Гранична схильність до споживання і заощадження


Гранична схильність до споживання і заощадження – коефіцієнти, які визначають вплив зміни в доходах домашніх господарств на їх схильність до споживання і заощаджень. Та частка приросту /скорочення/ доходу після оплати податку, що споживається, дістала назву гранична схильність до споживання /Гсс/. Відповідно частина будь-якої зміни доходу, що заощаджується, являє собою граничну схильність до заощадження /Гсз/. Оскільки невикористаний приріст доходу є заощадженням, то спожита і заощаджена частка прирощеного доходу складатимуть загальну величину приросту доходу. Тому сума коефіцієнтів Гсс і Гсз повинна дорівнювати 1. Дані коефіцієнти свого часу були використані Д. Кейнсом при розрахунках конкретних доз „ ін’єкцій” в економіку купівельної спроможності або доз вилучення останньої з метою надання запропонованій ним антициклічній політиці держави чіткої кількісної визначеності. За їх допомогою він намагався використати на практиці сформульований ним основний психологічний


закон, згідно з яким люди „ схильні, як правило, збільшувати споживання доходів, але не такою мірою, як зростає доход”. На жаль, стабілізуючі можливості державного регулювання ринкової економіки і дотепер запишаються обмеженими. Одним із основних обмежуючих факторів є саме кількісний аспект політики, який передбачає знання та схильність людей до розподілу отримуваних доходів на споживання і заощадження. Згідно з кейнсіанськими графіками, така схильність із зміною доходів залишається практично незмінною. Ряд економістів вважають таку позицію помилковою, стверджуючи, що із зростанням доходу Гсс зменшується, а Гсз зростає. Тобто із зростанням доходів їх розподіл на споживану і заощаджувану частини вирішується на користь останньої. Полеміка між економістами з приводу „ граничної схильності” триває й досі.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Гранична схильність до споживання і заощадження - Економічний словник