ВИЩІ ДЕРЖАВНІ ІНСТИТУТИ УКРАЇНИ. ГРОМАДЯНСЬКІ РУХИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ

СИСТЕМА УРОКІВ З ОСНОВ ФІЛОСОФІЇ

Урок 17. ВИЩІ ДЕРЖАВНІ ІНСТИТУТИ УКРАЇНИ. ГРОМАДЯНСЬКІ РУХИ ТА ОРГАНІЗАЦІ Ї

Мета: сформувати поняття.: “державні інститути” та “громадянські організації”; розкрити суть діяльності суспільно-громадських організацій в Україні; виховувати активну громадську позицію

Тип уроку: комбінований.

Форма проведення: урок-зустріч.

ХІД УРОКУ

I. Організація класу

II. Мотивація учнів

Учитель. Ще кілька століть тому все соціальне життя, задоволення соціальних потреб, турбота

про здоров’я, навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи, сільської спільноти. Формування сучасних індустріальних та постіндустріальних суспільств з їхньою складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб та інтересів вимагало нових форм їх задоволення, нових способів встановлення і збереження соціального порядку. Виникла потреба у створенні великої кількості організацій. Як зауважив Н. Смелзер, ми починаємо наше життя в організації й організовано залишаємо цей світ. Пологовий будинок, дитячий садок, школа, виробництво або установа, армія, міліція, банки, магазини, установи охорони здоров’я, соціального захисту і наприкінці бюро ритуальних послуг – всі ці та багато інших організацій регламентують все публічне життя. Спробуємо упорядкувати цей різноманітний світ організацій.

Організації, які регулюють соціальне життя, можна передусім поділити на такі, що сформовані свідомо, рефлексивно, немовби заздалегідь сплановано, та організації, які створюються поступово в процесі спільного життя, нагромадження соціального досвіду, коли рефлексія відіграє не плануючу, а швидше коригуючу роль.

Перший тип організації виникає як результат узагальнення в нормах і санкціях більш-менш раціонального аналізу соціальної дійсності, умов вирішення життєво важливих для спільноти завдань.

Другий тип створюється поступово і немовби несвідомо. Він містить у собі, як стрижень, такі норми і санкції, які певний час вже функціонували і визнавалися індивідами, але не були зафіксовані у кодексах, правилах чи загальних регламентах. Взагалі, більшість таких норм не формулюється однозначно, хоча на практиці реалізується в діях індивідів – членів групи. Про це свідчать санкції, негативні для тих, хто відхиляється у своїй поведінці від визнаної більшістю норми. Межа між першим і другим типами організації досить невизначна. Обидва типи організації – граничні, ідеальні. Організації в архаїчних суспільствах, групи типу сусідської общини, сільської громади складаються спонтанно, як умова відтворення спільного життя і не мають прикмет, заздалегідь спланованих. У свою чергу, профспілки, установи охорони здоров’я, наукові товариства, взагалі великі групи, створені для реалізації визначених соціальних завдань, – це спільноти, майже цілком сконструйовані, в яких усі основні норми та санкції чітко сформульовані у статутах. Однак слід зазначити, що кожна свідомо створена організація грунтується на організації або організаціях, сформованих поступово, з малою участю рефлексій. Наприклад, керівництво промисловим підприємством свідомо встановлює норми організації процесу виробництва і міжособових стосунків під час праці, спираючись на думку, що робітники підприємства засвоїли певні норми соціального співжиття, які були обов’язковими в середовищі, до якого вони належать, або на підприємстві, де вони раніше працювали.

Трапляється, що організаційні норми, які спочатку були встановлені свідомо й ефективність яких була контрольованою, з часом настільки глибоко засвоюються індивідами, що реалізуються ними автоматично, без урахування можливості застосування санкцій. Це свідчить про високий ступінь соціалізації суспільства. Можна навести аналогію: у добре вихованої дитини поведінка визначена не страхом покарання, а тим, що сама думка про “поганий” вчинок для неї не приємна, тому емоційно відкидається.

Існуючі соціальні організації можна поділити на формальні і неформальні.

Формальна організація – це система формалізованих приписів, статусів, ролей, яка встановлює раціональний поділ праці, а також забезпечує координацію дій індивідів. Натомість неформальна організація – це спонтанне утворення зразків поведінки, які передаються за допомогою традиції, звичаїв. Неформальна організація упорядковує повсякденне життя поза межами формальних організацій або ж доповнює й компенсує кодифіковані зразки поведінки; в ній функціонують переважно моральні санкції. Наприклад, на промисловому підприємстві формальна організація – це комплекс приписів, чітко сформульованих керівництвом, які регулюють поведінку персоналу в процесі виробництва. Неформальну організацію становлять усі засоби регуляції соціальних стосунків і процесів, які існують або створюються на підприємстві поряд з формальною організацією, а іноді й всупереч їй.

Одним із критеріїв, за якими формальну організацію відрізняють від неформальної, є принцип легальності. Формальним є все, що легальне, встановлене розпорядженнями чи за допомогою демократичних процедур волевиявлення. Інший критерій – незалежність організаційної структури від конкретних індивідів, які виконують регулюючі функції. Слід зазначити, що за допомогою цих критеріїв не можна ясно й чітко визначитися, де формальна організація, а де неформальна. На практиці вони взаємно проникають, доповнючи одна одну.

Формування організаційних структур відбувається різними шляхами. Зважаючи на їхню специфіку, можна навести два антиподи – добровільну й тотальну (примусову) організації. Прикладом добровільних організацій є професійні та релігійні об’єднання, політичні партії (за умов демократії), різні асоціації типу наукових товариств, клуби за інтересами, самодіяльні колективи тощо. Смелзер наводить три головні ознаки добровільних організацій:

1) вони створені для захисту спільних інтересів їхніх членів;

2) членство в організації є добровільним – люди можуть вільно входити до них і вільно залишати їх;

3) організації цього типу не пов’язані з державними органами.

Щодо останньої ознаки, то вона притаманнаа далеко не всім добровільним організаціям, тому модифікується залежно від специфіки тієї чи іншої країни.

Протилежний тип організації – організація тотальна, або примусова. Це таке об’єднання, входити до якого людей примушують, навіть якщо вони цього не бажають. Смелзер підкреслює: “Якщо добровільні організації створюються для захисту певних інтересів своїх членів, то примусова організація формується для “загального” суспільного блага, сутність якого формулюється державою, церквою, іншими організаціями, що мають право уособлювати загальний інтерес”. Як зауважив Н. Смелзер (Смелзер Н. Соціологія. – М., 1994), ми починаємо наше життя в організації й організовано залишаємо цей світ.

IІІ. Зустріч з представниками різних громадських організацій

Учні заздалегідь підготували виступи від імені представників відомих громадських організацій, в тому числі й тих, що діють у школі, – дитячої громадської організації “Екологічна варта”, військово-патріотичного клубу “Пантера”, дитячого громадського об’єднання “Покоління-2000”.

IV. Обговорення проблемних питань

1) Навіщо людині брати участь у діяльності громадських організацій?

2) Можливо чи ні примусове залучення до організації? За яких умов?

3) Чи відрізняються громадські організації від соціальних інститутів?

4) У яких громадських організаціях береш участь ти?

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

Підготувати:

1) Електронну презентацію будь-якої громадської організації.

2) Повідомлення учнів за темами:

– “Лібералізм”.

– “Соціалістична ідеологія”.

– “Націоналістична ідеологія”.

– “Консерватизм”.

– “Неоконсерватизм”.