Організація зовнішньоекономічної діяльності підприємства за участю спеціалізованих посередницьких фірм та організацій

Зовнішньоекономічна діяльність

2 ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.3 Організація зовнішньоекономічної діяльності підприємства за участю спеціалізованих посередницьких фірм та організацій.

Торгово-посередницькі операції – операції, пов’язані з купівлею і продажем товарів, що виконуються за дорученням виробника – експортера незалежним від нього торговим посередником на підставі угоди чи доручення.

Торгове посередництво – це перепродаж товару; пошук закордонного контрагента;

підготовка та укладання угоди; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення рекламних заходів; технічне обслуговування.

До торгово-посередницьких фірм належать фірми, що у юридично і господарські не залежать від виробника чи споживача товару (сюди, звичайно, не входять філії або дочірні товариства промислових компаній). Вони діють заради одержання прибутку, який створюється або як розходження між цінами, за якими воші купують і продаю ть товар, або як винагорода за послуги.

Як правило, торгово-посередницькі фірми займаються лише

комерційною діяльністю, хоча найбільші з них можуть і обробляти куплений товар. Використання торгових фірм дає певні переваги.

1. Фірма – експортер у цьому випадку не вкладає якихось значних коштів в організацію збутової мережі на території країни – імпортера, тому що торгово-посередницькі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу (складські приміщення, демонстраційні зали, ремонтні майстерні, роздрібні магазини).

2. Звільнення експортера від багатьох турбот, пов’язаних з реалізацією товару (доставка, сортування, пакування), пристосовуючи до вимог ринку.

3. Істотним є використання капіталу торгово-посередницьких фірм па основі короткострокового та середньострокового кредитування. Тут велике значення мають стійкі зв’язки торгово-посередницьких фірм із банками, страховими компаніями.

4. Ринки деяких товарів цілком монополізовано торговими посередниками (наприклад, брокерами в Англії), і вони недоступні для прямих контактів зі споживачами.

Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів із ринками збуту і цілком залежить від сумлінності посередника.

Торгово-посередницькі операції можна розділити на чотири види:

– з перепродажу;

– комісійні;

– агентські;

– брокерські.

Операції з перепродажу. Ці операції здійснюються торговим посередником від свого імені і за власні кошти. Тут торговий посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу.

До першого виду належать операції, у яких торговий посередник виступає стосовно експортера як покупець. Він стає власником товару і може реалізувати його кому завгодно і за будь-якою ціною. (Термінологія, що стосується таких посередників, різноманітна: Merchant – Англія, США; Handler – ФРН; Stockholder – ринок чорних металів Англії; Operator – торговці цукром на Нью-Йоркській біржі; Dealer – торговці какао на Лондонській біржі; Principal – торговці кольоровими металами).

Другий вид операцій – коли експортер і торговий посередник підписали договір про продаж товарів на певній території, конкретний термін та інші деталі встановлено у договорі. (Термінологія торговців за цим договором також різна: Distributor – США, Англія; Vertragshandler – ФРН).

Таким чином, посередництво відповідно до договору складається в просуванні товарів від експортера до споживача, при цьому торговець зобов’язаний дотримуватись визначених умов експортера.

Комісійні операції. Ці операції здійснюються однією стороною (комісіонером) за дорученням іншої сторони (комітента) угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару. Комісіонер же не купує товар (він залишається в руках експортера). Але для третьої сторони (покупця) стороною договору є комісіонер, а комітента він може і не знати. Комісіонер одержує винагороду або як відсоток, або як різницю між ціною, установленою комітентом, і ціною продажу.

Звичайно комісіонер не відповідає за кредитоспроможність третіх осіб. Проте іноді в комісійний договір включається умова про поруку комісіонера за виконання угоди покупцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова називається делькредере. У договорі вказується при цьому ціна (максимальна чи мінімальна), а також термін передачі грошей комісіонером комітентові.

Якщо замовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на покупку в країні експортера товарів, то воно називається індентом. Воно може бути закритим, якщо імпортер точно вказує в замовленні, де і що купити, чи відкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця.

Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить консигнантові, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлі використовується у випадку слабкого освоєння ринку або при постачанні нових товарів чи товарів масового виробництва, у стійкому збуті яких експортер не впевнений.

Це зручна форма торгівлі, яка дає можливість ознайомитися з товаром і вибрати необхідне.

Агентські операції. Це операції з доручення однієї сторони, що називається принципалом, іншій стороні, яка зветься агентом, укладання юридичних угод за рахунок та від імені принципала (комісіонер діє від свого імені) на певній території. Незалежність агента виявляється в тому, що він не перебуває в трудових відносинах із принципалом і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди. Він є юридичною особою, яка зареєстрована у торговому реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам стороною не виступає, тобто контракт про купівлю не укладає. (Термінологія, застосовувана до таких посередників, різноманітна: в Англії і США – це агент і принципал, у ФРН, Японії – торговий представник, у Скандинавських країнах – агент і підприємець, у Латинській Америці – повірник і довіритель).

