Філософія посбіник
Тема 5. ПРАКСЕОЛОГІЯ
§ 2. Свобода – фундамент практики
Етичне або практичне відношення. Активізм, воля і сваволя
В історії філософії склався напрям, що вбачає основну сутнісну ознаку людини в її діяльності. Відповідні погляди отримали назву активізму (від лат. “активує” – “дієвий”). Корені активізму можна знайти як в античній традиції, так і у філософії доби Відродження і Реформації. У цьому контексті варто згадати гуманістів і релігійних діячів, передусім Коллюччо Салютатті, Леона Баттисту
Свідчення спасіння. У добу Нового часу природничо-науковий вимір активізму розробляли серед іншого англійські емпірики, особливо Френсіс Бекон і Джон Локк, а також просвітники. Німецька класична філософія має неперевершені зразки активізму у вигляді філософських
Якщо Кант і Фіхте, по суті, одностайні у розумінні волі як психологічного рушія людської діяльності та бачать її як сферу застосування практичного розуму, то Ф. Ніцше, трансформувавши вчення А. Шопенгауера про волю як сутність світу у знамените вчення про волю до влади як суттєву ознаку надлюдини, що перебуває “потойбіч добра і зла”, поставив проблему визначення понять “воля” і “сваволя”, а також їхнього окреслення.