УРОК № 22. ФОРМИ (МОДЕЛІ) РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ: ЛІБЕРАЛЬНА РИНКОВА, СОЦІАЛЬНЕ РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО,
ДЕМОКРАТИЧНИЙ СОЦІАЛІЗМ, МОДЕЛЬ “ПО ОДИН БІК ПЛАНУ Й РИНКУ”
Мета уроку: розширити знання учнів про форми (моделі) ринкової економіки; учити аналізувати відмінності різних форм ринкової економіки, прогнозувати шляхи розвитку економіки України.
Основні поняття: лібералізм, демократичний соціалізм.
Тип уроку: урок формування й удосконалення вмінь та навичок.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Мотивація
III. Вивчення нового матеріалу
Лекція вчителя
Ліберальна ринкова економіка
Що ж таке ліберальна економічна політика? Якими є основні цінності лібералізму? І чому до “рецептів” його вдаються лише тоді, коли країна опиняється в глибокій економічній кризі, після провалів соціалістичного планування та кейнсіанських експериментів.
З погляду класиків економічного лібералізму Л. Мізеса, Ф. Гайєка, М. Фрідмана та ін., основою ліберального підходу є визнання індивіда основним суб’єктом ринкової економіки, який за умови чітких і прозорих правил
Відповідно до принципів лібералізму центральним пунктом ліберальної економічної політики слід уважати конкуренцію, а головним завданням уряду – підтримку конкуренції та недопущення монопольних тенденцій в економіці. Саме завдяки конкуренції, на думку лібералів, у суспільно-економічній системі відбувається прирощення нового знання, яке і є джерелом еволюційного поступу людства: конкуренція, як і експериментування в науці, є насамперед процесом відкриття. Оцінити її належним чином не може жодна з теорій, що виходять із припущення, нібито факти, які треба виявити, уже відомі.
Упродовж другої половини XX ст. економічний лібералізм неодноразово ставав рятівною соломинкою для урядів різних країн, які виводили свої держави зі стану глибокої кризи чи економічного хаосу. Найбільш відомими з них є повоєнний досвід “соціальної ринкової економіки” в Німеччині, британського “тетчеризму” в 70-х роках, американської “рейганоміки” у 80-х, а також китайського “економічного дива” у 90-х. Усі згадані ліберальні реформи супроводжувалися оздоровленням економіки, збільшенням темпів економічного зростання (причому не пов’язаного зі структурними деформаціями на користь одних галузей за рахунок інших), підвищенням соціальних стандартів та зростанням політичної ваги країн на світовій арені.
Соціальне ринкове господарство
Особливе місце серед розвинутих країн із соціалізованою моделлю ринкової економіки належить Швеції. Налагодження коопераційного характеру взаємин між різними соціальними прошарками суспільства й політичними партіями дало можливість забезпечити високий рівень життя і соціальної захищеності населення. Безперечно, цьому сприяв і високий рівень політичної культури, взаєморозуміння, визнання законності інтересів різних груп населення, готовності розв’язувати найгостріші проблеми на основі соціально прийнятних компромісів та наукової експертизи. Таким чином духовно (на основі досягнутої злагоди) та політично були забезпечені успіхи в економічній сфері. Шведський тип організації життя суспільства забезпечив економічну ефективність якісних параметрів соціальної сфери за концепцією “людського капіталу” завдяки проведенню наполегливої політики:
1) вирівнювання прибутків;
2) високої частини перерозподілу національного продукту через державний бюджет;
3) відпрацювання курсу на створення суспільства загального добробуту;
4) організації соціального діалогу;
5) заперечення політики споживацького ставлення до природи, заборони спорудження атомних електростанцій та вдосконалення стандартів щодо збереження довкілля.
Економічне регулювання у Швеції має широкий характер, оскільки держава контролює не тільки доходи, але й використання капіталу, робочої сили, ціни через антимонопольне законодавство та спеціальні відомства: Відомство у справах цін і картелів, Суд у справах антикартельного регулювання, спеціальний юридичний інститут – омбудсмен, що здійснює контроль за дотриманням правил вільної конкуренції. Щоправда, зі вступом до ЄС контроль над цінами став зайвим з огляду на контроль, уведений правилами ЄС.
