Регулювання антимонопольне

Регулювання антимонопольне – заходи, яких вживає держава з метою запобігання монополізації економіки загалом та окремими товаровиробниками певних видів виробництв. Проте таке регулювання, за словами Б. Селігмена, ніколи не перешкоджало процесу укрупнення корпорацій. В Україні 2003 частка монополізованого сектору економіки у ВВП перевищувала 40%. Зокрема, монопольне становище займали 4690 суб’єктів господарювання на 6950 товарних ринках, причому понад 370 таких суб’єктів були монополістами на 560 загальних ринках і понад 4300 – на 6390 регіональних

товарних ринках. Найбільш монополізованими на регіональних ринках були ринки природних монополій, які займаються централізованим водопостачанням, теплопостачанням та ін. Крім того, монополізованими залишались 890 регіональних ринків платних послуг, які надають держава та органи самоуправління. Майже 50% порушень закону “Про захист економічної конкуренції” пов’язано із зловживаннями монопольним становищем на ринку, передусім з порушеннями цінового характеру. Так, завищення цін (тарифів)
відбувається шляхом включення до ціни нездійснених витрат, необгрунтованого завищення рентабельності, вилучення коштів за ненадані послуги та ін. Антимонопольний комітет України виявив найбільшу кількість зловживань монопольним становищем у житлово-комунальному господарстві, а також на ринках паливно-енергетичного комплексу, транспорту та ін. Одним із напрямів P. a. є контроль за концентрацією суб’єктів господарювання. Так, концентрацією вважається злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного з них до іншого, отримання контролю над одним або декількома суб’єктами господарювання безпосередньо або опосередковано (через інших осіб), аналогічне придбання або отримання у власність або в управління нею (шляхом придбання частки акцій, паїв), внаслідок чого частка голосів у вищому органі управління може досягти або перевищити 25 чи 50%. Для боротьби з такими зловживаннями застосовуються зміна сфери дій суб’єктів господарювання, зміна порогових значень, досягнення яких вимагає дозволу антимонопольного комітету. Проте самі порогові значення, якщо виходити з рівня концентрації виробництва у розвинених країнах світу, є настільки мізерними, що за умов повнішого входження в глобалізаційні процеси економіка України виявиться беззахисною перед ТНК. Наприклад, дозвіл на концентрацію суб’єктів господарювання необхідний тоді, коли сукупна вартість активів або обсяги реалізації товарів учасників цього процесу ( за останній фінансовий рік – у т. ч. за кордоном) перевищує 12 млн євро. Найпоширенішими порушеннями конкурентного середовища з боку органів виконавчої влади місцевого самоуправління є надання окремим суб’єктам господарювання або їх групам пільг та інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище; заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи інших організаційно-правових форм діяльності підприємств; примушування суб’єктів господарювання до вступу в різні об’єднання.




Регулювання антимонопольне