісову дачу розчленовувати на “відділи”, які пізніше і стали називати типами насаджень. У 1889 р. Н. К. Генко при проведенні лісовпорядкування у Біловезький пущі вперше використав цей принцип. Він застосував для окремих типів народні назви: лядо (сосновий ліс по суходолу), багон (сосна по болоту), бір з дубиною і т. п.
У 1893 р. І. І. Гуторович при впорядкуванні північних лісів виділив дев’ять типів лісу, даючи їм народні назви: рада, согра, холм, лог, бор тощо. По суті справ це був перелік найпоширеніших на півночі типів лісу з наведенням їх найважливіших ознак: складу порід, топографічного положення ділянки, грунтово-гідрологічних умов, надгрунтового покриву, якості деревини. І. І. Гуторович показав генетичний зв’язок між сосновими та березовими насадженнями, зміною одних другими, що стало початком визначення домінуючих і похідних лісостанів.
Д. М. Кравчинським на основі рекомендацій О. Ф. Рудзького про розподіл насаджень залежно від місцеположення і грунту були запропоновані так звані “господарські типи насаджень”. Він виділив у Лісінській дачі, що під Петербургом, господарства за типами: ялина по суходолу, береза по суходолу, береза по болоту.
У цей же період В. Я. Добровлянський запропонував вивчати поновлення лісу у зв’язку з типами насаджень.
p class=MsoBodyText style=’margin-top:0cm’>Ідея ведення лісового господарства з урахуванням типів насаджень знаходила все більше і більше прихильників. Виникали класифікації типів, наприклад, Грузова для Брянського масиву, Хитрово і Лемана – для Казанських дібров, Корнаківського – для Телерманівського лісу, Бітріха – для лісів Архангельської губернії, тощо. Ідея типів насаджень отримала науковий зміст завдяки працям Г. Ф. Морозова (1904, 1905, 1907, 1912).
(2 votes, average: 4,00 out of 5)