Принципи, способи та засоби захисту населення

Безпека життєдіяльності

3. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

3.8. Принципи, способи та засоби захисту населення

Захист населення – це комплекс заходів, спрямованих на запобігання негативному впливу наслідків НС чи максимальному послабленню ступеня їх негативного впливу.

Захист населення базується на таких принципах:

– постійне керівництво усіма заходами щодо захисту населення керівниками всіх рівнів у поєднанні з відповідальністю за життя та здоров’я людей. Цей принцип закріплений у чинному

Законі

України “Про цивільну оборону”, котрий був прийнятий в 1993 р. Згідно зі ст. 1 органи державної виконавчої влади включені в систему захисту населення та згідно зі ст. З органи державної виконавчої влади, адміністрація підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та господарювання здійснюють керівництво заходами щодо захисту населення;

– заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх районах, населених пунктах, охоплюють усе населення. Водночас характер та зміст захисних засобів встановлюються залежно від ступеня загрози, місцевих умов з урахуванням

важливості виробництва для безпеки населення, інших економічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляються за групами важливості, а об’єкти – за категоріями щодо засобів захисту населення у НС. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України. Для міст встановлено такі групи:

– особливої важливості;

– першої групи;

– другої групи;

– третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлено такі категорії:

– особливої важливості;

– першої категорії;

– другої категорії.

Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають запобіжний характер. Це стосується перш за все підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.

Захист населення від наслідків НС включає:

– навчання населення з ЦО;

– сповіщення населення про виникнення НС та про розвиток ситуації;

– протирадіаційний, протихімічний та протибактеріологічний захист.

Навчання населення повинне здійснюватись на всіх рівнях підготовки (в школі, технікумі, коледжі, вузі, на заняттях з ЦО). Кожен громадянин України повинен знати правила та способи захисту, використання засобів індивідуального захисту.

Сповіщення населення здійснюється усіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі ЦО.

Протирадіаційний, протихімічний та протибактеріологічний захист населення організовується з метою розробки та реалізації комплексу засобів щодо попередження та послаблення впливу на населення радіаційних випромінювань, ОР, СДОР, БЗ, захисту харчоблоків, складів продовольства, водних джерел. Цей комплекс засобів містить:

– розробку можливих варіантів захисту населення та об’єктів народного господарства;

– забезпечення населення засобами індивідуального захисту;

– оцінку обстановки, вибір способів та режимів захисту;

– організацію дозиметричного, хімічного та бактеріологічного контролю;

– контроль рівня опромінення та зараження персоналу;

– ліквідацію наслідків радіоактивного, хімічного та бактеріологічного зараження.

Населення повинне оволодіти необхідними знаннями та навичками з захисту за умов НС, дотримуватись правил захисту, виховувати в собі стійкі психологічні якості та здатність діяти за умов НС.

Основними способами захисту населення у НС є:

– проведення евакуаційних заходів;

– укриття людей у захисних спорудах;

– використання засобів індивідуального захисту;

– використання засобів медичної профілактики. Евакуація – це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб ЦО, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником ЦО, надзвичайною комісією або органами влади.

Евакуація здійснюється за виробничим принципом, а населення, не пов’язане з виробництвом, евакуюється за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, МЕП тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.

Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. В деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, котрі не зайняті перевезеннями або за визначеним маршрутом та колонними шляхами.

Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, котрі розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, в школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.

Населення про початок та порядок евакуації сповіщається по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документи, гроші; речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційний пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.

Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, котрі вирішують проблему розташування, забезпечення та обслуговування прибулого населення.

Укриття населення в захисних спорудах. Захисні споруди – це споруди, спеціально призначені для захисту населення від сучасних засобів масового ураження, а також від впливу радіації, ОР, СДОР, біологічних засобів. Ці споруди залежно від захисних властивостей поділяються на сховища та протирадіаційні укриття. Як захисні споруди можуть також використовуватись щілини, галереї, землянки тощо.

Сховище – це міцна герметична споруда, обладнана фільтровентиляцією. Укриття забезпечують найнадійніший захист людей, що в них переховуються, від всіх уражаючих чинників. В укриттях, навіть завалених, люди можуть перебувати тривалий час, їх безпека забезпечується протягом кількох діб. Сховища класифікуються таким чином:

– за захисною здатністю – на 5 класів (1 – 5);

– за місткістю: малі (до 150 чол.); середні (150 – 450 чол.); великі (понад 450 чол.);

– за місцем розташування – вбудовані та розташовані окремо;

– за часом будівництва – побудовані завчасно та швидкозвідні.

