ОСНОВНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ. ОСОБЛИВОСТІ ВИМОВИ ГОЛОСНИХ, ДЕЯКИХ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ ТА ЇХНІХ СПОЛУЧЕНЬ

Українська орфоепія як учення про систему загальноприйнятих правил української літературної вимова

§22. ОСНОВНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ. ОСОБЛИВОСТІ ВИМОВИ ГОЛОСНИХ, ДЕЯКИХ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ ТА ЇХНІХ СПОЛУЧЕНЬ

Мовознавчі студії

234. Прочитайте текст. Попрацюйте в парах: поясніть однокласникові суть помилки у складі фонем у слові і фонетичної помилки, особливості вимови голосних і приголосних української мови.

Орфоепія (від грецьк. orthos – правильний і epos – мовлення) – це: 1) сукупність правил вимови, що становлять

систему норм літературної мови; 2) розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови.

Орфоепія стосується насамперед усної форми мовлення, тобто вона вчить, як вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах, групах слів чи окремих словах. Орфоепія має практичний характер: вивчення правильної вимови спрямовується на подолання вимовних помилок (у звуках і звукосполученнях), що підвищує загальну культуру літературного мовлення.

Фонологічні

помилки зумовлюються незнанням фонемного складу сучасної української літературної мови і проявляються в заміні якоїсь фонеми іншою фонемою. Така заміна не тільки спотворює загальнонародну нормативну вимову, а й нерідко призводить до неправильного розуміння слова або речення. Наприклад, при заміні [з] на [с] слово казка сприймається як каска, везти – як вести, газ – як гас; при заміні [д] на [т] слово гадка звучить як гатка (від гатити), привід – як привіт. Так само спотворюється зміст слова при заміні голосного [о] на голосний [а]: полити – палити, мостити – мастити, поради – паради.

Фонетичні помилки – це вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів фонем. Звичайно, це порушення не завжди викликає зміну значення слова чи речення, однак веде до спотворення вимови.

Таке незвичне для української вимови звучання фонем може пояснюватися діалектними впливами. Наприклад, пом’якшення губних та шиплячих: [груш’а], [меиж’а].

Впливом російської мови пояснюється вимова [т’] з наближенням до [ц’], коли [т’] початковий: [т/ціло], [т’цікатие].

Щоб уникнути помилок, треба добре засвоїти орфоепічні норми української літературної мови (3 посібника).

235. Пригадайте орфоепічні правила вимови голосних звуків в українській мові. Опрацюйте теоретичний матеріал.

Голосні [а], [і], [у] вимовляються чітко і виразно у будь – якій позиції у слові: [а]рмія, б[а]шт[а]н, р[а]д[а]; [з’ір], [т’існо]; д[у]б, к[у]ди.

Голосний [о] вимовляється чітко на початку слова і в наголошеній позиції після твердих і м’яких приголосних ([о]браз, м[о]л[о]к[о], ль[о]х). Ненаголошений [о] в позиції перед постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у] – [оу]: [гоулубка], [зоузул’а].

У вимові окремих осіб_ початковий [і] іноді наближається до [и] – [іи]: [іинколи], [іинод’і], [іин’ії].

Ненаголошений [у] вимовляється як нескладотворчий [у] – [у]: [учйтие], [виучау]. Таке [у] на письмі передається як в: автор, вів.

Голосний [е] чітко й виразно вимовляється тільки в наголошеній позиції: [ден’], [горобец’], а також на початку слова: [епоха], [елег’ійа]. Ненаголошений [е] вимовляється наближено до [и] – [ие]: [ниесу], [миен’і]. Перед складом з наголошеним [у], [і], [и] він майже переходить в [и], перед складом з [а], [о] – вимовляється як звук середній між [е] та [и] – [еи]: [сеило], [веисна]; перед складом з [е] – вимовляється з незначним наближенням до [и]: [меине], [неисе], [беиреза].

Голосний [и] також вимовляється виразно в позиції під наголосом: [вйшн’а], [лйне] та перед [й]: [виесокиї].

Вимова ненаголошеного [и] наближається до [е]: перед складом з наголошеним [е] вимовляється як [еи]: [жеиве], [теихен’киї], перед складами з іншими голосними наближення до [е] мало помітне: [живй], [диев’іц’:а], [диевуйус’].

236. Прочитайте про вимову приголосних звуків на с. 106. Перекажіть текст, наводячи власні приклади.

Вимова приголосних звуків української мови характеризується загалом чіткістю й виразністю як у позиції перед голосним, так і в кінці слова. Однак вимова окремих груп приголосних має певні особливості.

1. Дзвінкі приголосні не втрачають дзвінкості в кінці слова та в позиції перед глухими приголосними (крім [г], [з]): [горб], [пох’ід], [наказ], [дубкй], [н’іжка], але [н’іхт’і], [леихкйї], [ш:умом] (з шумом); у префіксі без – [з] не оглушується.

2. Глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко внаслідок асиміляції за дзвінкістю: [бород’ба], [проз’ба], [вогзал], [фудбол].

