Повторення та узагальнення вивченого
& 2. ВІДОМОСТІ З СИНТАКСИСУ ТА ПУНКТУАЦІЇ
Коли забув ти рідну мову,
Біднієш духом ти щодня:
Ти втратив корінь і. основу,
Ти обчухрав себе до пня.
Д. Білоус
ПРИГАДАЙМО
Синтаксис вивчає будову речення та способи об’єднання слів у ньому. Пунктуація – це сукупність правил вживання розділових знаків.
Реченням називається осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як закінчена думка. Головні члени речення становлять його основу. До
Присудком називається головний член речення, який стверджує або заперечує щось у реченні. Присудок відповідає на запитання що робить предмет? що з ним робиться? який він є? тощо. Найчастіше присудок
3. Запишіть речення. Позначте їх граматичні основи.
1. Веселе сонечко ховалось в веселих хмарах весняних. 2. Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива (Т. Шевченко). 3. Усе буйніше розквітала весна, і гострі пахощі свіжої землі вривалися навіть у вогкий і задушливий підвал майстерні (В. Нестайко). 4. Пропливають зорі України над моїм розчиненим вікном (В. Сосюра), 5. Пролісок пробив листок торішній, аж зачудувалася земля (М. Рильський).
ПРИГАДАЙМО
Речення за метою висловлювання поділяються на розповідні, питальні й спонукальні. Розповідне речення містить якесь повідомлення, розповідь про щось. Питальне речення містить у собі запитання. У кінці такого речення ставимо знак питання. Спонукальне речення містить наказ, вимогу, побажання, прохання тощо. Якщо розповідні й спонукальні речення вимовляються зі спокійною інтонацією, то в кінці цих речень ставимо крапку. Якщо ж вони вимовляються з сильним почуттям, то стають окличними. У кінці таких речень ставимо знак оклику.
4. Виразно прочитайте речення. Визначте, які вони за метою висловлювання. Поясніть розділові знаки в кінці речень.
1. Як не любить ту мову нашу? Мені вона найкраща в світі (Я. Вакуленко). 2. Пахуча, мов квітка, розкішна, мов пава! За те тобі, моя мово, вічна честь і слава! (Р. Завадович) 3. Слово, чому ти не твердая криця, що серед бою так ясно іскриться? (Леся Українка) 4. Як парость виноградної лози, плекайте мову (М. Рильський). 5. Я вірю в краще майбутнє рідного народу!
(М. Заньковецька)
ПРИГАДАЙМО
Групи слів, залежних одне від одного, використовувані як лексико – синтаксичний матеріал для формування речень, називаються словосполученнями. На відміну від речень, вони не висловлюють закінченої думки.
Текстом називається група речень, об’єднаних між собою за змістом та тематично.
5. І. Уважно прочитайте текст. Чому Україну називають барвінковим краєм? Які ще рослини-символи України ви знаєте? Розкажіть про них.
БАРВІНКОВИЙ КРАЙ
Благословенним і чарівним вважається той край, де барвінок росте. Він невибагливий, квітне на бідних грунтах, легко розмножується, добре переносить велике затінення. Отож його і саджають під деревами, де інші трави не ростуть. Тому й цілу Україну називають барвінковим краєм.
Прекрасна, осяйна ця рослина. Квітневої пори на коротких пагонах розкриваються ніжні, кольору небесної блакиті, п’ятипелюсткові квіти – це цвіте барвінок.
Рослина ця цілюща. Згадки про її властивості сягають сивої давнини.
Неабияке місце посідав барвінок у віруваннях слов’янських народів, зокрема в Київській Русі. Від тих часів він міцно увійшов у побут українського народу, став невід’ємним елементом у весільних обрядах. Його оспівано в численних піснях (За А. Кондратенком).
II. Використовуючи рядки з тексту, назвіть малюнок. Наприклад: “Ніжні, кольору небесної блакиті, п’ятипелюсткові квіти” або: “Це цвіте барвінок” або: ваш варіант.
III. Розбийте перше й четверте речення на словосполучення. Поставивши запитання, вкажіть на головні й залежні слова.
6. З наведених слів та словосполучень утворіть розповідні, питальні та окличні речення. Відтворіть зв’язний текст.
