Розділ 10
ДИНАМІКА УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ
§ 29. Історичні зміни у фразеології
Спостереження над різними історичними станами фразеологічного складу – одне з найоб’єктивніших свідчень еволюції усталених висловів. Такі порівняння уможливлюються як різночасовими фіксаціями словників, так і монографічними описами окремих періодів, спостереженнями над живими процесами їх розвитку й перетворення. Майбутнє фразеології, зазначає прибічник лексикографічної розробки фразеології О. Бабкін, її діахронічне (насамперед) і синхронічне
Методику
За наявності історичних словників межу відліку можна відсунути вглиб, у попередні століття, окреслити ширше коло вживаних годі ФО. Скажімо, уже в XVI – першій половині XVII ст. активно функціонували фразеологізми Доити лєть (леть) (дійти літ) “стати дорослим”, Завазати оуста “примусити мовчати”, Зайдеть сонце (чиє) “чиєсь життя закінчиться”, Зайти в голову “втратити здатність чітко мислити, розумно діяти”. Велике наповнення мало фразеологічне гніздо ФО зі стрижневими словами дух, душа зі значенням “умирати, умерти”: Духа отдати, дух спустити, Богу духа отдавати, выпустити духа, испустити духа, пущатиск духа. Тему смерті передавали й фразеологізми До остатнего духа, за душу “на помин, за упокій душі”, Душу погубити (погубляти), поки душа в тєле “до смерті”, пор. Ще дух нечистий, злий дух “нечиста сила”. Вислови Зо всей (от всея) души, живое души нe зоставити мають паралелі і в сучасній мові – Від душі “з цілковитою відвертістю, нічого не приховуючи”, живої душі не залишити, де фразеологізми з компонентом душа становлять кількісно значний шар (близько 400 одиниць), а сам опорний компонент має розгалужену фразеопродуктивну структуру як на рівні синхронії, так і діахронії, “навколо конституентів якої утворюються розлогі фразеологічні серії” .
Лише одиничні вислови із семантичним архаїзмом Живіт “життя” збереглися в сучасній українській мові. Ось практично їх вичерпний короткий список, який поміщає двотомний академічний словник 1993 p., причому вже майже виключно як застарілі: Класти живіт “гинути, вмирати”, лишитися живота (заст.), укорочувати живота кому, чийого (заст.) . Б. Грінченко фіксує вирази За живота “за життя”, Мати Бога в животі “мати совість”, К животу Зволити “пощадити, не убити” . А фразеологічний академічний однотомник (2003) не поміщає жодного. Однак чотири століття тому цей ряд, за даними “Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.”, праці, яка подає інформацію про книжну й народнорозмовну лексику та фразеологію визначеного періоду, містив десятки фразеологізмів:
Бегь живота века сего “дочасне життя”, животь вести “жити”, Вывести в живот “народити, привести на світ”, Выполнити лета живота “прожити”, Живот высвободити “звільнитися”, Живот на шанц выставовати “ризикувати життям”, Древо живота, животное древо “райське дерево, плоди якого дають безсмертя”, В животе (в животи) не стати “померти”, живота (жывота) доконати (докончити) “померти”, Живот кончити (скончати, скончити) “померти”, З животом розвязатися “померти”, До живота встати “воскреснути”, До живота привернути “оживити”, До живота приходити “воскресати, оживати”, Живот вырывати (вирвати), Живот выдирати “позбавляти (позбавити) життя”, Живот вечный, вечный живот, Пришлый живот “життя в раю, вічне життя”, Живот дочасний, дочасний живот “земне життя людини”, Живот опросный (спростный), волочающий живот “розпутне життя”, Живот сотдавати (кому) “жертвувати життям (заради кого)”, Живота позьбавити “вбити”, На животь “для життя”, Не мати живота “відмерти” (про частини тіла людини), Прийти до живота “ожити” (відновити свою функціональну діяльність), стратити живот “загинути”, Животы пророцкыи “книги пророків” (одна з книг Старого Завіту), Внийти до живота вічного “потрапити до царства небесного” .
