Розділ 2 ОЗДОБЛЕННЯ ВИРОБІВ ВИШИВКОЮ
§4. ВИШИВКА ЯК ТРАДИЦІЙНИЙ ВИД ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА
1. Традиційні види рукоділля і декоративно-ужиткового мистецтва.
2. Роль вишивки у декоративно-ужитковому мистецтві.
3. Види вишитих виробів.
4. Регіональні особливості оздоблення виробів вишивкою.
Традиційні види рукоділля і декоративно-ужиткового мистецтва
Українське народне мистецтво створювалося віками. Починаючи з первісного суспільства і впродовж наступних віків, тисячі майстрів
Декоративно-ужиткове мистецтво охоплює дві важливі галузі: декоративну* й ужиткову.
Декоративне мистецтво – це вид художньої діяльності, у результаті якої створюють різноманітні декоративні предмети: тканини, вироби з глини, деревини, металу, соломи тощо. Ці речі необхідні в людському житті
Мал. 46. Культурний символ України – писанка
Мал. 47. Витинанки Ольги Шинкаренко (член Національної спілки майстрів народного мистецтва України)
Ужиткове мистецтво – це вид художньої діяльності, націлений на створення предметів практичного призначення. Більшість предметів побуту виконують водночас і декоративні, і практичні функції. В них поняття “краса”, “зручність” і “користь” – невіддільні.
Межу між творами декоративного і ужиткового мистецтва провести важко: ряд творів можна віднести як до декоративного, так і до ужиткового мистецтва (наприклад, тканини, керамічні і дерев’яні вироби) (мал. 48). Саме через те, що ці поняття близькі між собою, їх часто замінюють загальним спільним поняттям “декоративно-ужиткове мистецтво”.
Мал. 48. Декоративно-ужиткові вироби: а – декоративна плахтова тканина; б, в, г – декоративна кераміка; г – дерев’яні ложки та коряк* декоровані технікою різьблення; д – об’ємне різьблення ікони Архангела Михаїла
До видів декоративно-ужиткового мистецтва нині належать: художня деревообробка, художня обробка каменю (мал. 49),
Кістки й рогу (мал. 50); художня обробка кераміки, скла (мал. 51) і металу (мал. 52); художня обробка шкіри (мал. 53); плетіння, в’язання (мал. 54); ткацтво, килимарство (мал. 55); вишивка, розпис (мал. 56); батик* (мал. 57); писанкарство, вибійка* (мал. 58); випалювання, гравіювання, різьблення, карбування (мал. 59); художнє ковальство (мал. 60), лиття, скань* (мал. 61); витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі (мал. 62), а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів тощо.
Мал. 49. Художня обробка каменю: а – фонтан сліз у Бахчисарайському палаці з білого мармуру; б – декоративні рибки, виконані з поліхромного нефриту; в – чаша з нефриту (Китай, 18 ст.)
Мал. 50. Вироби з кістки та рогу
Мал. 51. Вироби зі скла
Мал.52. Вироби з металу
Мал. 53. Художня обробка шкіри
Мал. 54. Плетіння голкою
Мал. 55. Килимоткацтво
Мал. 56. Розпис
Мал. 57. Батик
Мал. 58. Вибійка
Мал. 59. Карбування та гравіювання по металу
Мал. 60. Ковальство
Мал. 62. Вироби з бісеру (а) та художнє оздоблення емаллю (б)
Роль вишивки у декоративно-ужитковому мистецтві
Вишивка – один із найбільш поширених видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті* виконується різними ручними або машинними швами.
Нині вишивка прикрашає сучасний інтер’єр, одяг, надаючи йому своєрідності й неповторності. Багато майстрів працюють над прикрашанням речей вишивкою (мал. 63).
Мал. 63. Сучасний одяг, оздоблений вишивкою
В Україні вишиванням здавна займалися майже виключно жінки. Дівчата вчилися вишивати з ранніх літ. Довгими зимовими вечорами вони переймали прийоми вишивання від старших, обмінювалися досвідом. Під час виконання роботи надавалася перевага оригінальності візерунка та добору кольорів – звичайне копіювання не цінувалося взагалі. Кожна вишивальниця прагнула змінити хоч одну деталь мотиву, що-небудь прибрати або додати, зменшити або збільшити, зробити все, щоб не було схожого виконання. Ці прагнення приводили до вдосконалення вишивальної творчості.
