>Палавер

Політологічний словник

Палавер (англ. palaver) – термін, який в англомовних словниках має кілька значень: метушня, марні розмови, а також тривала нарада чи нескінченна мовленнєва дискусія в африканських племенах при розв’язанні нагальних питань, чи переговори між африканцями (будь-якими туземцями) та купцями. О. Гьофе звернув увагу на те, що і німецькою мовою слово “палавер” перекладається як “нескінченна балаканина”. Таке тлумачення феномену П. за О. Гьофе містить в собі європоцентристське його розуміння, яке не вбачає в палавері

доцільності, бо він, мовляв, не висуває на перше місце прийняття рішення. Тоді як західноєвропейський підхід у політиці завжди на передній край висуває проблему термінового прийняття рішення. Тому для прийняття рішень у короткий час у парламентах створюється більшість. При цьому не звертається увага нате, що “більшість” може приймати рішення похапцем, без належного їх обгрунтування. Саме європоцентристський підхід орієнтований на перемогу, а не на розумний консенсус.

У сучасній політично-правовій літературі (О. Гьофе, Б. Буго та інші) П. розглядається як форма народних зборів, що має тисячолітню

традицію в Африці. П. – це форма демократії, але не в її європейському розумінні, де панує більшість над меншістю. П. передбачає досягнення загального консенсусу, він є консенсуальною демократією. Тому П. не передбачає регламенту для промовців та обмеження учасників. Усі рівні і мають можливість брати участь в обговоренні доти, доки не буде досягнуто згоди усіх.

В Африці П. скликається в екзистенційно важливих ситуаціях, наприклад, коли виникла загроза існуванню спільноти – раптова смерть вождя, розбійницький напад чи природна катастрофа. Може він скликатися і з якихось суто моральних питань (зневаги одного з членів спільноти тощо).

О. Гьофе вважає, що П. як консенсуальне правління мав місце і у давній Ісландії, щось подібне до нього було у германських народних зібраннях – динг або тинг (Ding bzw. Thing). Різновидом П. у слов’янських народів було, швидше за все, народне віче і козацькі ради. Щоправда, М. Грушевський та інші автори вважали досить-таки умовним застосування терміна “демократія” щодо правових процесів в Україні періоду Київської Русі. Дещо інша ситуація склалася за козацько-гетьманської доби. Дослідники цього періоду зазначають демократизм козацької спільноти. У війську Запорозькому Низовому не було феодальної власності на землю, всі органи управління були виборними і їхню діяльність контролювала Січова рада (колом), прийняття рішень здійснювалося не більшістю, а загальною згодою. Ці прикмети управління козацько-гетьманської доби співзвучні П. Але, мабуть, дослідники проблем історії демократії в Україні не знали терміна П. і тому ним не користувалися. Замість нього вони (Н. Яковенко) ведуть мову про відлуння на Січі “архаїчних норм і традицій”, керування “стародавнім військовим звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом” тощо. Водночас треба зазначити, що на Січі опонентів могли ліквідовувати фізично, заборонявся допуск жінок до місць перебування козацького колективу, тому козацька демократія нагадувала “модель архаїчних корпоративних союзів та чоловічих воїнських братств, пов’язаних взаємною клятвою” (Н. Яковенко).

Ідея П. безумовно стосується функціонування традиційного суспільства. В індустріальному суспільстві з його урбанізованою культурою, формами спілкування, що стають дедалі більше опосередкованими, П. як форма демократії може мати сенс, швидше за все, в двох виявах: 1) на рівні місцевого самоврядування; 2) як право меншості та як побудова суспільних процесів на засадах “солідарності інтересів” (І. Франко).

New Webster’s Dictionary and Thesaurus of the English language. – USA, 1993; The Concise Oxford Dictionary of Current. – Oxford, 1995; Гьофе Отфрід. Розум і право. – К., 2003; Видо В. Gibt is eine spezifisch afrikanische Ethik? Eine Anfrage an westliches. Denken // Stimmen der Zeit. – 1989. – № 114; Грушевський M. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – К., 1993. – Т. 3. До року 1340; Яковенко Н. М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. – К., 1997; Основи демократії. – К., 2002.

Н. Рижко


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


>Палавер - Довідник з політології


>Палавер