Частина із цих висловів функціонувала ще раніше – у XII – XV ст.: До живота (животов) “до кінця життя, до смерті”, В животе “при житті”, За живота (Животов) “за життя”, После живота “після смерті”, При животє (животе) “за життя, при житті”. Вираз По животє (пізніше животе) “після смерті” фіксується ще “Матеріалами до словника давньоруської мови” І. Срезневського в пам’ятках 1136 й 1288 рр. . У джерелах XIV-XV ст. зустрічаємо ФО На (чий) Живот погадати “важити на чиєсь життя”, При животє, подержати “залишити при житті, залишити живим”, Своим животом “особисто”, Своим животом помагати “помагати особисто”, Дати по своем животє “відписати, відказати” (що кому), Здоровым животом “при доброму здоров’ї”, Послєдний живот “кінець життя”, При своем животє “при житті”, При моем животє (= животи) “за мого життя, у мій час” . У згаданій уже праці І. Срезневського знаходимо фрагменти Новгородського літопису: “На Нелицє снопы стелють головами… на тоцє Живот кладуть”; “И вы~ха (Мстислав) на Ярославль двор и цєлова чтений крть, а новгородьци к немоу, “ко с нимь в Живот и в смрть” . Деякі вирази пізніше вжиті І. Котляревським в “Енеїді”: “Так Низ, Волсентія убивши, І сам Лишився живота ” – або сучасним письменником А. Хижняком, але з приводу колишніх часів, як засіб стилізації: “Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем, і галас ущух. – Клянуся Живіт покласти за князя Данила”.
Практично не мають паралелей у сучасній українській мові давні вирази В забыть положити (що) “покрити забуттям”, Озеро волочити “ловити в озері неводом рибу”, Сполок вести (з ким) “здійснювати спільні дії; налагоджувати контакти, спілкуватися”, У вере заховатисє (кому) “бути в довір’ї (у кого)”, Вєщок звездный “астролог, планетник”, На гладких стати “зійтися для вирішення якоїсь справи”, в вєрє заснути “померти за віру”, Вознести свар (на кого) “зрадити кого”. Колишні Кгвалту закликати “ударити на гвалт, сполох” , на гвалт кричати “кричати караул”, на гвалт бити (дзвонити) “бити тривогу” співвідносяться із сучасними Бити на гвалт, бити на сполох “бити на знак небезпеки, на допомогу”, На свой млинє воду провадити – із сучасним Лити воду на свій млин (на своє коло); див. ще: Смерть у зубы гледить – смерть заглядає (дивиться, зазирає) в очі (кому) “хто-небудь може померти, близький до кончини, загибелі”, Дати пирогов березових “побити різками, висікти” – Дати (всипати) березової каші (кому) “побити кого-небудь (перев. різками), суворо покаравши” і “дуже вилаяти, гостро покритикувати кого-небудь”, окрух хлєба и воды – Перебиватися з хліба (з юшки) на воду (на квас) “жити дуже бідно, терпіти нестатки” та ін.