Традиційно українці вишивкою прикрашали оточуючі їх речі та предмети, пов’язані з обрядами, календарними і сімейно-побутовими святами. Наприклад, вишиті скатертини не тільки прикрашали інтер’єр оселі, а й використовувались у багатьох ритуальних діях, пов’язаних зі столом – напередодні Різдва або Щедрого вечора. В новорічно-різдвяні свята хрещені батьки носили своїм маленьким хрещеникам, які ще не могли самостійно ходити, гостинці, загорнені у вишиті хустки. У вишитій хустці носили до церкви святити паску, яблука й мед, в неї клали “панахиду”, коли в церкві поминали померлих. У ній носили “пироги” кумам та підносили хліб, запрошуючи на весілля або зустрічаючи почесних гостей. У вишиту хустку загортали хліб, виряджаючи молодих до оселі нареченого, нею накривали хліб на столі.
Вишиті рушники з давніх часів і до сьогодні вважаються оберегом родини та оселі, починаючи від появи дитини. Раніше їх також використовували для захисту від негативних подій. Наприклад, мати за ніч могла вишити рушник для сина, який йшов на війну. Велику кількість рушників готували до найяскравішого родинного свята, яким було і залишається весілля. Крім цього, виготовляли вироби, декоровані вишивкою. За їхньою кількістю та якістю визначали працьовитість та вправність нареченої.
Нам у спадок дісталося дивовижне багатство народної вишивки, зумовлене місцевими особливостями використання різних матеріалів, технік виконання, композицій, колориту. Уважно придивись до узорів вишивання й побачиш, що це мистецтво просте, але разом з тим у ньому відображені глибина і мудрість людської душі. Про це свідчить гобелен, виготовлений у 2010 р. із кращих зразків вишитих карт Автономної Республіки Крим та областей України, виконаних юними краєзнавцями – учасниками Всеукраїнської історико-етнографічної експедиції учнівської молоді “Україна вишивана” (мал. 64).
Мал. 64. Вишита карта України
Це цікаво
У багатьох регіонах України ще до середини 20 ст. існував звичай вишивати нареченому сорочку. Але найвагомішою у весільному посагу була кількість сорочок самої нареченої, які вишивалися до всіх подій її майбутнього життя. Надзвичайне значення у підготовці та святкуванні весілля мали рушники, хустки та хусти. Їх використовували під час сватання – сватів перев’язували рушниками, а молодому зав’язували на ліву руку або заправляли за пояс хустку. Це була не жіноча хустка, а саме, вишита хуста. У переддень весілля увечері пекли коровай та шишки. Щоб, піднявшись, тісто не втікло з діжі, його обв’язували понад краєм діжі рушником, а щоб не пересихало, накривали хустою.
Підготовлені вишиті вироби дарували дружкам, боярам, священику, діверу, свекрусі та свекру.
І зараз державна реєстрація шлюбу і церковний обряд вінчання не обходиться без рушників: ними накривають вінчальні ікони, зв’язують руки молодим на знак поєднання на все життя, стелять під ноги. Хлібом-сіллю на рушнику запрошує мати нареченої молодих і гостей до хати після повернення з церкви.
За матеріалами Віри Володимирівни Зайченко – дослідниці декоративного мистецтва, історика.
Види вишитих виробів
Декоративним оздобленням одягу і предметів інтер’єру наші предки займалися з давніх-давен, про що свідчать археологічні знахідки, писемні пам’ятки, свідчення стародавніх істориків. Починаючи з 18-19 ст. в Україні сформувалися комплекси українського народного чоловічого й жіночого одягу. Вишивка одягу різниться орнаментами, кольором, матеріалами і техніками виконання.
Упродовж віків визначилися правила розміщення вишивок на натільному, нагрудному, поясному, верхньому одязі, на головних уборах, взутті.
Вишивка сорочок виділяється особливим багатством вишивальних технік. Здавна сорочці приписується чарівна сила, з нею пов’язана низка звичаїв та обрядів. Сорочки вишивали, наділяючи їх спеціальними символами-знаками. У жіночих сорочках вишивали коміри, погрудки (пазухи), подоли, рукави, у чоловічих – коміри, манжети, маніжки*, дуже рідко полики (верхня частина рукава).
Вишивка поясного одягу – запасок* (мал. 65 а, б), спідниць (мал. 65 в) – виділяється стрічковим характером розташування мотивів у нижній частині.
