Філософія світ людини
Особистісні виміри людського: духовність, свобода, творчість, моральність
Буттєва вкоріненість духу як націленість на “тих, хто буттює”
Ми бачимо, що у сучасній філософії випрацювана оригінальна концепція духовності як передусім морально-ціннісного виміру не тільки людського світу, але й світопорядку загалом. Справді, що означає здатність духовності перетворювати універсум зовнішнього буття у внутрішній світ особистості на етичній основі? Чи не започатковується такою здатністю новий погляд на світ
Духовність протистоїть йому як передусім усвідомлення факту людського співіснування. Наріжне питання етичної теорії буття Е. Левінаса (“наснаженої” п’ятьма роками нацистських таборів): “Чи не завдано мною кривди ближньому, чи не вбиваю я його, коли займаю місце під сонцем?”. Замість буття тих, хто вижив, тут стверджується буття як співчутливе ставлення до Іншого: він стає свого роду трансценденцією (виходом за межі наявного), тяглість до котрої ставить під питання спонтанність мого “Я” – його переважує святість Іншої особистості. Відчуте мною покликання існувати для Іншого одразу немовби призначає мене відповідальним за його буття. Саме з присвячення себе Іншому розпочинається, за Левінасом, власне людське. Розпочинається воно суто випадково, але “з першої миті ця випадковість є чистою і святою”. (Найпростіший приклад – сім’я.)
Кожен моральнісний учинок, хоч би яким малозначущим він був, безцінний, бо ж він збільшує “потенціал добра” у світі – і зменшує потенціал зла. Більше того. Існує своєрідна антропологічна закономірність, згідно з якою “енергетика добра” та “енергетика зла” впливають не тільки на того, на кого вони націлені, але й мають вплив “зворотний” – на їхнього “випромінювача”.
Отже, будьмо обережними й розважливими в кожній конкретній ситуації нашого самоствердження у світі…