321. II. Синій вологий ранок насилу пробивався крізь осінній туман. Жовті дубові чагарники були в росі. Малишкін ішов поряд і майже не дивився по боках – він не відривав від мене очей. Він примушував мене дивитися то на море, яке сизою хмарою лежало внизу біля наших ніг, то на останню жовту квітку, що виросла на кам’янистій дорозі, то на далекий водоспад, що здалеку здавався пасмом білих ниток, кинутих на прямовисні скелі.
Він стежив за виразом мого обличчя і раптом засміявся; він був радий, що йому вдалося ще одній людині показати цей вранішній
322. Сказати кількома словами, віч-на-віч, сподобатися, залежно від погоди, на його користь, навколо міста, за допомогою суфіксів, перевершуючи сподівання, за життя, через необережність, згідно з наказом, знати з газет, двоповерховий будинок, за допомогою скальпеля, приймати близько до серця, у разі засухи, взяти до уваги, впродовж двох днів, незважаючи на хворобу, завдяки
323. І. 1 . Дельфіни поводяться на морях, як справжня рятувальна команда, допомагаючи людям, що потрапили в халепу. До того ж, зареєстровані десятки випадків, коли хворі й поранені дельфіни самі припливали до людей по допомогу або кликали на виручку до дитинчати, що заплуталося в сітях.
Що ж спонукає дельфінів рятувати потопаючих людей, виштовхуючи їх з води? Виявляється, що це пов’язано з властивим їм природженим рефлексом виштовхування родичів на повітря. Дихання у дельфінів може здійснюватися тільки при випірнанні. Якщо ж дельфін, або новонароджене дитинча, що ослабло, не в змозі піднятися вгору і виставити голову з води, то на допомогу йому за певними сигналами тривоги прийдуть інші дельфіни і виштовхнуть його з води. Рефлекс виштовхування виявляється у дельфінів і у тому випадку, коли вони бачать родича, що мовчить або навіть мертвого. Цим і пояснюється виштовхування з води потопаючих людей (/. Заянчковський).
2. Ми ходимо по землі, але чи часто нам приходить в голову бажання нахилитися і ретельно розглянути все, що знаходиться у нас під ногами? А якби ми нахилилися і почали розглядати її, то на кожній п’яді знайшли б багато цікавих речей.
Хіба не цікавий сухий мох, що розсипає зі своїх глеків смарагдовий пилок, або квітка подорожника, схожа на бузковий солдатський султан? Або уламок перламутрової черепашки – такий крихітний, що з нього не можна зробити навіть кишенькове дзеркальце для ляльки, але достатньо великий, щоб нескінченно переливатися і блищати такою ж множинністю неяскравих фарб, якою горить на вранішній зорі небо над Балтикою.
Про все це можна писати оповідання і казки – такі казки, що люди тільки хитатимуть головами від здивування, кажучи один одному: “Звідки тільки узявся такий благословенний дар у цього довгов’язого сина черевичника з Одензи? Мабуть, він все-таки чаклун” (К. Паустовський).
3. До нашого часу зберігся замок Монте-Крісто, як писали сучасники, – одне з найчарівнішого божевілля, яке колись робив Дюма. На ділянці, яка заросла лісом, Дюма наказав звести замок, розбити парк із романтичними лугами, водоспадами і підйомними мостами. Давно обсипалася позолота з вензеля “А. Д.” на чавунних гратах воріт “Монте-Крісто”. Але щорічно невідомі шанувальники Олександра Дюма приїздять і приїздитимуть сюди з усіх кінців світу,
У Марселі одна з вулиць у кварталі, що розкинувся по схилу горба, який височіє над головною вулицею Канеб’єр, носить ім’я графа Монте-Крісто, інша – абата Фаріна, третя – Едмона Дантеса. Багато хто з марсельців і досі щиро вірять, що все, про що написав Дюма у своєму романі, трапилося насправді. Цією вірою вправно користуються човнярі й розторопні гіди, що пропонують відвідати замок Іф. Всюди – на майданчику всередині Форту, в казематах – натовпи туристів. З цікавістю вони зупиняються перед табличками на дверях камер, які свідчать, що тут перебували якісь Едмон Дантес – в майбутньому граф Монте-Крісто – і володар численних скарбів абат Фарія. Так, письменницька вигадка, згідно з якою нещасний хлопець виявився похованим у цій страшній в’язниці на багато років, у наші дні знайшла життєве підтвердження (Р. Білоусов).
324. Риби мають обтічну форму тіла. Це хребетні істоти, що мають характерні особливості: органами дихання риб є зябра й у них є плавальний міхур. Риби бувають річними і морськими.
Речення бувають прості та складні. Вони можуть бути односкладними і двоскладними. В односкладному реченні наявний лише один головний член речення. Двоскладне речення мас два головних члени.