Осінь, відлітають журавлі, чи повернуться, дні ясні, погожі, похмуре небо, листя кружляє, дерева голі, осипається, сизі тумани, холодні дощі, стеляться, йдуть, сонце визирнуло, веселий промінь, кинуло раптом, сумно курличуть, посміхнулась природа, висить над землею, стала золотою, стоять.
ПРИГАДАЙМО
Члени речення, які відповідають на одне й те ж запитання, належать до одного й того ж слова, характеризують його з одного боку й вимовляються з перелічувальною або протиставною інтонацією, називаються однорідними. Зв’язок між однорідними членами речення називається сурядним. Кому між однорідними членами речення треба ставити в таких випадках: коли між ними немає сполучника; якщо вони з’єднані сполучниками а, але, та (у значенні але); при об’єднанні повторюваними сполучниками і, й, та (у значенні і), або, чи. При однорідних членах речення може бути узагальнювальне слово. Узагальнювальне слово – це назва, яка охоплює всі перелічувані в реченні предмети, ознаки, дії або обставини. Його значення розкривається через однорідні члени речення. Узагальнювальне слово є таким же членом речення, як і однорідні, до яких воно належить. Після узагальнювального слова перед однорідними членами речення ставимо двокрапку, після однорідних перед ним – тире.
7. Назвіть однорідні члени речення. Поясніть уживання розділових знаків.
1. Згодом війнув вітерець, туман гойднувся, рушив з місця і поплив униз (Гр. Тютюнник). 2. Запорожці любили й шанували свою зброю, пишалися нею, утримували у великій чистоті. Козаки мали рушниці, пістолі, списи, шаблі, стріли (Д. Яворницький). 3. Голуб був чистої сірої масті. Голівка маленька, витончена, не кругла, а довгастенька. Дзьобик як пшеничне зернятко, ніжний, рожевий, тупенький. Шийка горда, спинка вигнута, хвіст трубою. Крила легкі та сильні (В. Винниченко).
8. Назвіть однорідні члени речення та узагальнювальні слова. Якими частинами мови вони виражені? Поясніть вживання розділових знаків у реченнях з узагальнювальними словами.
1. І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов (А. Малишко). 2. Усі зійшлися: і хлопці, й дівчата – під крилом голубим тишини (В. Сосюра). 3. Юннати збирали різні фрукти: груші, сливи, яблука (О. Довженко). 4. Жили так запорожці, поки не одвоювали в турка землю: від Орелі та до Чорного моря шириною. 5. Він був запорізького коліна: в нього і звичай був козацький, і мова козацька (3 народних переказів).
9. І. Уважно прочитайте текст. Сформулюйте головну думку висловлювання. Визначте стиль і тип мовлення.
КНИГА В НАШОМУ ЖИТТІ
Упродовж усього життя ми звертаємося до книжки. Батьки читали вам казки, вірші, оповідання, коли ви ще й говорити добре не вміли. Згадайте свої перші улюблені книжечки, які роздивлялися, щось згадуючи, уявляючи, фантазуючи. А коли взнали літери, навчилися з них складати слова, а зі слів – речення, ви й самі стали читачами. З дитячих років книжка допомагала вам пізнати себе й зрозуміти світ, що вас оточує.
Недарма часто-густо трапляється так, що вчасно прочитаний твір підказує людині вибір життєвого шляху, професії. І чим би ви в школі не захопилися: історією, природознавством чи технікою, науковими пошуками, на допомогу завжди прийдуть книги. Вони відкриють вам небачені обрії, ви доторкнетесь до історії народу, до таємниць природи, життя (За О. Єфімовою).
II. Із першого й другого абзаців випишіть речення з однорідними членами, підкресліть їх як члени речення.
10. І. Уважно прочитайте текст. Чому національний одяг посідає важливе місце в культурно-історичній спадщині України? Які ще символи оберігають народ від національного занепаду?
КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА УКРАЇНИ
Під чужинським пануванням наш народ зберіг національний одяг. Це символ, що його він проніс через всі віковічні страждання й утиски. У збереженні національного одягу проявився здоровий народний інстинкт. Національний одяг, мова, віра та звичай – все це надійний захист від національного занепаду.
Артистичне багатство нашого одягу виявляється у розвиненій гамі кольорів та в мистецьких формах. А вишиття та мереживо на одязі – свідоцтво мистецького смаку й артистичного досвіду наших жінок.