Указані праці засвідчують численні трансформації у складі, структурі й семантиці ФО, культурологічні нашарування. Слово Блуд (блуд – статева розпуста; блуд – 1. Неправильна, помилкова дія, думка, помилкове твердження; помилка. 2. Блукання ) походить від псл. blod bloditi < blond – пов’язане чергуванням голосних з основою bled – (< blend-); споріднене з лит. blandyti(s) “хмуритись; тинятися; опускати очі (від сорому)”, blandus “мутний, темний”, давньоісландське blunda “закривати очі” . В українській міфології Блуд – ще нечиста сила, яка звичайно живе на роздоріжжі й примушує зустрічного блукати до повного знесилення на одному місці або заводить його в болото. Це значення зберігається і в сучасних гуцульських говірках: Блуд – міфологічне “нечиста сила, яка збиває з дороги” . У названому “Словнику української мови XVI – першої половини XVII ст.” слово блуд представлене в чотирьох значеннях: 1) відступ від правильності чогось, помилка; 2) справи і вчинки, які суперечать ученню християнської церкви, є відхиленням від догматів православної або католицької віри; блуд, відступництво; 3) розпуста, перелюбство, блуд і 4) гріх. Перше значення реалізується у висловах Входити в блуд, Упадати в блуд “помилятися”, Вийти з блуду “схаменутися, взятися за розум”, пор. пол. wyprowadzic, wywiesc коgо z bledu “спростувати чиюсь хибну думку” і пов’язане з пізніше зафіксованими виразами на позначення помилково визначеного шляху, блукання: у блуд піти “піти блуждати”, Блудом ходити “блукаючи, шукати шляху; блукати” , Заводити / завести в блуд (На бездоріжжя І т. ін.) (кого): “1. Заплутувати, збивати кого-небудь з прямої дороги. 2. Змушувати кого-небудь відхилятися, відходити від правильного розуміння чого-небудь” , пор. у Б. Грінченка: Блуд – 2. Нечиста сила, що збиває з дороги”. Чи ті блуд напав? “чи ти з розуму зійшов?” . Семний склад аналізованих лексем – компонентів відбився й на фразеологізмах зі словом Блудити, зафіксованих як давніми, так і сучасними джерелами: Блудити у грєху, мыслю блудити, Блукати (блудити) /поблукати (поблудити) очима (поглядом) “безпредметно, без певної мети переводити погляд з одного предмета на інший”, Блудити словами “говорити несвідомо, безтямно, уві сні; марити” , “В мене мечів замало, ворогів – хмара, тому мушу хитрити, Словом блудити, інколи хрест цілую, що більше меча не підніму, а поцілувавши, берусь за старе” (Р. Федорів). Пор. ще “будут Блудяще в язицєх”, блудити (кого) “заводити не туди, куди треба” , блудна дорога “не та дорога, яка потрібна”, Блудними дорогами пішов “збився з дороги (морально)” , Блудна вівця, книжн. “людина, яка збилася з правильного життєвого шляху, відбилася від свого оточення, сім’ї тощо, зрадила кого -, що-небудь”, блудний Син, книжн. “людина, яка не підкоряється волі, традиціям колективу чи сім’ї. Син – марнотратець” . Утрата лексемою блуд другого й четвертого значень (принаймні СУМ і ВТССУМ їх не подають), очевидно, і зумовила вихід з ужитку виразів блуд Махуметанов “магометанство”, Кацерский блуд “єретицтво”, На блуд приводити “спокушати до гріха”, Вдавати себе в блуд “впадати в гріх, спокушати себе на гріх” . У сучасній літературній мові збереглося значення “статева розпуста” , проте ФО Блуд чинити “перелюбствувати” або його аналогів академічний ФСУМ уже не фіксує.
Наведені дані виразно засвідчують динаміку фразеологічного складу української мови протягом багатьох століть.
