ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник
РОЗДІЛ 5
ОСНОВИ ПСИХІЧНОГО ТА ДУХОВНОГО ЗДОРОВ’Я
5.8. Вплив навчального процесу на здоров’я учнів
В умовах реформування освіти виконання завдань навчально-виховного процесу потребує певного рівня здоров’я та працездатності учня. Науково-технічний прогрес XXI ст. і пов’язані з ним зміни в системі шкільного навчання висувають дуже високі вимоги до нервової системи дитини, яка знаходиться ще в процесі розвитку та вдосконалення. Зростаючий об’єм інформації, постійна модернізація навчальних
З приходом до школи починається важливий етап у житті дитини, пов’язаний зі зміною соціальної ситуації, соціального статусу, а також провідної діяльності, якою стає навчання. Школа з перших днів ставить перед учнями цілий ряд завдань. Учневі потрібно засвоювати шкільні норми поведінки, пристосовуватися до нових умов розумової праці та режиму, звикати до нового класного колективу.
– труднощі, що пов’язані з новим режимом;
– труднощі пристосування до класу;
– труднощі, що виникають у сфері взаємостосунків з учителем;
– труднощі, обумовлені змінами в домашніх умовах життя дитини;
– труднощі, пов’язані з морфофункціональними особливостями організму та станом
Здоров’я.
Оскільки навчальна діяльність при вступі дитини до школи є провідною, її розвиток зумовлює важливі зміни в особистості дитини. Серед завдань, які школа висуває перед учнями, в першу чергу, потрібно виділити необхідність засвоєння ними певного обсягу знань. Однією з умов виконання цієї вимоги є достатній рівень інтелектуального розвитку дитини. Невідповідність розумових можливостей дитини обсягу інформації створює для неї великі труднощі, що ускладнюють адаптацію і гальмують психічний розвиток.
Навчальна діяльність носить колективний характер, тому при вступі до школи дитина має володіти певними навичками спілкування з іншими дітьми. У формуванні взаємин дітей важлива роль належить учителю. Він виступає як авторитетний наставник, який вимагає виконання певних правил поведінки і постійно оцінює роботу учня, що зумовлює “положення” останнього в класі. Більшість дітей, які вступають до школи, психологічно готові до свідомого розуміння смислу цих норм і правил, але ступінь вольового розвитку у них неоднаковий, через те частина учнів відчувають труднощі саме в цьому плані. Підкреслення недоліків у засвоєнні навчальної програми, у виконанні правил поведінки сприяє виникненню негативних емоційних переживань, що викликають у дитини негативне ставлення до навчальної ситуації, а також неадекватну уяву про свої можливості, що сприяє сповільненню адаптації до школи.
Різноманітність емоцій формують поведінку учнів. Емоційний стан залежить не тільки від успішності навчальної діяльності, а й впливає на її результат. Успіх у навчанні зумовлює прагнення добитися похвали і сприяє формуванню впевненості у своїх силах. Школяр не відчуває стану напруги, і процес адаптації проходить безболісно в тому випадку, коли рівень розвитку інтелектуальних, вольових і моральних якостей достатньо високий, що й забезпечує можливість своєчасно перебудовувати поведінку й діяльність відповідно до висунутих вимог. Утворення нових форм поведінки проходить у цих дітей порівняно просто і не потребує переходу організму до іншого, більш напруженого режиму роботи.
Труднощі, які виникають у групі дітей, які не можуть адаптуватися, або недостатньо адаптувалися до навчального процесу, при оволодінні знаннями, призводить виникненню низького темпу праці, великої кількості помилок і, відповідно, призводять до негативного оцінювання вчителем, що спричинює стресовий стан. Діти розуміють, що їх старання, які вони прикладають для того, щоб заслужити похвалу вчителя не дають результатів, оскільки вони отримують велику кількість зауважень. Такі учні не впевнені в собі, і страх, що вони отримують незадовільну оцінку, є їхнім постійним супутником. Це, у свою чергу, сприяє розвитку хворобливих реакцій, які негативно впливають на рівень працездатності.
Під впливом негативної оціночної стимуляції, з одного боку, а з іншого – збільшенням навчальних невдач забезпечуються формуванням негативного стану в мотиваційній сфері учня. Наслідки цих змін в особистості дитини є надзвичайно несприятливими як для соціального розвитку, так і здоров’я школяра.
Разом з тим, шкільна неуспішність і порушення поведінки учня в школі породжує виникнення конфліктів у сім’ї. Це сприяє поступовому відчуженню дитини від батьків та дому і є додатковим джерелом травмування школяра, формування нових психічних відхилень.
Механізми дезадаптації можуть проявлятися на соціальному (педагогічному), психологічному і фізіологічному рівнях.
