Політологічний словник
Колоніалізм (від лат. Соїопіа – поселення)- панування більш розвинених країн (метрополій) над залежними від них і розташованими, як правило, поза їх межами.
Політичну основу К. становило примусове позбавлення населення колоній можливостей реалізувати свої суверенні права, які узурпувалися метрополіями. З погляду механізму цього процесу можна виокремити: К. збройний – підкорення силою, шляхом колоніальних воєн (Англія – в Індії, Бірмі; Франція – в Алжирі, В’єтнамі, на Мадагаскарі та ін.) та К. договірний
К. зародився у часи існування Стародавніх Греції та Риму. Під час “хрестових
За політичним режимом колонії поділялись на не самоврядні, у яких влада здійснювалась колоніальною адміністрацією або безпосередньо (“французька” модель), або із залученням представників місцевої верхівки із суто дорадчими функціями (“англійська” модель), та самоврядні, у яких населення, обрані ним посадові особи та політичні структури мали обмежені повноваження, головним чином у внутрішній політиці. Самостійність ряду країн (Афганістану, Китаю, Туреччини та ін.) формально не скасовувалась, але за допомогою кабальних угод суттєво обмежувалась, і вони перебували у становищі напівколоніальної залежності.
Спонукальними мотивами К. були прагнення правлячої верхівки та владних структур метрополій до розширення сфери панування, отримання прибутків від експлуатації населення та природних ресурсів колоній, зміцнення військово-стратегічних позицій. К. гальмував суспільний розвиток колоній, прирікав їх населення на відсталість, зубожіння та безправ’я. Це породжувало опір населення колоній, розгортання національно-визвольного руху, під тиском якого в середині другої половини XX ст. систему “традиційного” К. було зруйновано. Однак відчутні прояви непрямого, неоколоніального панування розвинених країн над колишніми колоніями зберігаються донині.
Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997.
В. Семко
(2 votes, average: 3,00 out of 5)