3. Губні [б], [п], [в], [м], [ф] у кінці слова вимовляються твердо: [с’ім], [др’іб], [верф], а перед [і] – напівпом’якшено: [б’іл’], [в’ік], [м’іж], [п’ід], [ф’ігура], у словах іншомовного походження зберігають пом’якшення перед голосними заднього ряду ([у], [о], [а]): [б’уро], [ф’узеил’аж].

4. Шиплячі в кінці слова і складу, а також перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] завжди вимовляються твердо: [п’іч], [курча], [чес’т’], [чаша]. Лише у позиції перед [і] ці звуки вимовляються напівпом’якшено: [нож’і], [груш’і], [оч’і].

5. У кінці слова завжди вимовляємо [ц’]: [к’інец’], [хл’ібец’], [сиенйц’а]; крім слів іншомовного походження та вигуків: [палац], [бац].

6. Буквосполучення дж, дз передають одну фонему в межах

Морфеми: [джеирел°6], [дзеркало]; або дві різні на межі морфем: [віджеинй], [над-зв°ук°овйї].

7. Щілинний [г] в українських і в багатьох запозичених словах вимовляється як гортанний: [гай], [гор’іх], [гора], [гуси], [сн’іг], [агроном], а проривний [г] звучить у небагатьох словах: [агрус], [ган°ок], [гиерлйга] та інших (3 посібника).

Практикум

237. Прочитайте вголос, правильно вимовляючи африкати [дж], [дз]. Поясніть вимову ненаголошених голосних.

1. Бджола, джура, гандж, воджу, ходжу, випереджати, догоджати, пересаджувати, відродження, джунглі, коледж, гудзик, дзюрчати, дзьоб, дзвіниця, дзенькати, гедзь, Гандзя, дзиглик, дзвонар, дзвін, дзеркало, кукурудза, родзинки.

2. Народ, зневажений, скривджений, зраджений, надією ще тільки-тільки збуджений, розшарпаний, несталий, незгромаджений, на злигодні безвихідні засуджений, приречений на каторжні труди, все ж виходу шукає. Де? Куди? (М. Бажан).

238. Прочитайте текст, правильно вимовляючи [г] і [г]. Пригадайте слова зі звуком [г] і запишіть їх (не менше двадцяти), скориставшись орфоепічним чи орфографічним словником.

Проривному звукові [г] не щастило. З 30-х років ХХ століття, відтоді, як відповідну йому літеру вилучили з української абетки, він став чутися в мові дедалі рідше. Його ще берегли слова грати (залізні), гуля, гвалт та ін., і то лише в мовленні деяких ревних блюстителів мовної культури або старих людей.

Це давній звук нашої мови, років 200-300 тому його на письмі передавали двома літерами – кг. І ось тепер, нарешті, його реабілітовано… Звук цей живе в ласкавому слові агу – першому слові немовлят. І навіть це дає йому повне право на існування в мові (А. Матвієнко).

239. Прочитайте вірш Миколи Сингаївського. Поясніть на прикладах із поезії, як вимовляються приголосні перед іншими м’якими приголосними та голосним [і].

Я родом з пісні – син села,

А в кожному селі – весілля,

А в кожній пісні два крила,

Бажаю кожному двокрилля.

Одне крило – моя любов,

На другому – моя зненависть.

Щоб дух двокрилля не схолов,

В мені живуть – і гнів, і радість.

Цікава перерва

Позмагайтеся в чіткості дикції, вимовляючи скоромовки Грицька Бойка. Які звуки вони навчають вимовляти? Складіть власні скоромовки на вимову звуків [ч] і [р].

Мала з села вола вела. Жатка жваво жито жне.

В село віл малу вів. Жатку жнець не дожене.

240. Прочитайте уривки, правильно вимовляючи шиплячі. Запишіть фонеми, які передають звукосполучення із шиплячими.

1. Вечір стеле свій килим зірчастий,

Десь хлюпоче самотнє весло.

Понесли свою пісню дівчата

Через удайські луки в село (Г. Коваль).

2. Вони обминали косарів, вози і вогнища, на яких парували казани з кулішем. Ноги шурхали в траву, довкола гойдалися коричневі стебла дикого щавлю, деінде прозирали ромашки, до щему гостро, знайомо пахло підсихаюче сіно, табунець гусей забрався в луки, і хлопчак біг їм навперейми: гуси витягували шиї з червоними наперстками дзьобів (В. Дрозд).

Спілкування

241. Об’єднайтесь у пари. Із хрестоматії з української літератури доберіть поезію і прочитайте її вголос по черзі. Виправте всі фонетичні й фонологічні помилки одне одного.

242. Проведіть дослідження. Запишіть фонетичною транскрипцією живе мовлення своїх однокласників, батьків, знайомих;

Виявіть порушення орфоепічних норм, зумовлене впливом діалектів, соціальним оточенням.




ОСНОВНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ. ОСОБЛИВОСТІ ВИМОВИ ГОЛОСНИХ, ДЕЯКИХ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ ТА ЇХНІХ СПОЛУЧЕНЬ