ІНДІЯ КИТАЙ
§ 21. Китай
1. Китайська імперія в III-XII ст.
Наприкінці II ст. повстання “жовтих пов’язок” завдало Ханській імперії непоправного удару й 220 р. вона розпалася на три держави. У 280 р. правитель однієї з них Сима Янь об’єднав під своєю владою весь Китай і заснував імперію Цзинь. Однак від самого початку вона була нестійкою. Родичі імператора, яким він роздав в удільні володіння чимало областей, пересварилися між собою в гонитві за владою.
Уже на початку IV ст. країна перебувала в тяжкому стані й саме тоді племена кочівників
У 581 р. владу в Північному Китаї захопив войовничий полководець Ян Цзянь. Він був проголошений імператором і став засновником династії Суй (581-618). У 589 р. Ян Цзянь силою зброї підкорив також весь Південний Китай і відновив єдність країни. Нова держава отримала назву імперія Суй. Ян Цзянь активно взявся за відновлення
Великий китайський мур. Сучасні фото
Син і спадкоємець Ян Цзяня імператор Ян Гуан розширив іригаційну систему. За його наказом було прорито Великий канал, що сполучив річки Хуанхе і Янцзи. Цей водний шлях довжиною 2,5 тис. км мав важливе значення для розвитку торгівлі. На його будівництві працювало 5 млн осіб. Після цього Ян Гуан узявся за відбудову Великого Китайського муру, що посилило оборонні можливості держави.
Імператор розпорядився перенести столицю в старовинне місто Лоян. Тут розгорнулися масштабні будівельні роботи, які виконували 2 млн китайців. За короткий час у Лояні було зведено розкішні палаци й розбито квітучі парки. Деякі бажання Ян Гуана були безглуздими. Дійшли оповіді про те, що взимку дерева в його парку були прикрашені квітами й листочками з шовку, а всі птахи в околиці були винищені задля пуху для його перин.
Ян Гуан прагнув створити величезну імперію, але, в результаті, прирік династію Суй на загибель. Безуспішні війни з Кореєю призвели до загального невдоволення в країні. Серед тих, хто збунтувався проти імператора, був і воєначальник Лі Юань. Наляканий Ян Гуан утік зі столиці, але 617 р. його було схоплено і страчено. Династія Суй припинила своє існування. Невдовзі імператором став Лі Юань, який започаткував династію Тан (618-907).
Коли Лі Юань прийшов до влади, країна була голодною і розореною. Чисельність населення різко скоротилася, поля пустували. Але пройшло небагато часу й ниви почали обробляти. Землю наділили в користування бідноті. Відродилося сільське господарство й ремесло, розвивалася внутрішня та зовнішня торгівля. Китайські товари продавалися в Індії, Арабській державі, Південно-Східній Азії. Важливим заходом Танів було впорядкування грошової системи. У країні карбувалися і поширювалися круглі мідні монети з діркою посередині, щоб їх можна було нанизувати на шовкову нитку. За короткий час значно поповнилася державна скарбниця. Столицею країни стало місто Чанянь.
У зовнішній політиці правителі династії Тан головну увагу приділяли забезпеченню контролю за Великим шовковим шляхом. Тут їхніми головними суперниками були кочівники-тюрки, яких у середині VII ст. китайці зуміли розгромити. У ході переможних війн із Кореєю, Тибетом, Індією, Японією, В’єтнамом було розширено кордони Танської держави. Вони простягалися від Аральського моря до Тихого океану, від пустелі Гобі до берегів Гангу. Китай став світовою імперією і контролював половину Великого шовкового шляху. Остаточно сформувалася китайська дипломатія. Вона представляла Китай як панівну державу тогочасного світу, якій в особі імператора мають підкорятися всі зарубіжні країни.
