Філософія світ людини
Комунікативна природа людського буття
Комунікативний вимір буття очима філософських антропологів
Важливі характеристики комунікативної сфери людського буття виокремлено у межах філософсько-антропологічного підходу М. Шелером та Г. Буркхардтом.
Осмислюючи долю європейської цивілізації та культури, М. Шелер розглядає їх як наскрізь пронизані суперечностями й колізіями: між духом і життям, розсудком і розумом, людиною у її повсякденності та її ідеальним образом, між різними сутнісними вимірами людського
Водночас існує доконечна антропологічна потреба подолати зазначені суперечності. Магістральним на даному шляху, за Шелером, є культивування людини не як надлюдини, а вселюдини.
Упродовж історії людина виявила себе як істота, наділена незвичайною пластичністю. Саме це є аргументом супроти песимістичного погляду на неї.
Для кожної епохи світової історії існує певний досяжний максимум загально-людськості. Йдеться про відносний максимум участі в усіх вищих формах людського
Найнагальніше завдання минулої доби Шелер убачав у тому, аби, не відмовляючись від європейської культурної традиції, поєднувати, узгоджувати її з іншими традиціями, зокрема йдеться про поєднання “зовнішньої” активності людини з її здатністю регулювати власне психофізичне життя.
Шелер показує, що справжнє природознавство має грунтуватися не на засадах панування над природою, а на засадах люблячої самовіддачі. Ми знову повинні навчатися розуміти, а не лише владарювати. (Ідеї цілковито співзвучні екологічності сучасного світосприймання.)
Г. Буркхардт розвиває підхід М. Шелера, акцентуючи на особливій ролі почуттів у сфері міжлюдських стосунків.
Визначальна традиція європейського витлумачення ставлення людини до світу – це традиція конструктивності думки, діяльності тощо. Наука та зорієнтовані на неї способи конструктивної думки у філософії зосереджені навколо питань системності та логоцентризму. Цим зумовлена лінійність світосприймання. Беззастережна системність деформує картину світу, спотворюючи відчуття життя, відчуття свободи тощо.
Надзвичайно багато у найсокровенніших сферах людського життя пов’язано не з метою та її реалізацією, а з людськими почуттями як способами взаємозв’язку зі світом.
Людина існує у взаємодії зі світом та іншими людьми. Ця взаємодія у своїй основі є чуттєво-фізіологічною. Екзистенційний зв’язок можливий лише тоді, коли відбувається таке духовне єднання, що грунтується на чуттєво безпосередньому зв’язку “Я” і “Ти”, коли визнається своєрідність та неповторність оцього “Ти”. Осереддям такого єднання є любов – почуття, засноване на вірі в аналогічне ставлення до тебе того, кого любиш.
Буркхардт робить також важливі висновки щодо, по-перше, значущості, а не ієрархічності людських почуттів та моральності. По-друге, щодо розуму та його ролі в людському існуванні (у внутрішньому смислотворчому плані людського буття). Безперечно, розум потрібен. Одначе слід мати на увазі, що існує розум, котрий “не обмежується упорядкуванням та фіксацією. Він повинен сприяти проясненню наших проектів буття і зробити відносним будь-яке уявлення про вище і нижче, минуле і майбутнє”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)