У сховищах передбачаються основні та допоміжні приміщення. Основні приміщення будуються з розрахунку 0,5 м3 та 1,5 м3 на одну людину. Висота приміщення – не менше – 2,2 м. Сховища обладнуються системами водопостачання, повітропостачання, енергопостачання та зв’язку.

Швидкозвідні сховища будуються з типових блоків або з допоміжних будівельних матеріалів. Як тимчасові сховища можуть використовуватися намети, залізничні вагони, автобуси тощо.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) призначені для захисту від зовнішніх радіоактивних випромінювань та безпосереднього проникнення радіоактивних речовин в органи дихання, на шкіру, одяг, а також можуть захищати від ОР та бактеріальних засобів.

Захисна здатність ПРУ оцінюється коефіцієнтом послаблення (коефіцієнтом захисту), котрий показує, у скільки разів рівень радіації всередині ПРУ менший, ніж рівень на відкритій місцевості. Величина коефіцієнта послаблення залежить від товщини захисного шару та виду матеріалу. Товщина шару половинного послаблення випромінювання для основних будівельних матеріалів становить:

– грунт – 13 см;

– цегла – 14 см;

– дерево – 33 см;

– скло – 16,5 см;

– бетон – 10 см;

– сталь та залізо – 3 см;

– свинець – 1 см.

Як протирадіаційні укриття у містах можуть використовуватись: підвали, підземні переходи, технологічні галереї, у сільських районах – погреби, овочесховища, землянки. Підвали у кам’яних будинках послаблюють радіацію у 500-1000 разів, підвали у дерев’яних будинках – у 7 – 12 разів.

У ПРУ можуть бути передбачені санітарні вузли, фільтровентиляція та приміщення для зберігання забрудненого одягу. ПРУ мусить мати не менше двох входів (при місткості до 50 чоловік може бути один).

Тимчасові сховища можуть бути обладнані у галереях, землянках та у щілинах, котрі викопуються.

Галерея – це виробка у рельєфі місцевості. Стіни галереї обшиваються та зміцнюються будівельними матеріалами, робляться перекриття, двері, санвузли тощо.

Щілина – це найпростіше укриття у вигляді рову завглибшки близько 2 м., завширшки внизу до 80 см, вгорі – до 120 см.

Щілина, перекрита грунтом завтовшки 60 – 70 см, послаблює рівень радіації у 200 – 300 разів.

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту від проникнення всередину організму РР, ОР, БЗ, для надання першої медичної допомоги, а також для запобігання та послаблення дії уражаючих чинників на людей.

Засоби індивідуального захисту поділяються таким чином:

– засоби захисту органів дихання;

– засоби захисту шкіри;

– медичні індивідуальні засоби захисту.

До засобів захисту органів дихання належать:

– фільтрувальні протигази;

– ізолювальні протигази;

– протигази та камери для дітей;

– респіратори;

– протипилові тканинні маски;

– прості ватяно-марлеві пов’язки.

До засобів захисту шкіри належать:

– ізолювальні засоби захисту (захисний комплект, захисний костюм);

– фільтрувальні засоби захисту (комплект захисного фільтрувального одягу);

– найпростіші засоби захисту (плащі, накидки, гумове взуття).

До медичних індивідуальних засобів захисту належать:

– аптечка індивідуальна;

– пакет перев’язувальний індивідуальний;

– індивідуальний протихімічний пакет.

До засобів медичної профілактики належить ряд медикаментозних препаратів, котрі можуть бути використані для послаблення впливу на організм людини РР, ОР, НХР, БЗ. За їх допомогою можна врятувати життя, запобігти чи значно зменшити ступінь розвитку ураження у людей, підвищити стійкість організму. До них належать радіопротектори (нистамін, що знижує ступінь впливу іонізуючих випромінювань), антидоти – речовини, котрі запобігають впливові токсичних речовин або послаблюють їх дію, протибактеріальні засоби (антибіотики, інтерферони, вакцини тощо), протибольові та протишокові засоби.