Найвищий розквіт імперії Тан припав на період правління Сюань-цзуна (712- 756). Однак це піднесення було тимчасовим. Уже в другій половині VIII ст. Китай почав утрачати завойовані раніше території, перестав контролювати Великий шовковий шлях, йому постійно загрожували войовничі сусіди. У таких умовах селяни знемагали від податків, поборів і різних державних повинностей, вони убожіли й жили в злиднях. Тому 874 р. в Китаї вибухнула всеохоплююча селянська війна. Повсталі висунули своїх вождів, з-поміж яких найпопулярнішим став колишній дрібний торговець сіллю Хуан Чао. Очолюване ним селянське військо захопило 268 столицю імперії Чанянь. Наляканий імператор і придворні втекли.
ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА
XI ст. “Нова Танська історія” про селянську війну
…Хуан Чао їхав у колісниці з жовтого золота, охорона була в розкішних халатах і барвистих капелюхах. Його найближче оточення їхало слідом у мідних колісницях у супроводі вершників. Загалом у столицю ввійшло кількасот тисяч людей… За кілька днів почався великий грабунок. Людей зв’язували, били батогами й захоплювали їхнє майно… Заможних роззували й проганяли босоніж. Усіх затриманих чиновників убивали, підпалювали будинки, якщо не могли там нічого знайти, і всіх князів і знатних людей винищували.
Хуан Чао зробив своєю резиденцією палац Тайцин і… проголосив себе… імператором… Замість імператорського одягу й корони, яких добути не пощастило, на ньому був одяг із розфарбованої чорної матерії. Замість старовинних музичних інструментів били в декілька сотень великих барабанів; варта рядами стояла з довгими мечами й великими кинджалами…
Проте влада, встановлена повстанцями, виявилася вкрай слабкою. Поведінка Хуан Чао та його найближчого оточення була настільки брутальною, що викликала в народі розчарування і обурення. Повстанська армія швидко втратила боєздатність. Провідний воєначальник Чжу Вень поспішив перейти на бік законного імператора й став головнокомандувачем його військ. Доля відвернулася від Хуан Чао і він, усвідомлюючи всю безвихідь ситуації, покінчив життя самогубством. Його родину не оминула жахлива розправа. У 884 р. повстання було остаточно придушено.
Селянська війна завдала танській династії непоправного удару. Її представники ще деякий час залишалися при владі, але вона слабшала з кожним днем. Крапку двірцевим інтригам поставив Чжу Вень. У 907 р. він зайняв Чанянь і скинув останнього імператора. Єдина держава розділилася на численні дрібні володіння. Розпочалася так звана епоха “П’яти династій і десяти царств” (907-960), яка нічого доброго китайському народові не принесла.
У середині X ст. в Китаї намітилося певне економічне піднесення, в умовах якого 960 р. відбулося нове об’єднання країни під владою династії Сун (960-1279). За своєю внутрішньою організацією імперія Сун мала ряд особливостей, які відрізняли її від Танської. Аби уникнути надмірної самостійності військових, сунські правителі збільшили столичну гвардію. Зросла також кількість чиновників різного рівня. Уся фінансова, адміністративна, військова та судова влада зосередилася в столиці. Отже, місцева влада знаходилася під постійним контролем. Спочатку фінансове становище імперії було стабільним, але вже в середині XI ст. величезні видатки на утримання чиновників, армії, розкішного життя імператорського палацу спустошили державну скарбницю.
За цих обставин важливу роль у піднесенні економіки відіграли реформи першого міністра сунського двору Ван Аньши. Передусім він провів новий земельний перепис і впорядкував податкову систему. Податки мали сплачувати не лише селяни й городяни, але й чиновники та знать. Щоправда, дрібним чиновникам для справного ведення служби збільшили зарплатню. Велика увага приділялася налагодженню зрошувальних робіт. Зі скарбниці селянам почали виділяти позики
Під майбутній урожай. Було встановлено тверді ціни на товари тощо. Однак продовжити розпочаті перетворення Вань Аньши не вдалося через різку опозицію знаті. Відставка міністра поклала край і його реформам.
На початку XII ст. в імперії Сун з’явився небезпечний ворог – кочовики чжурджени. Захопивши північ Китаю, вони утворили там державу Цзінь, тобто Золоту (1115-1234). Китайський імператор утік на південь країни. Тут виникла держава Південна Сун (1117-1279).
(2 votes, average: 5,00 out of 5)