Педагогічний рівень розвитку шкільної дезадаптації є найбільш очевидним і усвідомленим для педагогів. Він проявляється проблемами дитини в навчанні та засвоєнні соціальної ролі школяра.
Проблеми в навчанні мають етапний перехід: І етап – первинні труднощі в навчанні (неможливість опанування знаннями в силу психофізіологічних особливостей); II етап – наявність дефіциту в знаннях; III етап – відставання у засвоєнні навчального матеріалу з одного або декількох предметів; IV – неуспішність часткова або загальна і, як крайній випадок, відмова від навчальної діяльності (V етап).
Проблеми в засвоєнні соціальної ролі школяра виявляється у формуванні стану психоемоційної напруги при спілкуванні школяра з батьками і вчителем, що переростає в смислові бар’єри, а потім – епізодичні і систематичні конфлікти, і, можливо, у розвиток особистісно-значимих для дитини взаємин.
Такі постійні стресові стани є сигналом порушень, які відбуваються на психологічному і фізіологічному рівнях організму школяра.
Психологічний рівень шкільної дезадаптації – шкільна неуспішність, неблагополуччя у взаєминах з особистісно-значимими людьми з оточення школяра, що виникають у результаті неуспішності в навчальній діяльності, не залишають дитину байдужою. Ці стресові стани можна розглядати як передумову виникнення різноманітних психологічних патологічних станів. Найбільш поширеними серед них є: страх перед учителем, невиконання шкільних завдань, відчуття неповноцінності, негативізм.
Спочатку в дитини виникає відчуття тривоги, незахищеності в ситуаціях, пов’язаних з навчальною діяльністю. Школяр пасивний на уроці, зростає напруження при відповіді, на перерві не вступає з дітьми в контакт, робиться плаксивим, розгублюється при зауваженнях учителя.
Разом з тим, дитина намагається змінити ситуацію і починає інстинктивно “захищатися” від великих навчальних навантажень і високих вимог. Це відбувається завдяки зміні ставлення до навчальної діяльності, яка перестає бути для нього значимою. У дитини з’являються і зміцнюються різноманітні психозахисні реакції. У такій ситуації самоактуалізація, самоствердження формуються в умовах протидії шкільним нормам і проявляється порушеннями дисципліни. Довготривале психоемоційне напруження, яке виникає при труднощах у навчанні, проявляється появою симптомів передневротичних станів.
Школярі з порушенням соціально-психологічної адаптації становлять групу ризику у відношенні до граничних нервово-психічних захворювань. Порушення адаптації є передумовою розвитку різних патологічних станів, об’єднаних у категорію психосоматичних хвороб. Динаміка стану здоров’я школярів за 1999-2001 роки засвідчує, що збільшилася кількість дітей з розладами психіки та поведінки на 16,7 %. Серед розладів психіки переважають розлади особистості, непсихотичні та невротичні розлади, пов’язані зі “шкільним стресом”.
Одним із факторів, що знижує втомлюваність уроку, є формування позитивної мотивації та сприятливого емоційного клімату в класі. Джерелом позитивних емоцій є сама навчальна діяльність дітей, коли вирішення важкої задачі, радість від подолання перешкоди показує учню його можливості та здатності. Емоційним фактором у школі є оцінка успішності. Низька оцінка викликає негативні емоції.
Головним генератором позитивних емоцій учнів є інтерес до уроку. Відсутність зацікавленості до уроку – це могутній фактор утомлюваності навіть тоді, коли істинні елементи труднощів відсутні.
Для створення сприятливого емоційного клімату велике значення має похвала вчителя, а образа призводить до пригніченого стану учнів. Тому одним з елементів психогігієни шкільного навчання треба вважати ставлення учителя до учня. Взаємини між педагогами та учнями повинні будуватися на основі поваги, справедливості, доброзичливості. Не мети важливі взаємини між дітьми.
Велике психічне напруження виникає у школярів під час підготовки та складання екзаменів (так званий екзаменаційний стрес). Для більшості школярів екзамени – це своєрідна ситуація, що визначає статус школяра у школі та його подальшу долю. Інтенсивна розумова діяльність, обмеження рухової активності, порушення режиму відпочинку та сну, емоційні переживання призводять до перенапруження нервової системи. Серед вірогідних причин посилення емоційного напруження при складанні екзаменів можна виділити такі: необхідність підготовки та відповіді за певний ліміт часу, випадковий вибір білета, що вносить елемент не передбачуваності. На цій підставі, зважуючи на позиції охорони здоров’я учнів, екзамени є небажані. Це диктується ще й тим, що суть психофізіологічної стресової реакції полягає в підготовчій активізації, яка створює готовність до фізичного напруження, а сама фізична діяльність виключена обставинами іспиту. Відповідно, збудження механізмів активації фізичної діяльності є неадекватною до ситуації. Водночас при негативному ставленні до екзаменів слід відзначити виражений тренувальний ефект – це єдиний психогігієнічний аргумент на корить шкільної екзаменаційної системи.
