Політологічний словник
Фемінізм (фр. feminisme, від лат. femina – жінка) – 1) соціальний рух проти дискримінації жінок в економічній, політичній, сімейній сферах суспільного життя; 2) соціально-політична теорія рівності статей; 3) світогляд, в основі якого лежить положення про ліквідацію будь-якого панування.
Термін “фемінізм” з’явився у XIX ст. для позначення ідеології рівноправності жінок. Феміністом називають людину, котра визнає ідею рівності статей і сприяє політичній, економічний, духовній та сексуальній рівноправності жінок.
Центром Ф. вважають США, де вперше (1848 р.) виник організований рух за звільнення жінок. На першому етапі феміністський рух відбувається під гаслом “формальна рівність статей” і дістає назву “суфражизм”. Відповідно соціальна нерівність трактується як політична нерівність і боротьба ведеться за рівні з чоловіками політичні права та свободи. Перемога суфражизму на початку XX ст. набагато розширила діапазон можливостей жінок, але не принесла їм реальної рівності. З 60-х років XX ст. розгортається друга хвиля феміністського руху, який відбувається під гаслом “рівність у відмінності”. Ідеологи неофемінізму Б. Фрідан, К. Міллер, Дж. Грієр у своїх працях наголошують, що боротьба жінок за розширення сфери їх діяльності є водночас і справою суспільною. Демократичні форми життя потребують повноцінну жіночу особистість, яка мала б право на власну індивідуальність, розвиток інтелекту та здібностей. Сім’я і шлюб у тому вигляді, в якому вони існують, а також система соціокультурних стереотипів суспільства сформували патріархальне, одновимірне мислення та модель поведінки, які нівелювали жіночу індивідуальність і привчили жінок жити за чоловічими стандартами. Тому для досягнення рівності статей необхідна революція у свідомості як чоловіків, так і жінок.
Сучасний Ф. – складне і неоднорідне соціальне явище. Традиційно в ньому виокремлюють такі течії.
Ліберальний фемінізм – історично найдавніший напрям, який набув поширення в Англії та Швеції. Ліберальний Ф. вирізняється своєю поміркованістю у вирішенні проблеми звільнення жінок від чоловічої переваги та експлуатації. Його представники не підтримують ідею радикальних змін патріархального життя і намагаються досягти загальної рівності статей шляхом політичних і соціально-економічних реформ. Ліберальний Ф. виступає за залучення жінок у публічну сферу життя, за розвиток їхніх індивідуальних здібностей, за егалітарні сімейні відносини між чоловіком і жінкою, обстоює право жінок на економічну незалежність, право на рівну з чоловіками оплату за рівну працю.
Радикальний фемінізм – крайнє крило жіночого руху, який виник у 60-70-х роках XX ст. і набув популярності у ФРН, США, Франції. Феміністи-радикали причину нерівності між чоловіками і жінками бачать у статево-рольовій структурі сім’ї. Побудова сім’ї за біологічною ознакою перетворила всю сферу сексуальності (статеві ролі, дітонародження, сім’ю і шлюб) в основний інструмент пригноблення жінок. Складне становище, в якому опинилися жінки, змінити тільки реформами неможливо, необхідна жіноча революція.
Соціалістичний фемінізм аналізує проблему нерівності статей з класових позицій. Відповідно класова нерівність розглядається головною причиною формування патріархальної структури суспільства. Отже, досягнення рівності між чоловіками і жінками можливе за умови ліквідації класів.
Гуманістичний фемінізм – найбільше відповідає ціннісним орієнтаціям сучасного суспільства. На думку його представників, чоловіча культура, що базується на насиллі, із сфери сім’ї поширилася на всю систему людських відносин і деформує не тільки свідомість жінок, а й чоловіків. Через те сучасне суспільство, керуючись принципами гуманізму, повинно відмовитися від чоловічого менталітету фізичної сили як засобу регулювання соціальних відносин і на його місце поставити нову, егалітарну культуру, культуру рівності і співробітництва.
Загалом сучасний Ф. став поміркованішим за свого попередника і дещо змінив свої акценти та орієнтації. Ідеологи неофемінізму, враховуючи помилки старого Ф., який добився поліпшення становища жінок за рахунок ускладнення відносин у сім’ї і загострення проблем з дітьми, не заперечують відмінності між статями і зорієнтовують суспільство на максимально ефективне їх використання.
Іващенко О. Тендерна наукова перспектива: від світогляду до політики // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – № 6; Лавриненко Н. В. Тендерні дослідження в соціології. – К., 1998; Чернова И. И. Основы тендерных знаний. – Новгород, 2000.
О. Авдєєнко
(1 votes, average: 5,00 out of 5)