Філософія посбіник
Тема 11. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ
§ 1. Суспільне буття як предмет соціальної філософії
Діалектика соціуму
Діалектика – це вчення про розвиток, сутність якого розкривається у єдності протилежностей, у соціальному контексті – вчення про історичну динаміку форм суспільного розвитку, культурну еволюцію людства, розвиток ідей суспільного устрою.
Діалектичний розвиток суспільства розкривається на рівні суттєвих взаємозв’язків таких історичних епох, як, наприклад, Античність та Ренесанс. Загальновідомо,
Важливим прикладом діалектичного зв’язку соціальних ідей різних
Важливим показником соціокультурного поступу є діалектика тоталітарного та ліберального суспільного устрою. Так, у межах соціального досвіду античних суспільств можна знайти різні варіанти організації суспільного життя – від полісної демократії до македонської монархії. Середньовічна теократія дає нам взірець тоталітарного суспільства, так само як до монархічного суспільства закликають і мислителі Ренесансу та Просвітництва, Нового часу та німецької філософії кінця XVIII – початку XIX століття. У XX столітті спостерігаємо ідеологічну боротьбу між тоталітарним суспільним устроєм “закритих суспільств” радянського типу та лібералізмом “відкритих суспільств” західного типу, на протиборство та перспективи яких особливо звертав увагу К. Поппер у своїй відомій праці “Відкрите суспільство та його вороги”.
Історичний і теоретичний розвиток соціально-філософських ідей можна представити як три основні напрями. Це домодерні, або традиційні, концепції суспільства, основною рисою яких є натуральний спосіб виробництва та відповідний тип сімейних відносин, що полягав у спільному проживанні кількох поколінь та їхній спільній праці на землі. Цей етап суспільної еволюції характеризувався субстанціо-налістськими концепціями суспільства, в основу яких було покладено певний принцип чи ідею, яка й забезпечувала відтворення суспільного життя.
Для модерних концепцій суспільства, історичні засади формування яких закладаються ще у XVII столітті, характерний пошук нових засад суспільного устрою. Період формування основних ідей щодо обгрунтування нового типу суспільного устрою та суспільних відносин починається з теорій суспільного договору і триває до середини XX століття. Відчутний внесок у їхній розвиток здійснюють представники німецької класичної філософії, а остаточного формулювання вони набувають у працях мислителів XIX століття – М. Вебера, Г. Зіммеля, К. Маркса.
На противагу домодерному, або доіндустріальному, стану цивілізації модерний етап її розвитку характеризують такі риси, як формування нуклеарної сім’ї, що характеризується спільним проживанням не більше ніж двох поколінь (батьків і дітей) та зміною виробни-чих умов – переміщенням продуктивних сил суспільного розвитку з аграрної сфери в індустріальну. Основним надбанням модерної цивілізації стає у таких умовах не земля, а індустріальний спосіб виробництва та його продукти. На зміну модерній цивілізації приходить цивілізація постмодерна, яка так само характеризується зміною структури сім’ї та типу виробництва – інформаційної економіки. Постмодерна соціальна філософія представлена цілою плеядою мислителів кінця XX століття – Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, Ж.-Ф. Ліотар, М. Фуко та ін.
Суттєвою ознакою модерної цивілізації є її національний вектор, адже модерні суспільства – це суспільства національні, що спрямовують свою активність на реалізацію мети національного розвитку. Суспільства постмодерної цивілізації – суспільства наднаціональні, інтегровані у соціокультурну динаміку глобалізаційних процесів. Тому важливою проблемою сучасної соціально-філософської думки стає співвідношення національного і глобального. Так, Ю. Габермас розглядає Модерн як незавершений проект, а У. Бек у праці “Що таке глобалізація?” ставить питання про можливість “другого Модерну” як спроби відновлення та актуалізації засадничих принципів модерної цивілізації та її національних ідеалів.
Глобалізаційні процеси сучасності теж характеризуються неоднорідністю та діалектичною суперечливістю. Аналізу феномена неоднорідності як важливого чинника глобалізації присвячено дослідження П. Бергера та С. Хангтінгтона, які звертають увагу на культурну різноманітність світу, що глобалізується. Автори відзначають культурну своєрідність вияву глобалізаційних тенденцій у межах сучасних суспільств, що свідчить, на їхню думку, про культурно-цивілізаційну множинність сучасного світу, діалектичну природу соціокультурних процесів як відображення цивілізаційної єдності різних варіантів культурної глобалізації.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)