Історія економічних вчень
МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ
8.5. Економічне вчення Дж. Б. Кларка: американська школа
Джон Бейте Кларк (1847-1938) – професор Колумбійського університету, фундатор американської школи маржиналізму.
Народився в м. Провіденсі штату Род-Айленд у США. Кларк навчався спочатку в Амхерстському коледжі, а потім в Європі в університетах Гейдельберга і Цюріха. Після повернення до США зайнявся викладацькою діяльністю. Серед його студентів був Т. Веблен, який згодом став відомим
Серед низки його наукових праць виділяють роботи “Філософія багатства” (1886 р.) і “Розподіл багатства” (1899 р.).
Кларк сформулював три універсальних закони, що діють у господарській формі в будь-яку історичну епоху.
Перший закон – закон граничної продуктивності. В основі його лежить концепція граничної корисності, але Кларк вносить до неї істотні доповнення. По-перше, економічну оцінку благ, їх корисність дає не індивідуум, а групи покупців (Кларк іменує їх класами). Кожний клас покупців регулює
Другий закон – закон специфічної продуктивності. У виробництві завжди задіяні чотири чинники: капітал у грошовій формі, капітальні блага (засоби виробництва і земля), діяльність підприємця і праця робітників. Кожний фактор виробництва має специфічну продуктивність і робить внесок у цінність продукту. Власнику відповідного чинника належить внесок цього чинника – це, за Кларком, закон розподілу. Капітал приносить відсоток, капітальні блага – ренту, підприємницька діяльність – підприємницький прибуток, праця – заробітну плату.
Третій закон – закон спадної продуктивності. Збільшення будь-якого чинника виробництва за незмінності інших дає спадний приріст продукції. Твердження про спадну продуктивність стосовно до землі висловлював Т. Мальтус, про спадну продуктивність капіталу і праці писав І. Тюнен. Нове, що вніс Дж. Б. Кларк, – це зведення винагороди кожного чинника до величини його граничного продукту.
Кларк бачив у граничній продуктивності нормативний принцип дотримання справедливості при розподілі прибутків. Таке тлумачення викликало заперечення А. Маршалла. Рівноважну ставку заробітної плати, стверджував А. Маршалл, не можна визначити тільки з граничної продуктивності праці, без урахування пропозиції праці. Навіть у короткостроковому аспекті пропозиція праці еластична за рахунок можливої зміни інтенсивності праці. Взагалі концепція граничної продуктивності належить до попиту на фактори виробництва, тоді як розподіл прибутків визначається і попитом, і пропозицією їх.
Кларк поділяє економічну теорію на статику і динаміку. Статика розглядає дію економічних законів в умовах незмінної чисельності населення, грошового капіталу, техніки і технології та інших значущих чинників. Статика має справу не з економічною реальністю, а з деякою абстракцією, з моделлю економіки, з якої усунені всі сторонні збуджувальні обставини. Саме у статиці виявляються основні закономірності забезпечення рівноваги господарства. Динаміка не відкриває яких-небудь нових законів. Вона розглядає порушення рівноваги: невідповідність попиту і пропозиції, галузеві диспропорції тощо. Деякі категорії економіки пов’язані тільки з динамікою. Це, зокрема, підприємницький прибуток (тією мірою, якою він перевищує заробітну плату за кваліфіковану працю управлінця). Підприємницький прибуток, за Кларком, – премія за технічний прогрес. Її отримують ті, хто вносить динамічний початок у виробництво. Як тільки вдосконалення техніки і технології припиняється, тобто настає статичний стан, конкуренція зводить підприємницький прибуток до заробітної плати висококваліфікованого працівника.
Багато що в теорії Кларка його сучасникам уявлялося дуже спірним, однак його концепція граничної і специфічної продуктивності стала джерелом плідного сучасного підходу до вирішення завдань оптимізації виробництва за обмежених ресурсів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)