Економічна система Швеції зорієнтована на досягнення соціальних цілей та забезпечення:
1) відносної рівності в суспільстві за рахунок податків, які запобігають різкому диференціюванню прибутків;
2) повної зайнятості, оскільки держава у Швеції є найбільшим наймачем робочої сили й забезпечує робочі місця приблизно для третини економічно активного населення;
3) розгалуженої соціальної інфраструктури.
Більше половини ВВП країни перерозподіляється через державний бюджет, а понад дві третини цієї частини ВВП витрачається на безоплатні охорону здоров’я, освіту тощо. Майже 65 % громадян Швеції отримують свої доходи із суспільних фондів як наймані працівники урядових і муніципальних установ або як одержувачі соціальних допомог і пенсій із державних пенсійних фондів, тобто в приватному секторі економіки зайнято 35 % населення.
Соціальна політики держави доповнюється тим, що роботодавці відраховують у фонди пенсійного страхування 43 % фонду заробітної плати. Специфікою шведської моделі є максимальний ступінь державного регулювання основних макроекономічних показників економіки, який зберігається впродовж останніх 50 років, коли при владі майже незмінно перебувають соціал-демократи. Основою високої економічної ефективності та високого рівня добробуту шведів є інноваційний напрям розвитку економіки з виробництва наукомісткої продукції. У країні існує майже 500 тис. малих підприємств, які створюють нові види товарів, послуг та технологій. Крім того, державні інвестиції доповнюють приватні вкладення капіталу, іноземні інвестиції, венчурний капітал.
Ефективність ринкової системи господарювання збільшується здатністю приватних господарських одиниць утворювати такі системи та мережі, що практично діють як суспільний капітал і спираються на пряму державну допомогу, завдяки чому Швеція перетворилася на лідера ЄС за кількістю науково-технологічних та інноваційних зв’язків. Найдосконалішою можна назвати економічну систему, спроможну максимально забезпечити громадян тими благами, у яких вони мають потребу, і, як свідчить історичний досвід, з усіх відомих досі типів економічної системи такою є соціальна ринкова економіка, що поєднує принцип свободи, ринкового господарювання із соціальним порядком та соціальним поступом. Вона дала змогу здійснити стрибок у матеріальному прогресі людства, створити умови для безпрецедентного піднесення матеріального добробуту широких верств населення.
Саме поняття “соціальна ринкова економіка” з’явилося в Німеччині, і саме там були розроблені основні концепції соціальної ринкової економіки, проте її слід уважати продуктом природного розвитку світового суспільства. Отже, соціалізація означає орієнтацію ринкової економіки на вирішення як економічних, так і соціальних цілей, із відповідним обмеженням ринку за умов, якщо втрачається суспільна ефективність або існує загроза небажаних соціальних наслідків.
Соціальна ринкова економіка функціонує на основі економічного та соціального порядків, перший із яких – економічний – залучає правила регулювання організаційної побудови економіки та її процесів (регулювання прав власності, грошовий та валютний порядок, конкурентний порядок, порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності), а також сукупність інститутів, що надають економіці відповідної організаційної форми і забезпечують умови управління нею.
Соціальний порядок визначається сукупністю інститутів і норм щодо соціального стану громадян та окремих груп населення, а також і соціальними стосунками між членами суспільства: порядок у сфері праці, системі соціального страхування та соціальної допомоги, майновий порядок, житловий, екологічний тощо. Соціальна ринкова економіка внаслідок існування національної специфіки сформувалася в різних країнах за неоднаковими моделями, які розрізняють відповідно до умов формування: шведська, нідерландська, англо-саксонська, німецька, французька, японська та інші моделі соціальної ринкової економіки.
