Політологічний словник
Етнічні процеси – сутнісні зміни в різноманітних компонентах етнічних спільнот, зокрема в окремих елементах духовної і матеріальної культури, мові, соціальній структурі, самосвідомості тощо, які відбуваються в процесі історичного розвитку людства.
Ці зміни зумовлюють принципові зрушення у бутті етносу як суб’єкта суспільно-політичних відносин і спричинюються багатьма факторами – історичними, соціально-економічними, політичними, соціально-структурними, духовно-культурними.
До історичних факторів
Соціально-економічний фактор лежить в основі розмежування типів етнічних спільностей за основними стадіями
Серед політичних факторів можна назвати такі основні явища, що впливають на стан формування етнічних спільнот та їх взаємодію: принципи і форми державного облаштування, характер політичного устрою, тип державної етнополітики.
Важливе місце серед факторів, що грунтовно впливають на Е. п., належить групі соціально-структурних чинників. Найсуттєвіші з них: взаємозв’язок соціальної та етнічної стратифікації; вплив соціально-структурних змін; етнічний фактор у соціальній мобільності.
Суттєві зміни різних елементів культури етнічних спільнот зумовлюють культурні фактори. Особливе значення в цьому контексті має розвиток освітянської та інформаційної сфери суспільства. Так, соціокультурні трансформації різних компонентів культури, зокрема мовно-культурні і етномовні процеси, призводять до зміни розмовної і письмової мови, поширення двомовності і повного переходу на мову іншого народу (тобто мовна асиміляція); витіснення традиційних елементів матеріальної культури уніфікованими, промисловими виробами тощо.
У динамічному контексті Е. п. розвиваються у двох напрямах – етноеволюційному та етнотрансформаційному. Перший з них – етноеволюційний процес – є синтезом багаторівневої взаємодії різних чинників (історико-політичних, економічно-господарських, природно-географічних, екологічних тощо), які зумовлюють зміну деяких параметрів усього етносу (або окремих його частин), але не зачіпають самого їхнього етнічного існування, не спричиняють руйнування в цілому етнічної системи. Другі – етнотрансформаційні процеси – навпаки, призводять до зміни етнічної належності тих чи інших груп людей, до зникнення одних і появи інших етносів. Вони відбуваються здебільшого внаслідок взаємодії етнічних спільнот або їх частин, що виражається у зміні основної ознаки всього етносу або його частини – етнічної самосвідомості. Такі процеси протікають повільно, але їх результати досить значні.
З огляду на переважання відцентрової тенденції в етнополітиці Е. п. поділяють на дві основні типологічні групи: етнооб’єднувальні та етнороз’єднувальні; у кожній з них розвиток може бути і етноеволюційним, і етнотрансформаційним, а також змішаним – еволюційно-трансформаційним.
Етнооб’єднувальні етнічні процеси характеризуються зближенням або й злиттям окремих етносів, внаслідок чого утворюються більші етнічні спільності, для яких може бути притаманна нова етнічна самосвідомість й інша етнічна самоназва (етнонім).
Вирізняють такі етнооб’єднувальні процеси, як консолідація, міжетнічна інтеграція, етногенетична фіксація тощо. Під етногенетичною фіксацією слід розуміти дію різних етносів або їхніх частин, у результаті якої виникає нова етнічна спільність, що відрізняється від тієї, яка була характерна для взаємодіючих етнічних спільнот.
Крім етнооб’єднувальних процесів для всіх періодів історії людства були властиві і етнороз’єднувальні процеси – тобто поділ колись цілісного етносу на кілька самостійних або відокремлення від нього лише певної частини (субетносу). Останні відбуваються в основному у трьох формах – етнічної парціації, етнічної сепарації та етнічної дисперсіації.
За етнічної парціації відбувається поділ єдиного етносу на кілька більш-менш рівних частин, причому жоден з нових етносів не ототожнюється із старим етносом. Під етнічною сепарацією розуміють відокремлення від будь-якого етносу його частини (можливо, порівняно невеликої), котра з часом перетворюється у самостійний етнос. Вона зумовлюється різними причинами: переселенням будь-якої групи вихідного етносу, поділом етнічної території державними кордонами, поширенням на частину етносу іноетнічного впливу тощо.
Етнічна дисперсіація, на відміну від двох зазначених форм, означає відокремлення від первинного етносу порівняно невеликих етнічних груп і розселення їх на позаетнічній території. Основним фактором цього процесу є міграція.
Ефективність етнічної політики в остаточному підсумку залежить насамперед від відповідності її принципів стану етнонаціональної ситуації як у державі, так і поза її межами, вміння офіційної влади
Враховувати та гармонізувати етнонаціональні інтереси на всіх рівнях.
Важливе місце в етнополітичних процесах належить проблемі державно-правових форм об’єднання етносів. Загальновизнаним стало положення про те, що демократична етнополітика має будуватися на визнанні невід’ємного права кожного етносу на самовизначення. “Усі народи мають право на самовизначення. За силою цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток”, – проголошує ст. 1 “Міжнародного пакту про громадянські та політичні права”. З цього та інших міжнародних документів випливає право кожного етносу на створення власної держави або ж на певне виокремлення у межах складного державного утворення.
Цей принцип грунтується на демократії та ідеях гуманізму і взаємозв’язку національних і громадянських прав. Однак процеси реалізації цього права зазвичай складні, суперечливі, оскільки зачіпають інтереси різноманітних суб’єктів етнополітики. Реалізація права на самовизначення потребує наявності певних внутрішньо-національних і зовнішніх умов.
Міжнародна підтримка етносів, які ведуть боротьбу за відокремлення і створення незалежної держави, може бути лише тоді, коли народ має власну територію компактного проживання, спроможний економічно забезпечити свою життєдіяльність, не висуває територіальних та інших претензій до сусідніх етносів, гарантує політико – правове забезпечення прав національних меншин, які опиняться на території майбутньої нової держави.
Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О. Б. Беренштейн, Н. А. Зіневич, В. Т. Зіневич та ін.; За ред. В. І. Наулка. – К., 2001; Мала енциклопедія етнодержавознавства / HAH України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького; Ред. кол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. – К., 1996; Міжнаціональні відносини та національні меншини України: Стан, перспективи / Упоряд.: Р. Ш. Чілачава, Т. І. Пилипенко; За ред. Р. Ш. Чілачави. – К., 2004.
О. Антонюк
(2 votes, average: 4,00 out of 5)