Промовисті й інші серії, об’єднані образно-стрижневою лексемою-концептом. Із численних ФО в сучасній літературній мові вже не вживаються або функціонують обмежено (відтіснені на периферію) такі вирази, як У голову заходити, зайти “божеволіти” і “сумувати”, по моїй голові “що стосується мене; по мені”, За твоєю (його) головою “під твоїм керівництвом”, у голові, у головці було “бути напідпитку”, голова в голову “один в один”, голова святоянська “два колоски, що зрослися” (за повір’ям, їх шукають в Іванів день) . “Словник української мови XVI – першої половини XVII ст.” таких виразів містить значно більше: на голову вибити “знищити дощенту (до тла)”, Голову сокрушити, зотерти голову (чию, кому), Погубити голову “знищити”, Головою кивнути “попрощатися”, головою уйти “врятуватися”, на голову вдарити, на голову побити, на голову поразити “насмерть убити”, На голові “на совісті”, Не моцный на голову “болить голова”, Открыта голову “зняти головний убір для привітання”, По головє (чиїй) “по чиїй смерті”, поскребтися в голову “почухатися в голову, зазнати невдачі”, Посипати голову порохом “вдаватися у тугу” (пор. сучасне, звичніше Посипати голову попелом), Головами своими “особисто”, Головою видати “бути притягнутим до відповідальності”, В головах “головно, головним чином”, Голова углови (углов) “основа основ, фундамент”, Зайти в голову “втратити здатність чітко мислити, розумно діяти”, Корону на голову вложити “коронувати”, Священная глава “форма звертання до духовного зверхника (папи, патріарха)” та ін. Багато виразів відійшло в минуле внаслідок архаїзації стрижневих слів – компонентів: Агнець великодный, великодный агнець, агнець доречний, дорочный агнець “великодній баранець, паска”, Баницию на себе носити, баницию на себе одержати “бути засудженим на вигнання, зазнавати баніції”, Дивы броиты “бешкетувати, сваволити”, Валку мети (з ким) “воювати”, Гандли вести “торгувати” (пор. сучасне гендлювати “торгувати”, Зробити гендель (з чого) “одержати зиск”), Сполок вести (з ким) “здійснювати спільні дії; налагоджувати контакти, спілкуватися”, На гарць (герць) виїжджати “виступати проти ворога, противника; вести боротьбу” (Уживане на герць викликати).
Лексема Горло реалізується у складі ФО майже виключно як соматизм. Її значення “життя” і “смерть” СУМ не фіксує. Однак вони були широко представлені у фразеології попередніх століть: Горло (своє) важити “ризикувати життям”, всказанє на горло “винесення судового вироку смертної кари”, Горла збавити (позбавити), О горло стати, “позбавити життя”, Горло дати (подати), Горло втратити (стратити) “віддати життя”, Горло класти, Горло ставити, горло тратити “віддавати життя”, Горло наставовати “ризикувати життям”, Горлом дарувати “помилувати, дарувати життя”, горлом (на горле) карати ; пор. властиві й для XIX – поч. XX ст. ФО Горлом дарувати “звільняти від смертної кари” (нині не фіксується), Горлом, на горло скарати “покарати смертю” (зрідка вживається й зараз), на горлі скарати (нині практично не вживається), На горло висказати (кого), На горло судити (кого), Сказовати на горло (кого) “засуджувати на смерть”, Горлом запечатати “пожертвувати життям”, Взяти горло “забрати життя”, Видавати горло “посилати на втрату життя”, На горло осадити (посадити) “ув’язнити до кінця життя”, На горло стояти “важитися на життя”, Горло заслужити “заслужити смерть”, Карати горлом “карати смертю”, Данье горла “смертна кара, страта”, на горло “на смерть”, О горло приправити “заподіяти смерть, убити”, Погрозити горломь (кому) “погрожувати смертю”, Под горлом “під загрозою (страхом) смерті”, Грозити под горли (кому) “погрожувати фізичною розправою” , До горла “до смерті”, Горла избавити “позбавити життя, умертвити кого” .
Водночас вирази В горлє ставатися (кому) “ставати на перешкоді”, За горла имати (поймати) (кого) “насильно схопити”, Костю в горлі стати “стати на перешкоді, стати кісткою в горлі”, по горло “дуже багато, по (саме) горло” , в основі яких збережене сучасною мовою значення “передня частина шиї, в середині якої знаходиться початок стравоходу і дихальних шляхів” , продовжують функціонувати й тепер: стати кісткою в горлі, брати (хапати, хватати) / взяти (схопити) за горло (за горлянку) (кого), По горло.
Пригасанню активності й занепаду ФО, суттєвому обмеженню сфери вживання багатьох фразеологізмів, поступовому зниженню їх актуальності, архаїзації (пасифікації) колишніх виразів неодмінно сприяли й екстралінгвістичні чинники (зміна соціально-політичних умов, економічні фактори тощо). Скажімо, для того періоду ще властивими були численні стійкі книжні вирази культово-релігійного змісту: Двор Божій, двор Христа Бога “Храм Господній”, день панскій “Судний день” (день Страшного суду), Брамы адовы “царство диявола”, Брами небесний “Царство Небесне”, Начальный верх “Таємна вечеря”, Врата царскиє “царські врата” (середні двері в церковному іконостасі).
