ГОГОЛЬ Микола Васильович

Культурологічний словник

ГОГОЛЬ Микола Васильович (1809-1852) – видатний російський і український прозаїк і драматург, син В. Гоголя-Яновського, автора українських водевілів. Жив і творив у Петербурзі та Римі. Визнання принесла збірка “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” за мотивами українського фольклору й переказів. У подальших творах Г. сильний вплив української лексики та синтаксису. У збірках повістей “Арабески”, “Миргород”, “Петербурзькі повісті”, комедії “Ревізор”, поемі “Мертві душі” широко представлено

тему маленької людини у ворожому світі. Архетипічні українські образи Тараса Бульби, старосвітських поміщиків, Шпоньки. Г. свій талант поставив на службу російській культурі, російському православ’ю, ставши відтак, за Шлемкевичем, уособленням “гоголівської людини”, яка чуже приймає за своє, не вбачаючи в цьому якоїсь шкоди своєму народу. За Гоголем, Бог як внутрішня причина світу є джерелом руху. Скрізь він несе з собою гармонію і закон. Г. вважав, що полюбити Бога людина може лише через свою любов до інших. А тому в нього відсутнє протиставлення церкви небесної і земної. На його думку, церква
наша має святитися у нас, а не в словах наших, а ми повинні бути церквою нашою і нами має бути проголошена її правда. Г. вважав, що Ісус вимагає від людини молитви справ, а не молитви слів. Для нього добрий вчинок власне і є благочестивою справою молитви. Центром уваги для Г. релігія стала не зразу. В його духовній еволюції виділяють естетичний, етичний і релігійний періоди. Про релігійний період його життя можна говорити лише з 40-х років (“Вибрані місця із переписки з друзями” (1847).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)


ГОГОЛЬ Микола Васильович - Культурологічний словник


ГОГОЛЬ Микола Васильович