Бернштейн Едуард

Політологічний словник

Бернштейн Едуард (Eduard Bernstein, 1850 – 1932)- відомий німецький політичний діяч, ідеолог соціал-демократії та ревізії марксизму, теоретик реформізму, один із керівників II Інтернаціоналу. Б. закінчив комерційну школу в Берліні, працював банківським службовцем. У 1872 р. вступив до лав СДПН, в 1878 р. емігрував до Швейцарії. Там працював в органі соціал-демократів Die Zukunft (Майбутнє), в 1880 р. став редактором часопису Sozialdemokrat. 1888 року змушений переїхати разом з редакцією до Англії й лише у 1901 р. повертається до Німеччини, де прожив до

кінця свого життя. Свої погляди щодо перегляду марксизму він виклав у серії статей Проблеми соціалізму (1896 – 1898), а потім у праці Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії1 (1899). До провідних творів належать також книги Парламентаризм і соціал-демократія (1906), Німецька революція (1921).

Б. жовтневу революцію в Росії 1917 р. не сприйняв, під час революції 1918 р. в Німеччині працював заступником міністра фінансів, не визнавав експропріацію приватної власності, потім став на захист Веймарської республіки.

Він автор нової програми СДПН, в якій викладено суть “еволюційного соціалізму”. Б. увійшов в історію як теоретик, який надав самостійного статусу реформістському соціалізму, обгрунтував його соціал-економічну доктрину та політичну програму. Він поставив під сумнів основну тезу марксистських теоретиків кінця XIX ст. про шляхи переходу суспільства від капіталізму до соціалізму, про загострення та поглиблення суперечностей капіталістичного розвитку аж до загальної кризи капіталізму, про ліквідацію антагонізму буржуазного ладу виключно засобами класової боротьби пролетаріату, революції.

Б. сформулював власну політичну концепцію, що містила такі важливі моменти: по-перше, з розвитком науково-технічного прогресу відбуватиметься децентралізація капіталу, промисловості та сільського господарства; по-друге, відбуватиметься розвиток акціонерного капіталу, оскільки він осідатиме серед дедалі ширшого кола акціонерів; по-третє, в умовах збільшення кількості освіченого робітництва, розширення його участі у громадсько-політичних організаціях стає неактуальною марксистська теза щодо диктатури пролетаріату, вона залишиться реліктом низької культури; по-четверте, головну надію Б. покладав на розвиток парламентаризму, кооперації, посилення місцевого самоврядування, що уможливило б трансформувати політичну владу у соціалістичну; по-п’яте, Б. високо оцінював представницьку демократію, гуманізм, які разом з іншими чинниками робили кардинальний переворот або ревізію головних засад марксистської концепції розвитку суспільства. Для Б. соціалізм можливий тільки як результат демократизації буржуазних суспільних інститутів, ненасильницької боротьби пролетаріату. Теза Б. про кооперацію та демократію як форми суспільного переоблаштування лягла в основу доктрини “демократичного соціалізму”. Тим самим наголошувалося на першочерговій ролі демократичних інститутів у соціалістичному будівництві.

Петренко Е. Л. Социалистическая доктрина Бернштейна. Из цикла “История социалистических учений”. – М., 1990; Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий політологічний словник. – Львів, 1997; Политическая энциклопедия. – М., 2003. – Т. І.

А. Кудряченко




Бернштейн Едуард