ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОЕКТУ
11. Економічне обгрунтування проекту
11.2 СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ
Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їхньою системною сутністю. Економічна система – це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їхньої взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності згідно з метою суспільства.
Основними елементами економічної
– виробничі сили;
– техніко-економічні відносини;
– організаційно-економічні відносини;
– виробничі відносини чи відносини власності;
– господарський механізм, оскільки регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.
Витрати використовуються для оцінювання й аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.
У процесі планування, обліку й аналізу витрати класифікуються за ознаками і поділяються:
– за місцем виникнення – витрати виробництва
– за видами продукції, робіт, послуг – витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію; за видами витрат – витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;
За способом перенесення витрат на продукцію – на прямі та непрямі;
– за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат – на умовно-змінні її умовно-постійні, або змінні чи постійні;
– за календарними періодами – на поточні й одноразові.
Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об’єдну є дві частини вартості – вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту.
Вартість використаних засобів виробництва об’єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари і т. д.) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.
Вартість необхідного продукту є сукупністю витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й із грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.
Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.
Третя частина вартості – додатковий продукт суспільства – використовується для розширення виробництва, виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання.
Отже, собівартість є основою вартості.
Собівартість продукції визначається індивідуальними затратами праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тим часом як вартість продукції (робіт, послуг) – затратами суспільно необхідної праці.
Собівартість продукції як найважливіший інструмент вимірювання рівня затрат суспільної праці є основою для формування і вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
– прямі матеріальні витрати;
– прямі витрати на оплату праці;
– інші прямі витрати;
– загальновиробничі витрати.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо зараховані до конкретного об’єкта витрат.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо зараховані до конкретного об’єкта витрат.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо зараховані до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.
Серед економічних категорій, що використовуються в ринковому механізмі господарювання, є ціна. Ціна – це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обгрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.
Ціна є важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення – основа саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.
Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподілу, врівноваження, інформування, стимулювання та збереження дохідності підприємства.
За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділяються на відпускні, оптові та роздрібні.
Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.
Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.
Ціни відрізняються за територією дії – поясні, національні, світові.
Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)