Демократичний соціалізм ринкового типу
Демократичний соціалізм – ідейно-політична доктрина соціал – демократичного руху. Уперше термін використано в 1888 p., а з 1945 р. він стає офіційною концепцією соціал-демократів. Основні риси демократичного соціалізму знайшли своє відображення у Франкфуртській декларації Соціалістичного Інтернаціоналу (1951 p.). Трактується демократичний соціалізм як тривалий процес відповідних соціальних перетворень, суспільство майбутнього, принцип практичної діяльності соціал-демократів у сучасних умовах.
Основні етапи становлення демократичного соціалізму: запровадження політичної демократії, створення “держави добробуту” (соціальної держави), встановлення соціальної демократії. Основні орієнтири становлення демократичного соціалізму: свобода, рівність, справедливість, солідарність.
Основною ідеєю ліберального світогляду як універсальної мети є ідеал індивідуальної свободи. Приватна власність розглядається як гарант і міра свободи. Втіленням індивідуалізму і права приватної власності є засади вільного ринку і вільної конкуренції. З економічної свободи виводяться основи політичної і цивільних свобод. На основі утвердження індивідуалізму формується проблема відносин держави й окремої людини, а також проблема втручання держави в справи індивідів. У західноєвропейських країнах давно усвідомили, що ринок сам по собі не в змозі перебороти ні безробіття, ні інфляцію, ні бідність, ні корупцію – тільки державне втручання і реалізація соціальних програм дасть можливість захистити суспільство від революційних потрясінь. Приклад – Німеччина, Австрія, Фінляндія, Франція, Швеція, де замість буржуазного лібералізму за основу розвитку суспільства взяли демократичний соціалізм, бо сутність ліберальних ідей і цінностей полягає в тому, що всі блага життя повинні дістатися тільки сильному, нахабному, нахрапистому, жорстокому, злому, лицемірному, підлому, а сумлінному, законослухняному, справедливому, чесному, благородному, порядному, співчутливому залишається тільки гірка доля бідності та приниження.
Модель “по один бік плану й ринку”
Модель поєднання ринкового та урядового механізмів макроекономічного регулювання, або модель “по один бік плану і ринку”, характеризується поширенням загальнонаціонального планування поряд із приватною власністю на виробничі ресурси. Основною метою стає не стільки максимізація прибутку, скільки контроль якомога більшої частини не лише національного, а й світового ринку. В основу економічних відносин покладено принцип так званого патерналізму – повної підпорядкованості молодших старшим за віком та посадою, відданості своїй фірмі, гарантованої захищеності від безробіття. Приклад такої економіки дає Японія.
Отже, попри спільність принципів і фундаментальних засад ринкової організації економіки, окремі країни демонструють певні особливості, що пов’язані з різним співвідношенням приватної і державної власності, децентралізації (ринкового) і централізованого (державного) регулювання.
IV. Закріплення нових знань і вмінь учнів
З учнів класу обираються прем’єр-міністри, які представлятимуть економічні системи Китаю (ліберальна економічна система), Німеччини (демократичний соціалізм), Щвеції (соціальна ринкова економіка) та Японії. Ці учні попередньо готують інформацію для виступу, усі інші учні класу виступають у ролі журналістів і задають запитання (див. додаток).
V. Підсумок уроку. Оцінювання. Рефлексія
VI. Домашнє завдання
Опрацювати матеріал підручника.
Додаток
1. Що є основою ліберального підходу до розвитку економіки?
2. Хто з науковців сучасності є представником лібералізму?
3. Який основний принцип розвитку ліберальної економіки?
4. Які ідеї вважаються соціальними?
5. Який відсоток від доходів відраховується в пенсійний фонд за соціальної політики держави?
6. Що означає поняття “соціальна ринкова економіка”?
7. Які переваги та недоліки має соціальна ринкова економіка?
8. У чому полягає відмінність між соціальною ринковою економікою та демократичним соціалізмом ринкового типу?
9. Що означає принцип патерналізму?
10. Принципів якої економічної системи слід дотримуватися в Україні?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)