Майстерність, що передається від покоління до покоління – традиція! Отже, збереження національного мистецтва одягу – це глибоке почуття Батьківщини та вірності традиції своїх батьків, дідів та прадідів. Це ознака кожного культурного народу.
Національних! одяг – це вияв святкового, врочисто піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів, щасливих днів України! (За О. Воропаєм)
II. Випишіть із тексту речення з узагальнювальним словом та однорідними членами. Зробіть синтаксичний розбір речень.
Український національний одяг
ПРИГАДАЙМО
Слово або сполучення слів у реченні, що називає особу чи предмет, до яких звернена мова, називається звертанням. Найчастіше звертання виражається іменником у кличній формі або іншою частиною мови, вжитою у значенні іменника.
Звертання не є членом речення. На письмі звертання виділяють комами. Якщо воно стоїть на початку речення й вимовляється з підсилювальною інтонацією, після звертання ставимо знак оклику. Тоді наступне слово пишемо з великої букви.
При синтаксичному розборі речення насамперед знаходимо й підкреслюємо головні члени речення – підмет і присудок, відповідно однією і двома рисками. Інші члени речення (другорядні) визначаємо, ставлячи питання від відомого члена речення до невідомого. Означення підкреслюємо хвилястою лінією, додаток – пунктиром, обставину – штрихпунктиром.
Наприклад: Духмяні Пахощі Цвіту Вривалися Крізь Розчинене Вікно до хата, владно нагадуючи про весну. (А. Шиян).
11. Виконайте синтаксичний розбір речень. Поясніть вживання розділових знаків.
1. Де зелена тополина, роздзвенілися жита… Слався, рідна Україно, наша земле золота… (П. Тичина). 2. Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! Багато ти, батьку, у море носив козацької крові… (Т. Шевченко) 3. Рідна мова, перше слово ти в устах моїх плекала, першу пісню колискову наді мною вознесла (М. Стельмах).
ПРИГАДАЙМО
Речення, що має одну граматичну основу, називається простим. Складним називається речення, що об’єднує кілька простих, які виступають як складові частини єдиного цілого. Частини складного реченні (прості речення) можуть мати різні види зв’язку: сурядний (рівноправний), при якому прості речення у складному з’єднуються за допомогою сполучників сурядності І, й, та, а, але тощо; підрядний (нерівноправний) – за допомогою сполучників підрядності щоб, коли, як тощо; безсполучниковий – за допомогою лише інтонації. Між простими реченнями у складному перед вищеназваними сполучниками найчастіше ставимо кому.
12. Виділіть граматичні основи простих речень, частин складного. Визначте види зв’язку в наведених реченнях. Поясніть уживання розділових знаків.
1. Благословенна та ясна година, коли буквар до рук бере дитина, коли читає “Кобзаря” юнак (Д. Павличко). 2. Весело щебетали в гайках пташки, кружляли різнобарвні метелики, гули бджоли, вітер п’янив весняними пахощами, ранкове сонце пестило й пригрівало (О. Соколовський). 3. Я й не стямився, як вечір осів на ліси. 4. Я дуже люблю, як співає вода (М. Стельмах). 5. Зацвіли каштани в пелюстках проміння, і хитає віти теплий вітровій (В. Сосюра). 6. Ще ранок диха прохолодою, від сну підводиться трава, та вже за першою підводою шляхом куриться курява (А. Малишко). 8. Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали (Т. Шевченко).
13. Визначте прості й складні речення. Утворіть, де можливо, з простих речень складні. Поясніть розділові знаки.
Загомоніла, мовби не спала, Полтава. Кличуть збір литаври. Б’ють коні копитами. Похід чують. Застогнали горна. Озвалися кузні. Точать шаблі козаки.
Рано-вранці літа тисяча шістсот сорок восьмого вирушає Полтавський полк у далекий похід.
Любо-мило було глянути на військо у шеренгах. Ще миліше – на силу козацьку, що світилася в очах кожного (Д. Прилюк).
14. І. Запишіть питальні, окличні та односкладні прості речення; виділіть основи.
“ПОСАДЖУ КОЛО ХАТИНИ І ЯБЛУНЬКУ, І ГРУШЕНЬКУ…”
Звичайне, нічим не примітне собі дерево. Але чи так це? Хіба не від поваги до нього оспіване воно в піснях і художній літературі? Пам’ятаєте Шевченкове: “Посаджу коло хатини і яблуньку, і грушеньку…”?
