Географія
Економічна і соціальна географія світу
Загальна економіко-географічна характеристика світу
Світове господарство
Структура світового господарства
Світове господарство – система національних господарств усіх країн світу, що пов’язані та взаємодіють відповідно до законів міжнародного поділу праці.
Світове господарство – складна система, яка має численні структури, найголовніші з яких – соціально-економічна, функціонально-галузева й територіальна. Від особливостей соціально-економічної структури
Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних і економічних сил у держав та світі в цілому. Перше визначає, у чиїх руках перебуває багатство і реальна влада: є феодальні уклади, де влада належить племінним
Більша частина економічного потенціалу світу зосереджена в країнах, де власність і влада перебувають у руках державно-корпоративних комплексів (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція та ін.). Багатство концентрується у великих фірмах, а держава забезпечує тільки правову та організаційно-управлінську базу. Комплекси керують виробництвом, контролюють політику, впливають на сферу культури, освіти та науки. Розвиток господарства виходить за межі національних ринків, утворюються транснаціональні корпорації (“Форд”, “Дженерал моторс”, “Соні” та ін.).
Функціонально-господарська структура Залежить від сучасного розвитку поділу праці. На сьогодні вже недостатньо обмежуватися розглядом тільки галузей, бо відбувається процес формування міжгалузевих систем, а в межах країн – і міжгалузевих комплексів, що зумовлено розвитком технологічних зв’язків, інвестиційною діяльністю тощо.
Практично скрізь сформувалися світові міжгалузеві системи: енергетики, виробництва матеріалів, машинобудування, агробізнесу, транспорту. В економічно розвинутих країнах – це воєнно-промислові (США, Німеччина, Франція, Росія), науково-виробничі (США, Японія, Німеччина, Велика Британія та ін.); атомно-енергетичні (в більшості країн); аерокосмічні (США, Росія, Японія, Франція, Китай) комплекси. Формуються інші міжгалузеві утворення: міжнародної індустрії туризму, інформації.
Територіальна структура – це географія соціально-економічної та функціонально-галузевої структур. Останніми роками відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості – з баз сировини на ринки збуту кінцевого продукту; основними центрами виробництва стали осередки передової науки та освіти; посилилася територіальна концентрація виробничої діяльності й населення.
Від середини ХХ ст. сучасне світове господарство перебуває в процесі науково-технічної революції (НТР), яка являє собою якісний стрибок у розвитку науки, техніки та продуктивних сил суспільства й зумовлює сучасний стан, структурну модернізацію господарства (збільшення частки високотехнологічних і наукоємних виробництв, виникнення міжгалузевих і міжнаціональних систем), якісні та територіальні зрушення в географії світового господарства.
Міжнародний географічний поділ праці. Нтр і сучасне світове господарство
Міжнародний географічний поділ Праці виражається у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Наприклад, Японія – найбільший у світі експортер автомобілів, продукції радіоелектроніки й роботобудування; країни Ближнього Сходу – нафти.
Зараз сучасне світове господарство перебуває в процесі глибоких якісних перетворень унаслідок НТР. Цей період розвитку світового господарства іноді називають постіндустріальним. НТР має глобальний характер, тому що охоплює не лише всі природні компоненти географічної оболонки, космос і виробництво, але й побут, культуру, сферу послуг (схема 19).
Головною і визначальною особливістю НТР є бурхливий розвиток науки, перетворення її на безпосередню продуктивну силу.
Наука стала одним з інтеграційних чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних, так і світових. Це стало можливим завдяки сучасним системам освіти та великим витратам на наукові дослідження.
Іншою важливою особливістю сучасного господарства є докорінна зміна в технічній базі виробництва: широке використання ЕОМ, поява нових хімічних матеріалів, відкриття нових джерел енергії (атомної, термоядерної). Змінюється технологія виробництва: широко використовуються речовини із заздалегідь заданими властивостями, енергія хімічного синтезу, лазерна техніка тощо. Змінюється структура виробництва, що проявляється збільшенням частки високотехнологічних і наукоємних галузей у загальній структурі виробництва. НТР впливає на розташування світового господарства.
Географічна модель світового господарства стає все більш складною. До кінця ХІХ ст. домінував один центр світового господарства – Європа. Потім утворився другий центр – США. У період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення – СРСР і Японія. Після Другої світової війни почали формуватися такі центри світового господарства, як Індія, Китай, група нафтовидобувних країн Південно-Західної Азії, Канада, Австралія, Бразилія. Наприкінці ХХ ст. на світову арену вийшли нові індустріальні країни “першої хвилі” (Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) і “другої хвилі” (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія). На розвинені країни припадає 51,9 % світового ВВП (1998 р.), у тому числі на США – 20,7 %, Європейський союз – 20,0 %, Японію – 7,3 %; на нові індустріальні країни Азії – 3,2 %; на країни, що розвиваються,- 40,2 %; на країни з перехідною економікою – 4,7 %. Отже, наприкінці ХХ ст. географічна модель світового господарства набула поліцентричного (багатоцентрового) характеру.
