Свідомість і несвідоме – Спекулятивна психологія

Філософія посбіник

Тема 2. МЕТАФІЗИКА

§ 3. Спекулятивна психологія

Свідомість і несвідоме

Якщо свідомість – це “звітне” діяння, коли людина не перевіряє те, що відбувається, а розуміє, несе відповідальність за те, що вдіяно, то несвідоме – це сукуп-ність явищ, які не піддаються звітуванню. Тобто – факт. На відміну від свідомості, яка представлена безумовним чином, несвідоме – умовне. Це раціональне відношення, що спирається на раціональну підставу. Одним словом несвідоме – інстинктивне, а не розумне. Це не тільки

гіпноз, сновидіння, автоматизм (психіка), а й предметно-логічна думка.

Згідно із З. Фройдом, поряд зі свідомістю психічний апарат має два види несвідомих змістів: напередсвідоме і безсвідоме.

Напередсвідоме – не є змістом свідомості в заданий момент, проте може ним стати у будь-який наступний момент. Безсвідоме – може бути усвідомлене лише внаслідок аналітичної роботи. Між безсвідомим і напередсвідомим є бар’єр, що втримує напередсвідоме від проникнень безсвідомого. Поведінку людини

трактують як результат компромісу між суперечливим змістом безсвідомого, посили якого йдуть з раннього дитинства і пов’язані з біологічними аспектами людини (лібідо, танатос). Так, безсвідоме за своєю суттю “дике” і потребує цензури правил зовнішнього світу і культурних норм. З одного боку, З. Фройд доводить регулятивне призначення зовнішнього від вседозволеності внутрішнього, з іншого – демонструє безмірність і зумовленість як невід’ємні риси внутрішнього. Людина – лише механізм психіки, а її здібність до творчості – помилки роботи “Я”, внутрішня слабкість.

Внутрішній світ людини у З. Фройда вийшов бездушним, адже “Я” трактується мислителем, не як “захват” (номос) свідомості, а як наглядач, “стримувач” (контроль) свідомості. Насправді внутрішній світ людини не має ніяких комплексів, колективних (чиїхось) актів, він сповнений Іншим. Інакше кажучи, собою – нічийним, духовним. Свідомість – ідеал, а несвідоме – це осмислене і привласнене собі як певне (проте, безнадійне!) знання, яке вже не полишає людину, проте і не робить її життя легшим. Не важливо, чи це щось задане від народження, чи здобуте в процесі життя. Аналітичне розуміння свідомості не закріплює сили внутрішнього, а дискредитує (психологізує) його. Свідомість стала розглядатись як психічний процес, що піддається “окремим” актам, контролю, деформації і корекції.

На підставі самодостатності духовного світу можна стверджувати, що свідомість парадоксальна єдність того, хто усвідомлює, і того, що усвідомлюється, має за предмет саму себе і досліджує себе через свій предмет, тобто свідомо. Через неконкретність, невловимість себе свідомість ототожнюють з несвідомим, хоч насправді несвідомим є розчленоване знання, асоціювати чи інтерпретувати яке вже не можливо. Несвідоме – “неживе”, воно тягар набутого і позбавлене духовної сили дивувати і “пробуджувати”, розкомплектовувати людину до пізнання себе і світу.

Отже, співвідношення свідомості і несвідомого – це співвідношення “прагматики” свідомості і “прагматики” несвідомого: станів свободи і залежності. До досвіду свідомості людина не може не звернутись. Неможливо водночас втратити свідомість і бути самодостатнім. А от досвіду несвідомого неможливо позбутися. Не можна водночас відкинути несвідоме і стверджувати себе живим. І свідомість і несвідоме рівнозначні сили, уникнути яких людина не може. Проте людина може розумом осягати різні інтонації свідомості і несвідомого задля того, щоб бути правильною, духовною сутністю, не здійснюючи вибору між ними, а безальтернативно трансцендуючи в межах свідомості.




Свідомість і несвідоме – Спекулятивна психологія