Садили їх усюди: біля хат і на городах, обіч вулиць та битих шляхів. Самостійно зростали вони у лісах і серед полів.
За давнім народним звичаєм, вважалося великим святотатством зрубати чи викорчувати дичку. І в цьому також глибока повага до неї, груші.
Прекрасне, я б сказав, унікальне це дерево за будь-якої пори. Пригляньтеся весною до лісової красуні: струнка й недоторкана, вона пишно спалахує ніжним суцвіттям. Зеленаві, із яскравим відлиском, її листочки кучерявлять крону навіть за найбільшої спеки. А скільки принади в тугеньких плодах і якими барвами, неповторними кольорами радує вона наш зір восени! А як любить це дерево птаство! Придивіться пізньої осені, коли опаде листя, скільки в густих гіллях шапкує кубелець!.. (За В. Скуратівським)
“…а скільки принади в тугеньких плодах…”
II. Докладно перекажіть текст за написаним.
15. Випишіть складні речення. Виділіть граматичні основи. Визначте стиль і тип мовлення прочитаного тексту.
ДІВЧИНА З ЛЕГЕНДИ
Дівчиною з легенди називають Марусю Чурай, її вважають автором багатьох народних пісень: “Ой, не ходи, Грицю”, “Засвіт встали козаченьки” та інших.
За існуючими переказами, народна поетеса народилася у 1625 р, у Полтаві, в козацькій родині. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала сама. Чарівна зовнішність і талановитість Марусі доповнилась коханням із хорунжим Григорієм Бобренком, але незабаром Григорій зрадив їхнє кохання. Маруся за цей ганебний вчинок його отруїла. Суд влітку 1652 р. засудив Марусю Чурай до смертної кари.
У день страти через натовп прорвався на змиленому коні вершник, іменем Богдана Хмельницького він припинив читання вироку і вручив писарю гетьманських! наказ про помилування Марусі. Життя було їй даровано в пам’ять героїчної загибелі батька та за чудові пісні, які вона склала. Маруся недовго жила на світі після помилування і померла в каятті 1653 р. (За Л. Кауфманом).
Маруся Чурай
ПРИГАДАЙМО
Чужа мова, передана без змін, називається прямою мовою. Слова, що вказують, кому належить пряма мова, називаються словами автора. Пряму мову беремо в лапки і пишемо з великої букви. Якщо пряма мова стоїть після слів автора, то ставимо двокрапку. Після прямої мови перед словами автора ставимо тире, а перед ним – кому, знак питання, знак оклику, відповідно до змісту речення (знак запитання і знак оклику входять у лапки). Слова автора в цьому випадку починаємо з малої букви.
16. Поясніть уживання розділових знаків при прямій мові.
1. На уроці історії вчитель запитує: “Чому Робін Гуд грабував тільки багатих?” “Тому що в бідних нічого не було”,- відповідає учень. 2. “Чому ти вириваєш сторінки з підручника?” – питає вчителька маленького Борю. “А я не всі вириваю, тільки прочитані”,- відповідає той. “Чому?” – знову запитує вчителька. “Щоб помилково двічі не прочитати те ж саме”,- відповів Боря. 3. Учитель розповів про пори року її запитав: “Хто мені скаже, який час найкращий для збирання яблук?”. Маленький Миколка підняв руку: “Коли собака на цепу!” – відповів він (Із “Книги веселої мудрості”).
ПРИГАДАЙМО
Розмова двох осіб називається діалогом. Повідомлення і запитання, з яких складається діалог, називаються репліками. Кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставимо тире. Репліки в лапки не беруться. Якщо репліка супроводжується словами автора, ставимо ті ж самі знаки, що й при прямій мові.
17. Поясніть розділові знаки в діалозі.
Текст 1
– Позич мені, будь ласка, п’ятдесят копійок.
– На жаль, у мене тільки десять.
– Ну, то позич десять, а сорок будеш винен.
Текст 2
Малий хлопчик просить гостя:
– То мені мама дала булку з медом. Віддайте!
– Я ж не брав!
– Та ви на неї сіли.
Текст 3
Учень, прийшовши додому, запитує батька:
– Тату, ти можеш розписатися із заплющеними очима?
– Думаю, що зможу.
– Тоді заплющ очі й розпишися в моєму щоденнику (Із “Книги веселої мудрості”).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)