Пенсія

Пенсія (лат. pensio – платіж) – регулярні грошові виплати, які отримують громадяни від держави й організацій після досягнення встановленого віку, у разі інвалідності, втрати годувальника та ін. Уперше виплату пенсій за віком було законодавчо оформлено в Німеччині 1889, у Росії та Україні – після революції 1917 р. У капіталістичних країнах спочатку було встановлено “прямі пенсії”, або “пенсії без внесків”, за відповідного стажу роботи або бідним людям похилого віку. У США наприкінці 1934 налічувалося 235 тис. пенсіонерів, однак виплата

П. згідно з законом почалася лише через 9 років. Зростання кількості літніх робітників і службовців, які залишилися без засобів до існування, боротьба найманих працівників за свої права змусила уряди капіталістичних країн замінити “прямі пенсії” соціальним страхуванням, що передбачало обов’язкову сплату страхових внесків найманими працівниками. Пенсійний вік спочатку становив 70 років, пізніше його було знижено до 65 років для чоловіків і жінок. Наприкінці 30-х XX ст. П. за віком, інвалідністю
й у разі втрати годувальника впроваджено у 24 капіталістичних країнах, 1973 – у 105, на початку 90-х в більшості країн світу. Водночас навіть у розвинених країнах воно не охоплює сільськогосподарських, сезонних і тимчасових робітників, найманих працівників на малих підприємствах, дрібних товаровиробників, надомників та деякі інші категорії працівників. У деяких країнах (Данії, Канаді, Новій Зеландії, Швеції) встановлено “національні П.” їх джерело – оподаткування всіх жителів країни віком від 16-18 до 62-65 років особливим податком. В Англії, Швейцарії та Японії пенсійне забезпечення базується на сплаті страхових внесків усіма працездатними особами, а також підприємцями (для виплати П. найманим працівникам). У деяких країнах П. виплачуються із загальних податкових надходжень і встановлюються лише для людей, які не мають жодних засобів до існування. В Англії страхування поширюється на осіб віком від 18 до 70 років (для жінок – до 65 років), в Японії – від 20 до 60 років. Вікові межі для страхового стажу існують також у США, Франції та інших країнах. В Англії для отримання повної П. за віком стаж роботи для чоловіків – 52 роки, для жінок – 47 років. Законом цієї країни передбачено отримання П. за неповного стажу, однак кількість таких пенсіонерів не перевищує 5%. Пенсійний вік для працівників, зайнятих на небезпечних і шкідливих роботах, знижений лише в шести розвинених країнах Заходу. При виході на П. до 65 років її розмір значно зменшується. На виплату П. у країнах ЄС нині витрачається від 10,5% ВВП у Великобританії до майже 20% – в Італії, середній рівень П. у країнах ЄС становить 50-60% середньої заробітної плати. МОП підтримує положення про доцільність виходу на П. у віці 65 років. У СРСР, у т. ч. в Україні, пенсійний вік для чоловіків становив 60, для жінок – 55 років, що було прогресивним у системі пенсійного забезпечення. П. за віком встановлювалися в розмірі 50-100% залежно від віку та умов праці. Максимальний розмір П. наприкінці 80-х XX ст. становив для робітників 120 крб (за середньомісячної зарплати 247,3 крб), що забезпечувало за низьких цін на товари широкого вжитку і комунальні послуги нормальний рівень життя. Протягом 90-х XX – на початку XXI ст. рівень пенсійного забезпечення робітників і службовців різко знизився, скоротилася і середня тривалість життя. Максимальна П. на початку 2001 становила 108 грн (прожитковий мінімум – 311 грн), водночас П. окремих категорій високопоставлених чиновників – 1,5 тис. грн. У 2004 в Україні почалось реформування пенсійної системи (див. Реформа пенсійна). У 2005 середній рівень П. встановлено у розмірі 332 грн, який відповідає мінімальній заробітній платі. Кінцевим джерелом виплат на соціальне страхування є праця найманих працівників.




Пенсія