Сутність і структура педагогічного процесу – Цілісний педагогічний процес

ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки

1. Загальні засади педагогіки

1.3. Цілісний педагогічний процес

Цілісність об’єктивно властива суспільним явищам і процесам і свідчить про наявність у них основних компонентів, що у своєму взаємозв’язку забезпечують їх повноцінне функціонування. Педагогічна система як цілісність є організаційною сукупністю цілей, змісту, умов, форм, методів навчання і виховання, що спрямовують та перетворюють життя і діяльність вихованців.

1.3.1 Сутність і структура педагогічного процесу

Кожен

навчальний заклад здійснює навчання, виховну роботу, що у своїй сукупності складають навчально-виховний (педагогічний) процес, який реалізується як організована взаємодія педагогів і вихованців (суб’єктів і об’єктів виховання).

Сутність педагогічного процесу. Взаємодію педагогів і вихованців у закладах освіти, під час якої реалізуються цілі освіти і виховання, називають педагогічним (навчально-виховним) процесом.

Педагогічний процес (лат. processus – просування вперед) – спеціально організована, цілеспрямована взаємодія педагогів і вихованців, метою якої є вирішення освітніх

проблем і розвиток особистості.

Поняття “навчально-виховний процес” виражає сукупність навчальних занять безпосередньо в навчальному закладі та виховної роботи за межами класу (групи, закладу освіти), що здійснюється педагогічним і учнівськими (студентськими) колективами за єдиним планом.

Організація педагогічного процесу потребує цілісного підходу в колективному вирішенні завдань освіти і виховання на кожному навчальному занятті; супроводження навчальної діяльності різноманітною позаурочною роботою з предмета; умілого поєднання зусиль учителів з учнівським самоврядуванням; налагодження зв’язків із сім’єю, громадськістю, церквою тощо.

Динаміка розвитку педагогічного процесу залежить від стосунків між вихователями і вихованцями. Особливості його організації зумовлені тим, що об’єкти виховання (учні, студенти, учнівські чи студентські колективи) є одночасно і суб’єктами виховання. Недооцінка цього призводить до великих прорахунків у діяльності вихователів – як правило, до авторитарності педагога, який придушує особистість вихованця. Взаємну активність, співпрацю педагогів і вихованців у процесі їх спілкування найповніше відображає термін “педагогічна взаємодія”.

Між суб’єктами і об’єктами педагогічного процесу встановлюються різноманітні зв’язки: інформаційні (обмін інформацією), організаційно-діяльнісні (спільна діяльність), комунікативні (спілкування), а також зв’язки управління (самоуправління), від співвідношення яких залежить його успіх.

Такий процес реально існує як науково обгрунтована система, що розвивається і вдосконалюється, спираючись на закони виховання, творчість педагогів і динаміку вікових змін вихованців.

Педагогічний процес постійно рухається до певної цілі. Його внутрішньою рушійною силою і головною суперечністю є суперечність між вимогами до вихованців і реальними можливостями щодо їх реалізації. Ця суперечність є джерелом розвитку процесу, якщо вимоги співмірні можливостям виховання, і, навпаки, не сприяє позитивному розвитку педагогічного процесу, якщо вимоги виявляються занадто складними або легкими, тобто невідповідними “зоні ближнього розвитку” (Л. Виготський). Тому педагог має постійно вивчати своїх вихованців, щоб правильно визначати близькі, середні й далекі перспективи розвитку особистості та колективу.

Головна суперечність педагогічного процесу конкретизується суперечностями між складністю явищ суспільної життя і недостатністю життєвого досвіду молодої людини для їх розуміння; між великим потоком інформації і можливостями навчально-виховного процесу її представити між колективом і особистістю та ін.

Існують також суб’єктивні суперечності педагогічного процесу, зокрема, між:

1) цілісністю особистості і функціональним підходом до її формування, однобічністю педагогічного процесу;

2) відставанням процесу генералізації знань і вмінь та необхідністю переважного застосування узагальнень;

3) індивідуальним творчим процесом становлення особистості і масово-репродуктивним характером організації педагогічного процесу;

4) провідним значенням діяльності в розвитку особистості і установками здебільшого на словесне виховання та ін.

Основним елементом педагогічного процесу є педагогічне завдання. Педагогічну діяльність можна розглядати як процес виконання послідовних завдань різних рівнів складності. Оскільки одним із компонентів педагогічного процесу є вихованці, то їх залучають до виконання цих завдань.

У реальній навчально-виховній обстановці внаслідок взаємодії педагогів і вихованців можуть складатися різноманітні проблемні ситуації. Оскільки вони вимагають певного вирішення відповідно до мети педагогічного процесу, їх також можна вважати педагогічними завданнями.

