Політологічний словник
Гетьман (нім. Hauptmann – начальник, командир) – командувач збройними силами у Польщі та Великому князівстві Литовському з середини XV ст., коли Г. призначався королем тільки на час військових дій. Постійною ця посада стала у Польщі з 1503 р., згодом і у Великому князівстві Литовському, аз 1581 р. – довічною. З 1527 р. Г. – найвища військова посада.
В Україні посада Г. з’явилася після утворення реєстрового козацтва у 1572 р., коли Г. почали називати керівників реєстрових, козаків. Польсько-литовський уряд уникав застосування
Переяславська Рада 1654 р. з подальшим укладенням Березневих статей суттєво обмежила повноваження Г. Царський уряд затверджував Г., якого обирала генеральна військова рада на невизначений строк. А у XVIII ст. затверджений у Москві або в Петербурзі Г. укладав спеціальний договір з російською владою.
Г. очолював виконавчу владу в Україні – генеральну старшину, яка разом з полковниками утворювала старшинську раду.
Резиденція Г. розташовувалася ум. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. На Лівобережній Україні посада Г. проіснувала до 1764 р., на Правобережній Україні – з 1663 до 1681 р. У 1710 р. в еміграції Г. Пилип Орлик склав першу в Україні Конституцію, де передбачено поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки.
Найвідоміші Г.: Б. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Мазепа, П. Сагайдачний, П. Тетеря, К. Розумовський, П. Орлик та ін.
Останній Г. Української держави П. Скоропадський виконував свої повноваження у квітні – грудні 1918 р.
Довідник з історії України. – К., 2001; Енциклопедія українознавства. Т. 1. – К., 1993; Українське державотворення: не витребуваний потенціал: Словник – довідник/ За ред. О. М. Мироненка. – К., 1997; Украинская советская энциклопедия. Т. 3. – К., 1980.
I. Мамонтов
(1 votes, average: 5,00 out of 5)