Промисловість. Географія основних галузей промисловості світу
Промисловість – провідна, найбільш технічно досконала галузь виробництва, у якій створюються знаряддя праці та предмети споживання. Вона має вирішальний вплив на рівень економічного розвитку (схема 20).
Вугільна промисловість – сукупність підприємств з видобування, збагачення та брикетування кам’яного та бурого вугілля (табл. 14).
Торгівля вугіллям обмежується високою вартістю його перевезення й витратами на видобуток. За рахунок вигідних умов видобутку вугілля деякі країни компенсують свої транспортні витрати: вугілля Австралії і Південної Африки є конкурентоспроможним на європейських, азіатських і навіть американських ринках.
Таблиця 14
Видобуток кам’яного вугілля провідними державами (за даними на 1998 р.)
| Держава | Видобуток, млн т |
| Китай | 1137,7 |
| США | 1000,7 |
| Індія | 297,7 |
| Австралія | 248,1 |
| Росія | 153,3 |
Нафтова та газова промисловість – сукупність галузей, що здійснюють розвідування, видобування, зберігання та транспортування нафти і природного газу (табл. 15, 16).
Таблиця 15
Видобуток нафти провідними державами (за даними на 2000 р.)
| Держава | Видобуток, млн т |
| Саудівська Аравія | 441,2 |
| СНД | 379,6 |
| США | 359,4 |
| Мексика | 177,1 |
| Китай | 162,3 |
Таблиця 16
Видобуток природного газу провідними державами (за даними на 2000 р.)
| Держава | Видобуток, млрд м3 |
| Росія | 584,2 |
| США | 544,3 |
| Канада | 183,5 |
| Велика Британія | 105,2 |
| Нідерланди | 67,8 |
Електроенергетика – галузь промисловості, яка включає виробництво різних видів електроенергії, її транспортування, теплові мережі, котельні та інші об’єкти (рис. 44).
Рис. 44. Структура виробництва електроенергії у світі
Металургія – галузь господарства, що займається виробництвом чорних та кольорових металів та їхніх сплавів (табл. 17, 18).
Особливістю сучасного виробництва металів є його розташування не в районах залягання сировини або палива, а поблизу транспортних вузлів. У зв’язку з наближенням до споживача металургія розвивається в країнах, які майже не мають власної сировинної бази (Японія, Італія, Республіка Корея).
Таблиця 17
Виробництво сталі провідними державами (за даними на 2000 р.)
| Держава | Виробництво, млн т |
| Китай | 127,2 |
| Японія | 106,4 |
| США | 101,5 |
| Росія | 59,1 |
| Німеччина | 46,4 |
Таблиця 18
Виробництво алюмінію провідними державами (за даними на 2000 р.)
| Держава | Виробництво, млн т |
| США | 3,7 |
| Канада | 3,3 |
| Китай | 2,3 |
| Австралія | 1,7 |
| Бразилія | 1,2 |
Машинобудування – комплексна галузь промисловості, підприємства якої виробляють знаряддя праці, техніку оборонного, виробничого та побутового призначення.
На машинобудування припадає 35-36 % вартості світового промислового виробництва. У галузі зайнято понад 80 млн осіб. До складу машинобудування входить 225 галузей.
Провідні галузі сучасного машинобудування:
– автоматика;
– електроніка;
– авіаракетна промисловість;
– робототехніка;
– виробництво сучасних засобів зв’язку;
– виробництво ЕОМ і верстатів з ЧПУ;
– космічні й лазерні технології.
Хімічна промисловість – комплексна галузь, яка використовує сировину органічного і неорганічного походження для створення нових матеріалів із заданими властивостями. Під впливом НТР хімічна промисловість зазнає якісних змін (схема 21).
Найбільш повно хімічна промисловість представлена у розвинених країнах світу, а також Росії. Країни “великої сімки” виробляють понад 3/4 хімічної продукції світу.
Найбільшими районами хімічної промисловості є Примексиканський (США), Рурський (Німеччина), Роно-Альпійський (Франція, Італія), Токійський (Японія), Урало-Поволзький (Росія).
Лісова й деревообробна промисловість – комплекс галузей промисловості, які здійснюють заготівлю, комплексну механічну й хімічну обробку та переробку деревини (табл. 19).
В останні десятиліття географія лісозаготівель зазнала змін. Відомі постачальники деревини – Фінляндія та Норвегія почали її імпортувати.