Мал. 65. Вишиті запаски та спідниця
Вишивка верхнього плечового одягу характерна складними орнаментальними композиціями на спині, на поясі, полах, рукавах, відлогах тощо(мал. 66).
Мал. 66. Художнє рішення вишивки верхнього плечового одягу: шуба без рукавів (а); бунда (б) – одяг угорців; карпатські кептарі (в); кожухи (г)
Вишивка головних уборів: стрічок, наміток* (мал. 67), хустин (мал. 68), капелюхів (мал. 69), шапок, характеризується оригінальною композицією. Перемітки вишивали широкими смугами геометричних та геометризовано-рослинних мотивів по краях та в налобній частині (див. мал. 676). Стрічки вишивали рядами пишних квітів (мал. 70), складними геометричними мотивами.
Мал. 67. Види наміток
Мал. 68. Вишиті хустки
Мал. 69. Оздоблення капелюха вишивкою бісером
Мал. 70. Вишиті стрічки
До вишивок інтер’єрно-обрядового призначення належать рушники (мал. 71). Вони були необхідним атрибутом під час урочистих подій, зустрічі гостей, закладання нових житлових будівель, відзначення народження дитини, сватання, весілля, похоронних обрядів.
Мал. 71. Види рушників: а – колекція рушників Національного музею українського народного декоративного мистецтва; б – весільний рушник (Сумщина); в – рушник Поділля; г – рушник-божник (Чернігівщина); г – обухівський рушник (Київщина)
У народі збереглася споконвічна віра у життєдайну силу рушників, їх символічне значення у людському житті.
Скатертини вишивали по центральній площині і каймі з чотирьох сторін (мал. 72); тільки по каймі; двома-трьома вузькими рядами по каймі.
Мал. 72. Скатертина родини гетьмана Івана Скоропадського (фрагмент), початок 18 ст.
Регіональні особливості оздоблення виробів вишивкою
В Україні відомо більше ста різноманітних вишивальних швів, так званих “технік”. Окремі вишивальні шви характерні тільки для певних етнографічних районів. Походження назв технік української вишивки різне. Такі назви, як “виколювання” (мал. 73а), “вирізування” (мал. 736), “затягання”, відповідають манері виконання; “рушникові шви” (мал. 73в) – визначаються характером виробу, який виготовляється. Чимало назв пов’язано з назвою певної етнографічної групи людей або з географічною назвою місцевості, де була створена і розвивалася та чи інша техніка, наприклад, “лемківська кіска” (мал. 73г), “кучерявий шов Гуцульщини” (мал. 73г), “городоцький шов” (мал. 73д), “старо-київська гладь” та ін. У назвах технік зустрічається схожість з певними символами, явищами, предметами: “зірочка”, “просо”, “солов’їні вічка”, “курячий брід”.
Мал. 73. Техніки української народної вишивки
Важливою характеристикою саме української народної вишивки є поєднання різноманітних технік (іноді одночасно до 10-15).
Це цікаво
Останнім часом по всій Україні шириться зацікавленість у дослідженні та відновленні старовинних самобутніх технік вишивання. Люди різного віку та професій стають справжніми подвижниками народної вишивки та мистецтва: збирають старовинні зразки, займаються їх реконструкцією, систематизують та роблять їхні новітні копії. Прикладом такої великої справи стало життя Івана Макаровича Гончара – українського скульптора, графіка, етнографа, колекціонера, який був заслуженим діячем мистецтв України та лауреатом Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. На основі його приватної колекції, яка налічувала більше 7 тис. предметів, у Києві 1993 р. було засновано Український центр народної культури.
Скульптор та художник Іван Макарович Гончар
Це цікаво
З появою в Україні в середині 19 ст. техніки “хрестик” багато мотивів почали вишивати саме цією технікою, впровадили рослинний орнамент. Спочатку поєднували всі техніки в одній композиції, але протягом 1850 – 1890 pp. “хрестик” “переміг”.
Кожен регіон нашої країни має характерні особливості технік вишивання.
Розглянемо характерні особливості технік вишивання в різних регіонах України. Так, техніки вишивок Полтавської, Луганської, Харківської областей мають багато спільного з головними формами вишивок центральних областей України. Проте вишивці Полтавщини властиві й цілком своєрідні орнаменти, які вишивають здебільшого грубою ниткою, завдяки чому узори виглядають рельєфними. Лічильна гладь – полтавська родзинка. Вишивки Полтавщини потрібно довго й уважно розглядати зблизька, тільки тоді розкриваються розкіш і краса узорів, ювелірність їх виконання (мал. 74-77). Класичні зразки вишивок Полтавщини неяскраві: переважають блакитний, білий, вохристий*, світло-коричневий кольори. Та найкращими вважаються зразки, вишиті білим по білому.
