Політологічний словник
Еміграція (від лат. Emigratio – виселення, переселення) – вимушене чи добровільне переміщення громадян із своєї держави в іншу країну світу з економічних, політичних, релігійних тощо причин (безробіття або його загроза, безземелля або малоземелля, неможливість реалізувати свої професійні потреби, тягар етнічної, політичної, релігійної дискримінації, прагнення до з’єднання з сім’єю та ін.). За часом Е. розділяють на довготривалу (переміщення в іншу країну з метою постійного проживання); тимчасову (емігранти
Масові від’їзди населення спостерігалися в історії багатьох країн, зокрема наприкінці XIX – на початку XX ст. з Італії, Австро-Угорщини, Російської імперії в країни Америки, у 40-60-ті роки XX ст. з північно-африканських країн до Франції та ін.
На рубежі ХХ-ХХІ ст. еміграція набула надзвичайно великих розмірів. За межами своїх країн нині проживають близько 100 млн. чол. Переміщення робочої сили внаслідок еміграції з країн – донорів здебільшого впливає на втрату дієздатного
Право залишати власну країну і повертатися до неї зафіксоване у Загальній декларації прав людини (1948 р.) і Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 p.), які містять і ряд обмежень, що зумовлені охороною “державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення”.
Загальна декларація прав людини // Права людини в Україні. Інформ.-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 21. Права меншин, – К., 1998; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Факультативний протокол до нього. Зазн. джерело.
О. Антонюк
(1 votes, average: 5,00 out of 5)