Філософія посбіник
Тема 2. МЕТАФІЗИКА
§ 3. Спекулятивна психологія
Коли йдеться про спекулятивну психологію, то мають на увазі структури внутрішнього світу людини. Самореферентні поняття, які стосуються лише самих себе, або інтелектуальні почуття, що єднають мислення і живе споглядання в одному акті: акті “при самому собі” (Е. Корет). Коли людина запитує про своє “Я”, вона не може до кінця пояснити, куди спрямоване її запитування, проте усвідомлює що запитує і про що запитує. Відповідно, спрямовуючись на себе, людина водночас
Історична генеза спекулятивної психології свідчить про те, що цей розділ метафізики торкається питань про душу (від грец. “психе”), свідомість, свободу, безпосередність, неупередженість осмислення буття.
Душа і дух
Категорією духу просякнуті всі філософські системи. Метафізична сутність духу
Таким чином, якщо античність говорить про космологічність, інтелектуальність духу, то Середньовіччя також стверджує об’єктивність духу. Проте в Середні віки Дух трактували як надсвітове особистісне начало, що є раніше космосу. Дух наперед за все. У Новий час відбувається процес заглиблення в людське “Я” і дух виявляє себе в пізнанні істини. Дух ототожнений з мисленням людини. І. Кант відверто заявляє, що дух – суб’єктивна ідея, предмет віри, а не науки, це “річ-в-собі”, що діє в людині як апріорний (додосвідний) принцип. Нарешті, Г. Гегель говорить про абсолютний дух, який здійснює пізнання самого себе на підставі розуму людини. Для XX ст., з одного боку, характерне багатоголосся осмислення феномена духу, а з іншого – версія про його вичерпність, безглуздість.
Дух у всій своїй повноті виявляє внутрішні аспекти усіх форм буття і діяльності, проте не зводиться до неї, оскільки не вичерпується суб’єктивним світом людини. Водночас дух не обмежується об’єктивним світом. Дух – це процес одухотворення світу, процес, у якому він долає його зовнішність і відчуженість, шукає і знаходить у ньому тотожне собі. Як зазначав Г. Гегель: “Дух знає тільки дух”. Отже, дух – це завжди акт самовизначення, це такий процес, у якому головну роль відіграє знання про себе, дух і є тим буттям, яке знає і завдяки цьому знанню визначає себе. Дух – є свобода. Через власну самозахищеність абсолютну сутність дух самостверджує себе шляхом свідомісного зусилля і є незамкнутим (відкритим) і не розімкненим (безпроблемним) водночас. Дух – це не оберненість навколо себе, а оборот через себе, як необхідність руху вперед (з майбуття).
Дух причетний до природного світу і в своїй безпосередній єдності дух збігається з душею.
Традиційно душу розглядають як принцип єдності, цілісності тілесної природи, як начало її життєвої активності й руху. Вона завжди мусить мати тіло (О. Лосєв). Відповідно, душа – джерело життя, з утратою якого настає смерть. Аристотель визначав душу як ентелехію, або форму живого тіла. Наука називає душу психікою.
Головною властивістю душі є чутливість. Душевною називають людину емоційно розвинену, яка відрізняється особливою чутливістю і здатністю до співчуття. Символічним органом такого душевного життя, його своєрідним центром уважалось серце.
Зв’язок душі із тілом означає, що свої життєві функції вона виконує через функціонування спеціальних тілесних органів. Водночас душа як дух виходить за межі тілесності і виділяється з матеріальної реальності як суттєво інше. Власне душа і є тим, що відрізняє природне від сутнісного, що наповнює теплом і близькістю.
Якщо дух розглядати як джерело креативних та пізнавальних можливостей людини, інтенцію (віднесеність) до трансцендентного, то душа – джерело морально-комунікативних можливостей, інтенція до ближнього. Вона діє і страждає у мінливому житті, будучи незмінною (В. Соловйов). До духу підходить категорія “всеєдність”, через його присутність у всьому і не прив’язаність до тілесного, оскільки він – безсмертне, не знищуване і постійне (незмінне) начало. А душа, яка також безсмертна, дарована Богом не завжди вірна Творцеві через здатність як підноситись до Бога так і падати вниз, вільно обираючи свою долю. Тому якостям душі надають і позитивних, і негативних рис. Душі властиві як почуття любові, віри, свободи, так і плотські потяги – пристрасть, заздрість, жадоба. Тому душа – це жива людина.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)