Брокерські операції. Це встановлення через посередника-брокера контактів між продавцем і покупцем (а також між страхувальником та страхувальником, судновласником і фрахтівником). Брокер не є стороною в договорі, а використовується лише для інформування двох сторін, що беруть на себе зобов’язання за угодою. На відміну від агента, він не перебуває в договірних стосунках зі сторонами, а діє на підставі окремих доручень.

Крім головної функції – знайти покупця для продавця або навпаки, продавця для покупця – брокер певно визначені додаткові функції. Зокрема, він здійснює:

– контроль за виконанням контракту і пред’явленням рекламацій;

– іноді бере на себе обов’язки делькредере;

– добір партії товару визначеного асортименту;

– збирання інформації про стан ринку.

Брокер одержує винагороду, яка називається брокеридж. Розмір цієї винагороди при товарних операціях коливається від 0,25 до 2-3%.

Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони чи приймати від іншої сторони комісію, за винятком випадків, коли на це є згода клієнта. Іноді посередниками можуть бути два брокери – один за дорученням продавця, другий – за дорученням покупця. Брокери спеціалізуються на продажі, купівлі одного виду товару, біржового чи аукціонного.

Залежно від характеру здійснюваних операцій розрізняють такі види торгово-посередницьких фірм:

– торгові;

– комісійні;

– агентські;

– брокерські;

– фектори.

Торгові фірми найчастіше здійснюють операції власним коштом і від свого імені. Вони, як правило, підтримують тривалі відносини з постачальниками.

Види торгових фірм:

– торгові доми закуповують товари у виробників або купують за кордоном і продають своїм оптовикам чи роздрібним торговцям;

– експортні фірми закуповують товар на внутрішньому ринку і перепродають за кордоном, іноді виконуючи й комісійні доручення. Вони бувають спеціалізовані, тобто з торгівлі одним товаром, і універсальні – широка номенклатура товарів;

– імпортні фірми закуповують власним коштом за кордоном товари і продають на внутрішньому ринку. Вони звичайно мають великі склади з товарами і спеціалізуються на закупівлі одного сорту товарів, зазвичай сировинних чи продовольчих; здійснюють операції з сортування, пакування; мають великий досвід, що надає їм можливість конкурувати з іншими фірмами. Ці фірми купують товари або в експортерів, або па біржах і аукціонах. Зараз широко розповсюджені імпортні фірми, які торгують машинами й устаткуванням. Вони беруть на себе технічне обслуговування і, як правило, мають широку мережу дилерів – дрібних торговців;

– оптові фірми виступають посередниками між промисловими підприємствами та роздрібними торговими фірмами. Вони закуповують власним коштом товари за кордоном великими партіями і реалізують окремим споживачам меншими партіями, одержуючи прибуток за рахунок різниці в ціні. Провести межу між оптовою й імпортною фірмою важко. Але оптова фірма закуповує товари не тільки в експортера, а й товари вітчизняного виробництва і просуває їх у власну роздрібну мережу;

– роздрібні фірми самі здійснюють операції з імпорту й експорту, не використовуючи послуги великих оптових фірм. Вони мають широку мережу своїх магазинів, філій;

– дистриб’ютори – це фірми в США, Англії й в інших країнах, які здійснюють переважно імпортні операції та виступають торговцями за договором. Вони займаються продажем лише певного кола товарів;

– стокісти – фірми, що знаходяться в країні імпортера і виконують в основному консигнаційні операції.

Комісійні фірми. їх основні види;

– комісійні експортні фірми – представники продавця або покупця. Відповідають за: своєчасність постачання товарів; транспортування; документальне оформлення угоди; страхування; технічне обслуговування. Можуть виконувати й обов’язки типу інденту. Різновид таких фірм – конфірмаційні доми, що беруть на себе ризик по кредитах, що їх вони від імені виробника надають покупцю;

– комісійні імпортні фірми – представники покупців своєї країни. Вони розміщають замовлення за кордоном від свого імені, але за рахунок вітчизняних комітентів. Крім того, можуть надавати й інші послуги – досліджувати кон’юнктуру ринку (огляди), стежити за відвантаженням товару і т. п.

Агентські фірми тривалий час підтримують тісний контакт із принципалом. Вони поділяються на експортних і закордонних агентів.

Брокерські фірми одержали найбільший розвиток в Англії. Це великі компанії, фахівці цих фірм мають високу кваліфікацію, підтримують постійні зв’язки з великими банками, що надає можливість їм іноді фінансувати угоди (у заставу під товар). Вони надають кваліфіковану інформацію, випускаючи низку бюлетенів.

Фектори – торгові посередники, які виконують широке коло посередницьких обов’язків від імені експортера: експортують продукцію; фінансують експортні операції, платять аванс виробнику, видають кредити покупцю, страхують. Звичайно вони беруть участь у торгівлі текстилем, шкірою, лісом. Таких фірм багато в США, Канаді, Англії.

Таким чином, у міжнародній торговій практиці вироблено досить чіткий механізм організації експортно-імпортних операцій, що здійснюються або безпосередньо фірмами – виробниками, або торговими посередниками. Це дає можливість раціонально використовувати відповідні методи, професійно вести зовнішньоторговельну діяльність.