Укажемо також на детальну градацію військових чи службових посад, професій зі стрижневими словами Осавул, боярин, гетман, дворник, отаман, які входили до складу багатьох стійких словосполучень: Асавуль войсковый “заступник гетьмана”, Асавул полковий “осавул (старшина) полку”, Боярин господарський, бояринь королевский “боярин, якому належав маєток у королівських або великокняжих володіннях”, Боярин панцирный “боярин, який за наділ землі від короля або князя повинен був нести військову службу”, Бояринь подворыщный “боярин, який за одержаний від короля або князя наділ землі повинен був виконувати певні повинності”, Бояринь путный “боярин, який за одержаний від короля або князя невеликий наділ землі повинен доставляти листи, документи, супроводжувати офіційних осіб, доглядати за шляхами чи охороняти їх”, Боярин (болєрин) великий, бояринь (болєрин) малый “великий або малий боярин” (землевласник або службовець, вищий або нижчий за родовим старшинством, впливовістю та ін.), Гетман великий, гетман навышший “титул головнокомандувача військ у країні”, Гетман коронный (корунный), коронни гетман “командувач військ у Польсько-Литовській державі, коронний гетьман”, Гетмань полный, гетмань полный коронный “начальник діючого королівського або великокняжеського війська”, Гетьман дворный “начальник придворного королівського або великокняжого війська, дворний гетьман”, Великий дворник “канцлер” (вищий придворний чин у Молдовському князівстві), Дворник глотний “ополченський староста”, Конный єздец “візник, фурман”, Атаман тесельский “старший над теслями”.
Юридичних і правових понять стосувалися вислови Дворище служебноє “дворище, мешканці якого несли військову службу або виконували інші феодальні повинності”, Дворище церковноє “дворище, мешканці якого платили податки і виконували повинності на користь церкви”, Отчизноє дворище “успадковане дворище”, таглоє дворище “дворище, мешканці якого виконували повинності возами або тяглою худобою”, Декрет купный “розмежувальний акт”, Декрет духовный “духівниця”, правне доходити “доказувати судом (у суді)” (домагатися чогось за допомогою судового вироку), Дякло (дакло) житноє, Дакло ржаноє (Иржаноє, оржаноє) “данина від орних земель житом”, дакло овсаноє “данина від орних земель вівсом”, Дякло сеньноє “данина сіном”, Вливковый запис “акт передачі прав на що-небудь”. Численними були вже застарілі назви конкретних предметів, державних установ, що більше не існують або змінили свій змістовий обсяг: Торжищная брама “торгова брама”, (ворота, через які пропускають купців) Брама судовая “суд”, Красные врата “царські врата”, Возок скорбный “екіпаж, використовуваний при збиранні податків”, воз триумфалный “колісниця переможця; тріумфальний віз”; призабуті старі народні назви рослин, істот, хвороб тощо: Братанова трава, вош водная, свиная вош, дым земленой “назва рослини”, Билица черная “чорнобиль” (Artemisia vulgaris), Вийка коничая “кип’ятки (Polygala L.)” (назва рослини), полная вийка “повій, повійка” (назва рослини), Горушица палная “гірчиця польова (Sinapis arvensis)”, Волчий горох “конюшина, люцерна” (пор. у Б. Грінченка: Вовчий горох, горобиний горох, мишиний горох, вовчі жили, вовчий корінь, вовчий копит, вовча лапа, вовчі лапки, вовче лико, личко, вовче молоко, вовчі серги, вовча стопа, вовча трава ), Брешник звериный “гончак”, Див морскій “сирена”, кополиповая болесть “вовчак, вовчий лишай”.
Отже, історія заховала в глибині століть численні вирази, що єднають нас з тодішнім устроєм, багатогранним життям наших предків.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)