Мал. 74. Вишитий одяг Полтавщини
Мал. 75. Вишивки Полтавщини: а, б – ескізи майстра народної вишивки Григорія Гриня з полтавського селища Опішнє; в – елемент вишивки рукава сорочки; г – традиційний рушник
Мал. 76. Сучасні зразки вишивок Полтавщини, виконані заслуженим майстром народної творчості Мирославою Кот
Мал. 77. Вишивки Полтавщини з колекції Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара”
Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Лінія геометричного мотиву у вигляді ромбів повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону льняного полотна графічно чітка (мал. 78).
Мал. 78. Традиційні вишивки та узори Полісся
У північних районах Волині побутує вишивка низовим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання вражає своєю вишуканістю (мал. 79). У південних районах Волинської області переважають рослинні мотиви – квіти, ягоди, листочки. Шиття поверхневе – хрестик, гладь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного.
Мал. 79. Традиційна вишивка та узори північної Волині
Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, використовують шви двох чи більше видів. Наприклад, в одній композиції поєднують прозорі шви зі швами лічильної гладі (мал. 80). Чіткі геометричні форми виконують технікою заволікання червоним по білому або сірому льняному полотні з додаванням нешироких смужок чорного або синього кольорів (мал. 81).
Мал. 80. Вишивки Чернігівщини
На Київщині сорочки оздоблюють лічильною гладдю, занизуванням, набируванням, штапівкою та хрестиком. На них переважають рослинно-геометризовані орнаменти з великою кількістю зірок та зірочок, що виконуються червоними та чорними нитками (мал. 82).
Мал. 81. Традиційна вишивка сорочок та рушників Чернігівщини
Мал. 82. Традиційні орнаменти Київщини
Подільська вишивка – одна з найбільш складних і красивих в Україні. У вишивці Східного Поділля переважають геометричні мотиви складних сполучень. Мініатюрна розробка їх справляє враження дорогоцінної мозаїки (мал. 83). Традиційно на Поділлі комбінують складні геометричні форми орнаментів та різнокольорове мальовниче оздоблення (мал. 84).
Мал. 83. Традиційна вишивка Поділля
Мал. 84. Кольорові поєднання технік Поділля
Класичною технікою Поділля е “низь” чорного й червоного кольорів, які вишивають густими насиченими лініями. Цією технікою виконують вишивку з вивороту, а на лицьовому боці вона має протилежний вигляд розміщення кольорів (мал. 85).
Мал. 85. Техніка “низь” на вишитих сорочках Поділля
Для Подільських вишивок характерна різноманітність швів. Вишивки Західного Поділля вирізняються темним, колоритом. Це чорний з малою домішкою темно-червоного або жовтого чи зеленого.
Вишивки Тернопільщини також характеризуються насиченим темним колоритом. Виконані вовною, густі, без пробілів, орнаменти суцільно вкривають полотно тканини (мал. 86). Для цього використовують особливі шви, які називають “кучерявими”. їх вишивають вовняними чорними нитками.
Мал. 86. Традиційні вишивки Тернопільщини
Це цікаво
Дуже люблять на Поділлі, особливо в Клембівці, колір стиглого жита в поєднанні з чорним. Дивишся на таку блузу, і здається, наче шелестить колоссям пшеничне поле. Житній колір сорочок отримували від запікання в тісті ниток, пересипаних хромітом, від чого вони набували інтенсивності й стійкості. Для надання більшої ошатності у вишивку вводили золоту і срібну нитки (мал. 87).
Після участі вишивальниць Поділля у І Всеросійській виставці у Петербурзі (1902 р.) клембівська вишивка вийшла на міжнародний ринок збуту – її продавали у Великій Британії, Німеччині, Данії.
Михайло Коцюбинський оповів, як у Клембівці з’являються “справжні гаптарки-спеціалістки, що тільки й живуть з гаптування”, що не йдуть в жнива жати хліб, а сидять удома над шитвом, щоб налагодити вишивок на продаж на ярмарок”.
