ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
2. Особистість у діяльності і спілкуванні
2.1. Психологічні основи діяльності людини
2.1.2 Психологічна структура діяльності
Аналіз психологічної структури діяльності найчастіше здійснюють, послуговуючись мотиваційним і операційним підходами. їх основи закладено в працях Л. Виготського, С. Рубінштейна, О. Леонтьева та ін.
Мотиваційний підхід до аналізу діяльності. Передбачає виділення таких складових діяльності, як потреба, мета і мотив.
Першопричиною діяльності є потреба – неусвідомлюваний
Мета (ціль) – ідеальний образ об’єкта, який у свідомості задовольняє потребу, що виникла. Тобто мета є тим, чого в певний момент немає, що буде досягнуто в майбутньому за допомогою певної дії. Вона може бути близькою або далекою. Далека мета завжди конкретизується близькими цілями.
Іноді потреба відразу спонукає людину до діяльності,
Для одержання кінцевого об’єкта, який реально може задовольнити наявну потребу, необхідні також предмет і засоби діяльності.
Предмет діяльності – об’єкт або сукупність об’єктів, перетворюючи які, можна досягти поставленої мети. Якщо метою діяльності було приготування якоїсь страви, то предметом діяльності є продукти, з яких її готують.
Засоби діяльності є інструментальним аспектом активності. До них відносять необхідні для діяльності знаряддя, а також відповідні знання, навички і вміння.
Операційний підхід до аналізу діяльності.
За такого підходу діяльність аналізують із точки зору її моторних компонентів. Мета, на досягнення якої спрямовується діяльність, як правило, є віддаленою. Тому досягнення її передбачає послідовне виконання людиною часткових завдань, які постають перед нею під час руху до цієї мети. Наприклад, випускник школи поставив собі за мету оволодіти професією інженера – конструктора. Для цього йому потрібно спочатку успішно закінчити навчання в школі, скласти вступні іспити у вуз та семестрові екзамени, зробити і захистити дипломний проект.
Будь-який відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети і підпорядкований загальному мотиву діяльності, називають дією. Дія є моторною функцією живого організму. Усяка конкретна діяльність є сукупністю дій. Кожна дія складається із системи рухів, тобто операцій, підпорядкованих завданню, що виконується в конкретних умовах. Серед великої кількості людських дій (трудових, комунікативних та ін.) найпоширенішими є предметні дії, що спрямовані на зміну стану чи властивостей предмета. їх аналіз показує, що, попри зовнішню різноманітність, усі вони, як правило, складаються з трьох простих елементів – “взяти”, “перемістити” і “відпустити”, – поєднаних з допоміжними рухами корпуса тіла, ніг і голови. У різних видах рухів ці елементи розрізняються особливістю поєднання, траєкторією, силою, швидкістю, амплітудою і тим, якими частинами тіла їх виконують.
Разом із предметними в діяльності людини беруть участь рухи, що забезпечують переміщення, комунікацію, зберігають положення тіла. Виконання рухів безперервно контролюється і коригується шляхом зіставлення його виконання з кінцевою метою дії. Однак як саме це відбувається, поки що не з’ясовано, хоча відомо, що певну роль відіграє сенсорний контроль. Про це свідчать досліди з призматичними окулярами Меньє, що повертають відображені об’єкти на 180 градусів. Вони допомогли встановити, що система рухів, із яких складається дія, регулюється її метою. Отже, створена в мозку модель майбутнього результату керує дією і коригує її. Такий висновок підтверджують результати досліджень вітчизняних фізіологів П. Анохіна, Миколи Бернштейна (1896-1966) та ін.
Створення ідеальної моделі майбутнього результату можливе на тій підставі, що об’єкти мають істотні властивості, які однаково виявляються в різних умовах. їх наявність дає змогу передбачити розвиток подій у майбутньому. Тоді внутрішня ідеальна діяльність ніби випереджує зовнішню предметну. Предметні дії над об’єктами замінюються психічними операціями над істотними властивостями об’єктів.
Процес переходу від зовнішньої (реальної) дії до внутрішньої (ідеальної) є інтеріоризацією. Детально його вивчали Ж. Піаже, Л. Виготський та ін.
Інтеріоризація надає психіці людини змогу оперувати образами предметів, яких “немає в полі зору”. Відірвавшись від матеріального носія, індивід за допомогою образу може вільно переміщуватися в просторі й часі, оперувати образами минулого чи створювати образи майбутнього. Важливу роль при цьому відіграє слово, що містить у собі значення речей, їх істотні властивості і способи оперування ними. Отже, в діяльності тісно поєднані її зовнішній (фізичний) і внутрішній (психічний) аспекти. За аналогією до інтеріоризації перехід внутрішніх психічних актів у зовнішній план, в конкретну предметну діяльність називається екстеріоризацією.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)