Таблиця 19
Виробництво паперу провідними державами (за даними на 1998 р.)
| Держава | Виробництво, млн т |
| США | 86,0 |
| Японія | 30,0 |
| Китай | 28,0 |
| Канада | 18,7 |
| Фінляндія | 13,0 |
Легка промисловість – галузь, підприємства якої виробляють головним чином товари народного споживання (тканини, трикотажні, швейні та хутряні вироби, взуття, виробі зі шкіри тощо).
Понад 50 % вартості виробництва припадає на текстильну промисловість. Основні експортери: хімічних тканин – Японія, Республіка Корея, Тайвань; бавовняних – Китай, Пакистан, Індія, Єгипет.
Сільське господарство світу
Сільське господарство – сукупність галузей, які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур і розведенням сільськогосподарських тварин. Воно має життєво важливе значення і є постачальником продовольства й сировини рослинного та тваринного походження. У ньому зайнято 47 % активного населення світу, при цьому в економічно розвинених країнах ця частка складає 2-4 % (Велика Британія, Німеччина і США), а в слаборозвинених – 60-75 % (Камбоджа, В’єтнам і більшість країн, що розвиваються).
Сільськогосподарське виробництво поділяється на дві галузі: землеробство І тваринництво. Співвідношення та рівень розвитку цих галузей залежить від ряду чинників: рівня індустріалізації країни (в Північній Америці та Європі провідна роль належить високомеханізованому тваринництву), природних умов (пасовищне тваринництво домінує в посушливих степових і напівпустельних районах), етнічних і релігійних особливостей країни (схема 22). У цілому в економічно розвинутих країнах перевага надається тваринництву, яке ведеться на передовій основі з використанням досягнень науки, а в країнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіальній зонах та зоні мусонного клімату – рослинництву.
Усі сільськогосподарські угіддя на Землі займають близько 1/3 суходолу. Основа рослинництва – зернове господарство. Зернові культури займають майже 1/2 оброблюваної території, вони – основне джерело рослинних білків у харчуванні. Головні зернові культури: пшениця, кукурудза, рис – забезпечують 3/4 світового виробництва зерна.
Основними районами посівів пшениці є помірні та субтропічні широти Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії. Основні виробники пшениці у світі – Китай, Індія, США, Франція, Росія, Канада, Австралія. Щорічний збір становить понад 580 млн т.
Основні райони вирощування кукурудзи – Північна та Південна Америка. Найбільші виробники – США, Китай, Бразилія, Франція, Мексика. Головною культурою екваторіальних, тропічних та субтропічних поясів є рис.
Технічні культури (цукрова тростина, бавовна, каучуконоси), виноград, чай, кава, какао вирощують в екваторіальному, тропічному і субтропічному поясах. У помірному – льон-довгунець, соняшник, сою, цукрові буряки. Найважливішу технічну культуру – бавовник – вирощують переважно в країнах, що розвиваються. Найбільші її виробники – Китай, США, Індія і Пакистан, Узбекистан, Таїланд та ін. Більше половини цукру отримують із цукрової тростини (Куба, Бразилія, Мексика, Ямайка та ін.), решту із цукрового буряку (Україна, Франція, Німеччина, Росія та ін.). З олійних культур найбільше культивують соняшник (Україна, Росія, країни Південної Європи, США, Аргентина, Китай) та сою (США, Китай, Корея). Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай; кави – Бразилія, Колумбія, Мексика, Індія та країни Східної Африки.
Тваринництво Розвинуте в усіх регіонах земної кулі. Воно досить різноманітне за складом, напрямами, рівнем інтенсивності та продуктивності. Світове поголів’я складає до 1,3 млрд голів. Найбільші виробники молока – країни Європи.
В економічно розвинутих країнах Європи, Північної Америки в лісовій та лісостеповій зонах розводять велику рогату худобу молочно-м’ясного та молочного напрямів. У місцях з посушливим та сухим кліматом розвинене екстенсивне тваринництво м’ясного напряму (Індія, Пакистан, Аргентина, Австралія). Більша половина худоби припадає на країни, що розвиваються. Найбільше поголів’я худоби в Індії, Бразилії, Китаї, США, Аргентині.
Свинарство розвинене в Європі, Азії, Північній Америці, у районах з інтенсивним землеробством. Найбільшим є поголів’я свиней у Китаї (1/3), країнах Європи (Німеччині, Франції, Італії, Великій Британії, Росії, Україні, Польщі), США (10 %). Вівчарство поширене майже повсюдно, світове поголів’я – до 1,2 млрд голів. Найбільші виробники вовни й баранини – Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка, Аргентина, Індія. Вівчарство розвинене також у Великій Британії, Іспанії, Туреччині, Китаї, США та ін.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)