Лісівництво
РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ
Лекція 9. РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ЛІСОВОЇ ТИПОЛОГІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX СТОЛІТТЯ
9.1 Проблеми лісової типології у колишньому Радянському Союзі та спроби їх вирішення
Територія Радянського Союзу відрізнялась кліматичними умовами, що впливали на характер рослинності, у тому числі і на характер лісів. Так, для типологічної класифікації лісів зони тайги, значні площі яких були незайманими, у більшій мірі підходила фітоценотична типологія. Для південних районів, у тому числі і для України,
Саме тому, у Москві у 1950 р. відбулася Перша Всесоюзна лісотипологічна
У рішеннях також було відмічено, що лісове господарство країни потребує вивчення як типів лісу, так і типів лісорослинних умов. Тому два напрямки повинні і далі розвиватися. Отже – консолідація двох лісотипологічних напрямків у 1950 р. не відбулася.
У подальші роки спостерігається активний розвиток фітоценотичного напрямку у лісовій типології. В. М. Сукачов запропонував поняття біогеоценоз, ототожнюючи його з типом лісу. На основі цього розширювалося вивчення лісів усіх регіонів СРСР, формувалися регіональні типологічні класифікації, класифікація гірських лісів. У таких умовах була скликана Друга Всесоюзна нарада з питань лісової типології у 1973 р. у м. Красноярську.
У рішенні Другої Всесоюзної наради з лісової типології було записано: рекомендувати при лісотипологічних дослідженнях намагатися зближувати методичні і програмні підходи вивчення типів лісу, усуваючи розбіжності, що виникають, при розумінні об’єму понять “тип лісу” і “тип лісорослинних умов”, як основних одиниць будь-яких класифікаційних побудов і схем координації і далі – розбити єдину систему номенклатури та індексацію типів лісу і типів лісорослинних умов, а також інших лісотипологічних таксонів. Така уніфікація вкрай потрібна як для розв’язання комплексних екологічних задач, так і для переходу від порайонних класифікацій типів лісу до узагальнених класифікацій великих лісорослинних районів і країни в цілому.
Таке рішення свідчило, з одного боку, про існування нових напрямків у типології, які обумовлені поступальним рухом лісотипологічної науки. З іншого боку, – про неузгодженість термінології, яка ще збереглася, у підходах до розв’язання конкретних задач, що перешкоджає взаєморозумінню, великомасштабному впровадженню лісової типології в практику лісовпорядкування та лісового господарства. Отже, і на Другій нараді консолідації двох лісотипологічних напрямків не відбулося.
У жовтні 1983 р. відбулася у м. Львові Всесоюзна конференція на тему: “Сучасні проблеми лісової типології”, яку організувала секція лісової типології наукової Ради АН СРСР з проблем лісу разом із Львівським лісотехнічним інститутом. Уже втретє в історії вітчизняної лісової типології фахівці, які працюють у цій області лісознавства або мають до неї безпосереднє відношення, зібралися для того, щоб обговорити найбільш актуальні питання. Програма конференції була опрацьована на спеціальній нараді, що відбулася в Архангельську у 1982 р.
Як відмічалося у матеріалах конференції, лісова типологія в країні на момент роботи конференції у розвитку теорії і у зміцненні зв’язку з практикою лісовпорядкування і лісового господарства досягла значних успіхів. Однак подальші успіхи гальмувалися роз’єднаністю лісотипологів різних напрямків і шкіл, неузгодженістю їхніх дій, термінологічним різнобоєм.
Основними темами, які обговорювалися на конференції, були:
1. Тип лісу: поняття, обсяг, ознаки.
2. Лісотипологічна класифікація і лісорослинне районування.
3. Лісова типологія і практика лісового господарства
Саме такі теми визначені були найбільш важливими і актуальними на початку 80-х рр. XX ст., тому вони і повинні вирішуватися у першу чергу. Як бачимо, вирішення лісотипологічних проблем протягом 30 років не призвело до бажаних успіхів. На конференції виступили багато відомих вчених – типологів, виробничників. Слід назвати їх поіменно: О. Л. Бєльгард, Л. П. Рисін, Б. Ф. Остапенко, П. С. Пастернак, К. К. Буш, І. П. Федець, М. М. Горшенін, С. В. Бєлов, С. М. Стойко, З. Я. Герушинський, В. О. Кучерявий, С. В. Шевченко, М. А. Голубець, В. К. Поляков та ін. Вони представляли різні типологічні школи, у своїх доповідях відображали у тому чи іншому регіоні типологічні класифікації, вносили ділові пропозиції.
Але проблема консолідації у лісовій типології тодішньої країни залишилася проблемою. На нашу думку, скільки б не скликали типологічних конференцій з питань консолідації двох основних напрямків, її отримати було неможливо. Причина полягає в тому, що основою типологічної класифікації П. С. Погребняка є діалектичний підхід до оцінки лісу, а саме – він визнавав первинним аргументом лісорослинні умови – клімат і грунтово-гідрологічні умови, а лісові насадження – функцією цих умов, тобто проявом певних лісорослинних умов.
В. М. Сукачов хоча і схилився у 40-х рр. до більш серйозного урахування грунтово-гідрологічних умов при класифікації типів лісу, а пізніше опрацював (разом з Дилісом) поняття про біогеоценоз як лісове угруповання, де взаємодіють деревні й інші рослини, тваринний світ, мікроорганізми; все ж таки не відобразив, що є первинним, а що вторинним в існуванні лісів, їх типів.
На лісотипологічних нарадах і конференціях також розглядалася проблема стосовно використання лісової типології при лісовпорядкуванні та веденні лісового господарства. Справа в тому, що у лісовому фонді окремих лісових підприємств виділялося надто багато типів лісу. Наприклад, у лісгоспах Підмосков’я – до 170. І хоча Г. Ф. Морозов вважав, що “організація господарства повинна будуватися не за типами, а на основі типів”, лісоводам – практикам у такій ситуації вести господарство дуже важко на типологічній основі.
З отриманням Україною незалежності у нашій лісовій типології проблем стало менше, вона продовжувала розвиватися на лісівничо-екологічних засадах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)