Політологічний словник
Глобальні проблеми сучасності (від фр. Global – загальний та лат. globus (terrae) – земна куля) – це складна система взаємозалежних всеохоплюючих (глобальних), усвідомлюваних на політичному рівні проблем, що загострилися з другої половини XX ст., які стоять перед людством. Від успішного їх вирішення залежить виживання цивілізації, її подальший стійкий розвиток і зниження ризику самознищення, можливих загроз, які несе науково-технічний прогрес. Наприкінці 60-х років XX ст. проблеми глобального масштабу (загроза ядерної
Про природу глобальних проблем дослідники висловлюють різні думки і твердження. Це пов’язано з недостатньою категоріальною розробленістю глобалістики, її концептуальною неоднорідністю, що веде до неоднозначного використання понять. Таке розмаїття підходів стосується також поняття “глобальних проблем”, що з’явилися
Глобальні проблеми, зумовлені впливом політичних, економічних і соціокультурних суперечностей, позначаються на характері і формах суперництва різних країн, суспільств і культурних систем, політичних і воєнних блоків і потребують їх співробітництва. Глобальні проблеми – це природний або соціоприродний феномен, вони взаємопов’язані і мають комплексний характер. Звідси розуміння сутності, значення і пошуку шляхів вирішення глобальних проблем за допомогою комплексних міждисциплінарних досліджень представниками як суспільствознавчих, так і природничих наук.
Глобальні проблеми потрібно відрізняти від універсальних, які існують в усіх (або переважній більшості) країнах. Вони пов’язані із загальними тенденціями розвитку цивілізації і не загрожують існуванню всього людства. Становлення понятійного апарату глобальних досліджень до початку 70-х років значною мірою було пов’язано із зростанням значення екологічних проблем, необхідністю подолання відсталості країн, що розвиваються. Цьому були присвячені перші три доповіді Римського клубу. Міждисциплінарний характер глобальних досліджень певною мірою пояснює нерозробленість їхніх концептуальних основ і категоріальних засобів. Проте як методологічний і теоретичний (досить неоднорідний) “грунт” варто виокремити кілька пізнавальних напрямів. По-перше, критичне осмислення наростання загроз людству з боку технічного прогресу. Основи таких уявлень у XX ст. заклали, наприклад, праці Б. Рассела, О. Хакслі, Дж. Оруелла та ін. По-друге, в 60-х роках великого поширення набули футурологічні прогнози, а також багато уявлень, що склалися в їхніх рамках, вплинули на дослідження глобальних проблем. По-третє, загальна теорія систем, багато методологічних положень були сформульовані Л. фон Берталанфі і потім дістали застосування в спеціальних дисциплінах. У науці про міжнародні відносини (Р. Ешбі, З. Ласло, Дж. Форрестер та ін.) була створена теорія динаміки соціальних систем, у рамках якої описано методологічні принципи глобального моделювання. По-четверте, велике значення для розвитку глобальних досліджень, наприклад у колишньому СРСР, мала марксистська наукова традиція. По-п’яте, у формуванні теорії глобалістики велику роль відіграють праці академіка В. І. Вернадського. Концепція трансформації біосфери в ноосферу, висунута ним, як зазначається в літературі, фактично являє собою схему ієрархії філософсько-політичного, природничо-наукового і техніко – економічного аспектів Г. п. с. У дослідженнях використовується і концепція ноосфери в трактуванні Т. де Шардена, в 70-х роках з’явилася гіпотеза Дж. Лавлока. Відповідно до висунутої в 70-х роках гіпотези Геї, названої за ім’ям іншої грецької богині Землі, біосфера є саморегулюючою системою, створеною біотою і її навколишнім середовищем, здатною зберегти хімічний склад атмосфери і тим самим підтримувати сприятливу для життя сталість клімату. Відтак, перетворюючи своє власне оточення і підтримуючи цим умови свого існування, біосфера, або Гея, діє аналогічно живому організму. Однак самозбереження біосфери та екосистем, що входять до неї, означає збереження в усіх випадках якогось з їх окремих видів, включаючи людський. При такому трактуванні підтримка глобального гомеостазису в процесі еволюції біосфери може бути процесом, який виходить за межі як повного розуміння, так і контролю й у перспективі навіть участі людства. Останніми десятиліттями сформувалися певні тенденції в дослідженнях глобальних проблем. Якщо на Землі намітилося певне економічне спрямування у дослідженні цієї сфери, то в колишньому СРСР переважали загально-філософські їх трактування. Наприкінці 90-х років майже повсюдно стала помітною відсутність комплексних політологічних, соціологічних, історичних досліджень і підходів. Важливою в сенсі деякого заповнення цієї прогалини є теорія всесвітньої системи, що виникла у США. Основою цієї теорії є концепція еволюції світового господарства І. Валлерстайна.
Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. – М., 1990; Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М., 1990; Globalization, Knowledge and Society: Reading from International Sociology. I. etc., 1990; Лейбин В. M. Глобальная проблематика: науч. исслед. и дискуссии. – М., 1991; Laszlo. The Age of Bifurcation. N. Y, etc, 1991; Folk R. Exploration at the of Time. The Prospect of the World Order – Phil., 1992; Діалог цивілізацій. Нові принципи організації світу. – К., 2002; Глобалізація і безпека розвитку. – К, 2001.
А. Кудрячєнко
(2 votes, average: 4,00 out of 5)