Історія економічних вчень
МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ
8.6. Лозаннська школа. Л. Вальрас, В. Парето
Леон Вальрас (1834-1910) – швейцарський економіст, фундатор лозаннської школи, яка є відгалуженням математичної школи. Економічною теорією захопився завдяки працям О. Круно. З 1870 р. працював на кафедрі політичної економії в Лозаннському університеті. Його основна робота називається “Елементи чистої політичної економії” (1874 р.).
Вальрас – творець загальної статистичної економіко –
Модель загальної економічної рівноваги, розроблена Вальрасом, свідчить про наявність єдиної рівноваги безлічі ринків (готової продукції і чинників виробництва) в умовах дії ринкового механізму і досконалої конкуренції. Рівновага на певній частині ринків не гарантує загальної рівноваги економіки з цією кількістю ринків.
У 50-60-ті роки модель Вальраса була модифікована засобами лінійного програмування.
В оновленій моделі ринків відображені такі моменти:
– визначено основні умови відповідності
– взаємозв’язок між основними показниками виробництва й обміну представлений системою рівнянь;
– припускається, що всі операції на ринку здійснюються одночасно;
– модель статична (передбачає незмінність запасу і різноманітності продуктів);
– передбачено ідеальну інформованість суб’єктів виробництва;
– передбачено розв’язок задачі на екстремум для всього народного господарства. Мета моделі – вивести загальні закони дії системи цін за наявності безлічі ринків.
Держава, на думку Вальраса, має виконувати такі функції:
– контролювати стабільність грошей;
– забезпечувати безпеку громадян;
– стримувати спекулятивні процеси;
– підтримувати загальну освіту громадян;
– гарантувати соціальний захист робітникам;
– сприяти функціонуванню ефективної конкуренції;
– заохочувати виробництво і споживання корисних речей.
Держава повинна дотримуватись принципу рівності можливостей за нерівності фактичного становища громадян.
Вільфредо Парето (1848-1923) – італійський економіст, професор політичної економії Лозаннського університету, послідовник Л. Вальраса. У 1906 р. В. Парето опублікував “Курс політичної економії”.
Парето прагнув теоретично обгрунтувати концепцію взаємозалежності всіх економічних чинників, включаючи ціну, і вдосконалити теорію загальної економічної рівноваги Л. Вальраса. На відміну від останнього він розглядав ряд станів рівноваги протягом певного часу, а також припускав варіювання коефіцієнтів виробничої функції залежно від розмірів випуску продукції.
Аналіз “кривих байдужості”. При використанні “кривих байдужості” Парето прогнозує поведінку покупців на ринку, а за допомогою графіка відображає взаємозв’язок товарів і їх корисності. Аналіз “кривих байдужості” показує, від якої кількості певного товару здатне відмовитися домогосподарство, щоб придбати додаткову кількість іншого товару.
Оптимум В. Парето. Оптимум – це такий стан системи, за якого ніякий перерозподіл продуктів або ресурсів не може поліпшити становища якогось учасника господарського процесу, не погіршуючи становища іншого.
Закон розподілу прибутків (“закон Парето” ). Сутність закону – нерівність у розподілі прибутків можна зменшити в тому разі, якщо прибутки і виробництво будуть зростати швидше за чисельність населення.
Парето широко застосовував для вирішення економічних проблем математичні методи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)