Для того, щоб учні успішно, без шкоди для здоров’я подолали період підготовки і складання іспитів повинна бути співпраця школи, учнів та батьків. Що стосується школи, то з метою забезпечення своєчасних психопрофілактичних заходів необхідно визначити найбільш уразливих до екзаменаційного стресу дітей. Досить сильний стресовий вплив мають екзамени на учнів з нервово-психічними відхиленнями. Наявність різноманітних неврологічних порушень зумовлюють атипові реакції школярів на екзаменаційний стрес і сприяють загостренню хронічного порушення нервової системи. Слід відзначити, що виникнення стресових реакцій на психосоціальні стимули екзаменаційної ситуації залежать від особистісних особливостей, соціального статусу, соціально-рольової поведінки учня. Найбільша вірогідність виникнення нервово-психічних розладів і загострення соматичних захворювань під час екзаменів спостерігається у школярів II і III груп здоров’я. Таких учнів бажано звільняти від іспитів.
З точки зору охорони психічного здоров’я учнів важливе значення має правильне складання розкладу іспитів з урахуванням динаміки працездатності та обмеження складності предмета, з якого проводиться іспит. Бажано розпочинати екзамен із “середнього” за складністю
Предмета, “складні” ставити всередину, а закінчувати більш “простими”; для об’ємних і складних предметів давати більше часу на підготовку.
При організації традиційних шкільних екзаменів потрібно дотримуватися таких психогігієнічних рекомендацій: під час усного екзамену – опитування починати з простих і чітких запитань, які допомагають школяреві поступово входити в екзаменаційний процес; екзаменатор повинен ставити запитання після того, як учень закінчив свою відповідь; під час екзамену вчитель повинен вислуховувати школяра, не відриваючи його; після закінчення відповіді потрібно своєчасно повідомляти екзаменаційну оцінку; для пониження тривожності потрібно вселяти віру в себе, у свої знання і здатності.
При проведенні усного екзамену бажано розділити клас на групи і для кожної з них відвести певний час.
Школа повинна передбачити не лише організацію консультацій, але й організацію приміщень для підготовки до іспитів, бо не всі учні вдома мають оптимальні умови для спокійної роботи. Приміщення, де проводиться іспит, повинно повністю відповідати усім гігієнічним вимогам (повітряно-тепловий і світловий режим, меблі, наочні посібники тощо). У жодному разі не можна залякувати учнів майбутніми екзаменами і нагнітати ситуацію на самих іспитах. Учителі в бесідах з учнями та їх батьками з приводу майбутніх екзаменів повинні звернути увагу на такі моменти:
– при підготовці до іспитів необхідно дотримуватися правильного режиму праці та відпочинку;
– тривалість занять не повинна перевищувати 5-6 год. на день при забезпеченні активного відпочинку на свіжому повітрі;
– сон повинен відповідати за тривалістю віковим особливостям і бути правильно організованим;
– особливо важливо добре виспатися в ніч перед іспитом;
– важливо забезпечити раціональне харчування школярів в екзаменаційний період, забезпечивши достатню кількість вітаміну С і вітамінів групи В.
Одним із дійових психопрофілактичних заходів, здатних знизити емоційне напруження школярів під час екзаменів, може бути тестова форма контролю знань, які останнім часом отримали широке розповсюдження в усьому світі.
На тестових екзаменах школярі замість традиційних білетів отримують опитувальники з усього курсу. На кожне з питань дається декілька можливих відповідей, одна з яких правильна, друга – близька до правильної відповіді, а 2-3 – неправильні. Свої відповіді учні проставляють на спеціальних бланках. Екзаменаційна оцінка виставляється за збалансованою та уніфікованою системою оцінювання знань. Таким чином, на характер екзаменаційної оцінки не впливають можливі неправильні установки екзаменаторів, що пов’язані з особистіним спілкуванням.
На тестових екзаменах учням надається більше часу для відповіді, що практично виключає дефіцит часу, який ускладнює екзаменаційну діяльність і може бути типовим невротизуючим фактором.
Психогігієнічний аналіз двох різних форм (тестового та традиційного) організації екзаменів указує на переваги тестового як такого, що виключає несприятливий вплив екзаменаційного стресу. Це дозволяє вважати тестові екзамени одним із ефективних заходів профілактики емоційного перенапруження.
Отже, правильна організація періоду підготовки та складання екзаменів дозволяє виключити більшість стресових факторів і сприяє зменшенню екзаменаційного стресу.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)