Біологія. Комплексний довідник – підготовка до ЗНО та ДПА
СИСТЕМА ОРГАНІЧНОГО СВІТУ
Розмноження насінних рослин
Квіткові рослини здатні до розмноження статевим та вегетативним способами.
Вегетативне розмноження здійснюється внаслідок відокремлення багатоклітинних частин від материнської особини. У його основі лежить явище регенерації – здатності відновлювати цілий організм з його частини шляхом поділу та подальшої спеціалізації клітин. Вегетативне розмноження відбувається за допомогою вегетативних органів або
Відозмін (бульб, кореневищ, цибулин, вусів, вивідкових бруньок). Кореневищами розмножуються багаторічні трави (пирій, конвалія, м’ята, осот). Цибулинами розмножуються проліски, цибуля, лілія, тюльпан, нарциси. Деякі види рослин розмножуються стебловими бульбами (картопля, топінамбур), кореневими бульбами (жоржина, пшінка). Наземними повзучими стеблами – вусами – розмножується суниця. Вивідковими бруньками, які здатні відокремлюватися від материнської особини та давати початок новій рослині, розмножуються росичка, каланхое. Вегетативне розмноження сприяє швидкому відтворенню і розселенню
Статеве розмноження відбувається шляхом злиття двох статевих клітин (гамет) – чоловічої та жіночої. Чоловічі клітини (спермії) містяться у пилковому зерні, жіночі (яйцеклітини) – у насінному зачатку. Пилкове зерно має потрапити на приймочку маточки за допомогою зовнішніх чинників (вітру, комах, води тощо). Процес переносу пилку з тичинки на приймочку маточки називають запиленням. Розрізняють самозапилення і перехресне запилення.
Розмноження насінних рослин
Процес запилення, при якому пилок потрапляє з пиляків на приймочку тієї самої квітки, називають самозапиленням. Здебільшого це відбувається в ще не розкритій квітці, бутоні та є пристосуванням до несприятливих умов або запасним варіантом у разі неможливості перехресного запилення (горох посівний, рис, пшениця, квасоля).
Перехресне запилення – це процес перенесення пилку з тичинки однієї квітки на приймочку маточки іншої квітки тієї самої або іншої рослини. Перехресне запилення відбувається за допомогою таких агентів:
– тварин (зоофілія);
– комах (ентомофілія) – характерне для великих яскраво забарвлених квіток, що виробляють нектар і пахнуть;
– вітру (анемофілія) – притаманне рослинам з дрібними, неяскравими квітками з редукованою оцвітиною;
– води (гідрофілія) – відбувається здебільшого у водних рослин.
Перенесення пилку з однієї квітки на приймочку маточки іншої, що здійснюється людиною, називають штучним запиленням. Застосовується в садівництві, квітникарстві тощо. Штучне запилення пилком іншого виду або сорту рослин називають неспорідненим схрещуванням. Застосовують у селекційній роботі.
Запліднення – це злиття двох статевих клітин (гамет). У квіткових рослин спермії дуже дрібні, яйцеклітини значно більші. Пилкове зерно, потрапивши на приймочку, починає проростати, утворюючи пилкову трубочку із вегетативної клітини, і проникає через стовпчик і зав’язь у насінний зачаток – власне в зародковий мішок. Генеративна клітина поділяється ще в пилковій трубці на два спермії, з яких один зливається з яйцеклітиною, утворюється зигота, яка дає початок зародку, а другий – з центральною клітиною (диплоїдне центральне ядро) і дає початок ендосперму. Таким чином, одночасно відбулося запліднення двох клітин зародкового мішка. Це явище відкрив відомий учений С. Г. Навашин у 1898 р. і назвав подвійним заплідненням.
Рис. 10. Подвійне запліднення:
1 – антиподи;
2 – спермії;
3 – вегетативне ядро;
4 – пилкова трубка;
5 – синергіди;
6 – яйцеклітина;
7 – вторинне ядро;
8 – полярні ядра;
9 – триплоїдне ядро ендосперму;
10 – зигота
Зигота перетворюється в зародок майбутньої рослини. У цьому зародку формується мініатюрний зародковий корінець, зародкове стебельце з верхівковою брунечкою і перші зародкові листки – сім’ядолі. Центральна клітина зародкового мішка після запліднення перетворюється в поживну тканину – вторинний ендосперм. У ньому містяться речовини, необхідні для розвитку зародка: білки, вуглеводи, жири, вітаміни, мінеральні солі тощо. Розвиваючись, зародок і ендосперм витісняють інші клітини зародкового мішка і займають весь насінний зачаток. Останній перетворюється в насінину, його покриви – в шкірочку насінини, а зав’язь – у плід, при цьому її стінки формують оплодень. Таким чином, насінина стає схованою в плоді, покритою. За сприятливих умов насінина проростає і дає початок новій рослині.
ЦЕ ЦІКАВО
Пилок вітрозапильних рослин дуже дрібний, сухий, легкий і переноситься на величезні віддалі. Зокрема, пилок цукрових буряків підіймається на висоту понад 2000 м. На суднах, віддалених на 30-55 км від берегів Скандинавії, ловили пилок хвойних, берези та інших вітрозапильних рослин. В Італії жіноча фінікова пальма була запліднена пилком, занесеним туди з чоловічого екземпляра, віддаленого на 64 км.
Квітка не надто щедро виділяє нектар: у більшості рослин його кількість мізерна (ватівник сирійський – 5,3 мг, липа широколиста – 2,7 мг, липа звичайна – 1,9 мг); найбільшу кількість нектару продукує бразильський молочай гарний, у якого нектар з квітки стікає краплинами, наче ранкова роса. Для нагромадження одного кілограма меду бджола мусить зібрати нектар з 2 тисяч квіток білої акації, або з 5 тисяч квіток | еспарцету, або з 5 млн. квіток червоної конюшини!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)