Спеціально створена педагогічна ситуація завжди приводить до передбачуваних змін в особистості вихованця: формування у нього світогляду, ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів, рис характеру, навичок поведінки.

Виконання педагогічних завдань, вирішення проблем відбувається в кілька етапів:

1) аналіз педагогічної ситуації та формування педагогічної проблеми;

2) проектування кількох варіантів вирішення проблеми і вибір оптимального для конкретного випадку;

3) виконання плану вирішення проблеми, який включає взаємодію, регулювання і коригування перебігу педагогічного процесу на практиці;

4) аналіз результатів.

Кожен з етапів передбачає певну взаємодію компонентів педагогічного процесу. Основні компоненти педагогічного процесу.

Основними компонентами педагогічного процесу є педагог, вихованець, зміст педагогічного процесу, форми і методи навчання та виховання, педагогічна діагностика, критерії ефективності педагогічного процесу, організація взаємодії із суспільним і природним середовищем.

Провідна роль у педагогічному процесі належить педагогові. Це покладає на нього відповідальність за створення умов для формування всебічно розвиненої особистості. Як центральна фігура педагогічного процесу, він має бути носієм мети та ідеалів, володіти науковими знаннями і майстерністю вихователя.

У педагогічному процесі педагог є одночасно його суб’єктом і об’єктом. Як суб’єкт педагогічного процесу, він виконує відповідальне завдання – виховання підростаючого покоління, як об’єкт – зазнає виховних впливів і самовдосконалюється.

Вихованець також є об’єктом і суб’єктом педагогічного процесу. Разом із педагогом він утворює динамічну систему “педагог – вихованець”. Як об’єкт педагогічного процесу, він постає індивідуальністю, що розвивається відповідно до педагогічних цілей. Як суб’єкт педагогічного процесу, він є особистістю, що має певні природні задатки, прагне до творчого самовиявлення, задоволення своїх потреб, інтересів, здатна активно сприймати педагогічні впливи або протистояти їм.

Зміст педагогічного процесу формують відповідно до мети освіти і виховання, враховуючи при цьому вікові можливості вихованців. Його закладають у навчальні плани, програми і підручники, а також у плани виховної роботи закладів освіти.

За допомогою форм і методів навчання та виховання реалізують зміст навчально-виховної роботи. До них належать уроки, факультативи, семінари, практикуми, гуртки, домашня самостійна навчальна робота. Ці та інші організаційні форми реалізують за допомогою різноманітних методів: пояснення, розповіді, бесіди, лекції, роботи з книгою, самостійного спостереження, лабораторної, практичної та дослідної робіт.

Педагогічна діагностика полягає у виявленні за допомогою спеціальних методик стану навчально-виховної роботи, окремих її напрямів для того, щоб відповідно скоригувати зміст, форми і методи його реалізації в педагогічному процесі. Для діагностики педагогічного процесу використовують методи науково педагогічного дослідження (педагогічне спостереження, бесіду, анкетування, інтерв’ю, педагогічний експеримент, соціометрію та ін.).

Критерії ефективності педагогічного процесу виражаються показниками вихованості учнів, студентів. До них належать:

1) зовнішній вигляд, культура поведінки в закладі освіти та за його межами;

2) громадська активність;

3) самостійність у всіх видах діяльності;

4) сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості;

5) позитивне ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі у своєму розвитку;

6) інтерес до національної і світової культур;

7) фізичне здоров’я, потяг до занять фізичною культурою і спортом;

8) працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

Організація взаємодії із суспільним і природним середовищем грунтується на тому, що педагогічний процес не може обмежуватися навчально-виховним закладом. Оскільки заклад освіти готує молоду людину до самостійного життя, вона вже під час навчання повинна жити за критеріями життя, до якого готується, брати в ньому безпосередню участь. Педагогічний колектив має налагодити контакти з батьками, трудовими колективами, де вони працюють, громадськими організаціями, дитячими та молодіжними об’єднаннями, церквою. Взаємодію педагогічного процесу з природним середовищем вибудовують на основі екологічного виховання підростаючого покоління.

Ефективність педагогічного процесу залежить від рівня відповідності його змісту, форм і методів основним закономірностям виховання і потребам суспільного життя; ступеня вияву школярами активності в навчально-пізнавальній і суспільній діяльності; рівня педагогічної майстерності вчительського колективу; ефективності впливу громадськості й церкви на виховання підростаючого покоління; рівня використання виховних можливостей позашкільних освітньо-виховних закладів, дитячих і молодіжних організацій; координації виховних впливів усіх причетних до виховання підростаючого покоління інституцій; пропаганди психолого-педагогічних знань серед батьків і населення взагалі.