Мал. 87. Вишита Клембівська сорочка
Своєрідною красою виділяються вишивки Наддністрянщини, зокрема Борщівського та Заліщицького районів. Узори тут виконуються чорною вовною, вишиті різноманітними техніками шитва: “поверхницею”, “стебнівкою”, хрестиком, “кучерявим швом”. Ці шви створюють контрастне протиставлення білого поля сорочки й густої насиченої маси орнаменту. Особливо цікаві сорочки, рукава яких оздоблено косими смугами з мотивів орнаменту, що складається із “зірочок” (мал. 88).
Мал. 88. Вишита борщівська сорочка
У минулому в Карпатах та на Прикарпатті майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю вишивки, багатством композиції та неповторністю кольорів. Ця традиція збереглася й донині. У вишивці Львівщини використовують різноманітні узори, деякі з них поширені по всій області й пов’язані з місцевими особливостями і традиціями. Наприклад, у південних районах Львівщини геометричний орнамент вишивок поєднують з білим фоном, що надає узорам легкості та прозорості. Особливістю вишивок є широке колористичне розмаїття (мал. 89).
Для Гуцульських вишивок характерний геометричний або геометризований рослинний чи тваринний орнамент. Орнаментів, вишитих низинкою (низь проста або замкова), було дуже багато в селах і для того, щоб їх розрізняти, їм надавали цікаві символічні назви: “саморіжки у вісім ріжок”, орнамент “трефовий” (мал. 90) та ін.
Гуцульські вишивки характерні різноманітністю геометричних кольорових поєднань та рослинних багатств, здебільшого червоного й чорного з жовтим та зеленим,, причому червоний домінує (мал. 91).
Мал. 89. Вишивки Львівщини
Мал. 90. Орнамент “трефовий”, вишитий технікою “низинка” (Гуцульщина)
Мал. 91. Вишивки Гуцульщини
Вишивку Закарпаття (мал. 92) виділяє мотив “кривулька”, а також техніка “заволікання” і вишивання хрестиком. Тут також часто використовують вирізування і гаптування (бісером, золотом, сріблом).
Мал. 92. Колекція узорів Закарпаття
Квітуча вишивка Буковини (Чернівецька область (мал. 93) контрастує з тонкою вишуканою білою вишивкою Покуття (Івано-Франківська область) (мал. 94).
Мал. 93. Вишивки Буковини
Мал. 94. Білі геометричні узори Покуття, виконані технікою “довбане”
На Півдні України сорочки прикрашають вишивкою, яка поєднує орнаментальні мотиви та вишивальні техніки різних місцевостей. Це пояснюється тим, що тут живуть представники багатьох національностей та народностей (мал. 95).
Мал. 95. Вишивки південної частини України
ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНА РОБОТА
Аналіз особливостей традиційної вишивки свого етнографічного регіону
Матеріали: ілюстрації та зразки з вишивками різних регіонів України, ілюстрації та зразки з вишивками свого етнографічного регіону.
Послідовність виконання роботи
1. Розглянути ілюстрації та зразки з вишивками.
2. Порівняти колористику зразків.
3. Проаналізувати орнаменти, зображені на зразках.
4. Визначити зразки, які належать до твого етнографічного регіону.
5. Зробити висновок, за якими ознаками добиралися зразки, та заповнити таблицю за зразком:
Ознаки регіональних | Поєднання кольорів | Види |
Особливостей вишивки | У зразках | Орнаментів |
1. Які вироби в Україні традиційно оздоблювали вишивкою?
2. Чому вишивку відносять до різновидів декоративно-ужиткового мистецтва?
3. Яке призначення мають вишиті рушники?
4. Чому “кучерявий шов Гуцульщини” має саме таку назву (див. мал. 73г)?
1. Роздивіться приклади вишитих виробів на малюнку 96. Визначте приналежність цих вишивок до відповідних регіонів. Один учень добирає вишивки, характерні для: а – Полтавщини; б – Тернопільщини; в – Львівщини; г – Покуття; г – Київщини; другий учень для: д – Гуцульщини, е – Волині, є – Чернігівщини, ж – Поділля, з – Буковини.
Мал. 96. Приклади вишитих виробів та узорів
2.Назвіть ознаки, за якими обирали вишиті вироби чи узори.
1. Визнач за допомогою батьків вироби, які можна віднести до декоративного та до ужиткового мистецтва.
2. Запиши в зошит назви цих виробів.
3. Обговори з батьками, чи є відмінність між групами виробів. Відповідь обгрунтуй.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)