Конституція і закони України про Збройні сили України. Законодавство України про військову службу

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ НА ЗАХИСТІ ВІТЧИЗНИ

ТЕМА: ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ – ВІЙСЬКОВЕ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВИ

§ 2. Конституція і закони України про Збройні сили України. Законодавство України про військову службу

Що вам відомо про військову символіку? Коли ми святкуємо День Збройних сил України?

Конституція України про призначення Збройних сил України (ЗСУ) та інших військових формувань. Державно-правовим підгрунтям військового законодавства є Конституція України, відповідно до статті 17 якої Збройні сили України – це військове

формування України, що створене для оборони держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності. ЗСУ та інші військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Основними завданнями ЗСУ визначено: стримування й відсіч збройної агресії проти України, охорона повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря країни. Крім цього, з’єднання, військові частини та підрозділи ЗСУ (у межах, визначених законодавством)

можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону і виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, ліквідації надзвичайних ситуацій будь-якого характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів держави.

Закони України про засади діяльності національних Збройних сил. Розбудова ЗСУ здійснюється згідно з національним законодавством і ратифікованими Україною міжнародними договорами з військових питань. Функції, правова основа діяльності, загальна структура, склад, організація та дислокація ЗСУ визначаються прийнятим Верховною Радою України 6 грудня 1991 р. Законом “Про Збройні сили України”, з якого почалося відродження ЗСУ. Тому саме цей день є святом Збройних сил України.

Правовою основою діяльності ЗСУ є Закони України “Про оборну України”, “Про військовий обов’язок і військову справу”, постанови ВРУ й укази Президента України.

Структура і завдання ЗСУ. Законодавчо Збройні сили України мають структурну, організаційну та функціональну побудову. Структурні основи їхньої побудови закріплено в статті 3 Закону України “Про Збройні сили України”. Згідно з нею, центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають ЗСУ, є Міністерство оборони (МО) України.

Загальну структуру ЗСУ складають: а) Генеральний штаб ЗСУ як основний орган військового управління; б) види ЗСУ: Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово – Морські сили; в) з’єднання, військові частини й підлрозділи, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів ЗСУ.

У структурі ЗСУ важливе місце посідає Генеральний штаб – окрема складова частина Міноборони України, що є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням ЗСУ, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оброни органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями та правоохоронними органами в межах, що визначені законами України, іншими нормативно-правовими актами. В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача ЗСУ (у разі її утворення). Генеральний штаб очолює Начальник, який призначається на посаду Президентом України за поданням Міністра оборони України і звільняється з посади Президентом України. Повноваження Генерального штабу ЗСУ визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (нова редакція від 4 липня 2002 p.).

Сухопутні війська (СВ), які оснащені артилерійським озброєнням, танками й самохідними артилерійськими установками, бойовими та десантними машинами, БТР, протитанковими і зенітними засобами, ефективним автоматичним озброєнням, є головним носієм бойової могутності ЗСУ. За своїм призначенням вони, після введення в дію Президентом України плану територіальної оборони, відіграватимуть чільну роль у відбитті агресії. У цьому разі командувачу Сухопутних військ будуть підпорядковані Прикордонні й Внутрішні війська, а також формування Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Повітряні сили (ПС), озброєні авіаційною і ракетно-артилерійською технікою, є силою, що, за відсутності в нашій країні ядерної зброї, здатна стримати агресора й завдати удар у відповідь. Завдання авіації Повітряних сил – розгром з повітря ракетно-ядерних, авіаційних, сухопутних і морських об’єктів та угруповань противника; дезорганізація державного та військового управління; порушення роботи тилу й транспорту противника; забезпечення керівництва збройних сил даними повітряної розвідки; прикриття військ і об’єктів від ударів повітряного противника; повітряне десантування тощо.

Військово-Морські сили (BMC) – самостійний вид ЗСУ. У мирний час – це підтримка сприятливого оперативного режиму в зоні відповідальності флоту; участь у миротворчих операціях і спільних навчаннях із флотами інших держав; охорона районів діяльності риболовецького й торгового флотів України, судноплавства; боротьба з тероризмом на морі. У воєнний час основні завдання BMC – відбиття нападу авіації з морського напрямку, знищення ударних підводних човнів і надводних кораблів, оборона місць дислокації флоту й доступних для десантів районів та ділянок узбережжя, допомога СВ, участь у протидесантних операціях, висадка тактичних десантів тощо.

Спеціальні війська – військові частини й підрозділи, призначені для виконання спеціальних завдань щодо забезпечення бойової та повсякденної діяльності ЗСУ. Ці війська безпосередньо підпорядковані МО. Найменування, склад, організація, озброєння і технічне спорядження формувань спеціальних військ зумовлюються їх призначенням.

До спеціальних військ належать війська зв’язку, інженерні війська, війська радіаційного, хімічного, біологічного захисту, війська радіоелектронної боротьби, розвідувальні підрозділи, топографічна служба, залізничні війська. Деякі види ЗС мають свої спеціальні війська (наприклад, у BMC – частини інженерно-авіаційної служби).

Тил Збройних сил – це сили й засоби, призначені для тилового забезпечення військ матеріальними та фінансовими ресурсами, здійснення перевезень, відновлення військової техніки і майна, створення умов для базування авіації та флоту, розв’язання квартирно-експлуатаційних питань тощо.

Характер загроз національній безпеці України у воєнній сфері визначає необхідність мати у складі Збройних сил України такі функціональні структури, як Об’єднані сили швидкого реагування, Основні сили оборони та Стратегічні резерви.

Відповідно до ст. 4 ЗУ “Про Збройні сили України”, чисельність збройних сил затверджується Верховною Радою за поданням Президента України.

Загальне керівництво ЗСУ в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач ЗСУ. В особливий період керівництво ЗСУ, іншими військовими формуваннями Президент може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб ЗСУ.

Безпосереднє керівництво у сфері оборони країни здійснює МО України, функції якого визначені чинним законодавством та Положенням про МО України (затверджене Указом Президента України від 21.08.1997 p.; змінене 12.11.1999 p.; нова редакція від 4 липня 2002 p.). Структуру МО України затверджує Кабінет Міністрів України.

МО України – центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у сфері оборони та військового будівництва, мобілізаційну і бойову готовність та підготовку ЗСУ до виконання покладених на них завдань.

Відповідно до покладених на нього завдань, МО України бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони та військового будівництва, проекту концепції військового будівництва, розвитку озброєння та військової техніки, пропозицій щодо застосування ЗСУ; оцінює воєнно-політичну обстановку та визначає рівень воєнної загрози; здійснює функції державного замовника в оборонній сфері, забезпечення ЗСУ продовольством, речовими та іншими матеріальними ресурсами; проводить кадрову політику; керує економічною і фінансовою роботою в Збройних Силах України та ін.

Міністр оборони України видає накази і директиви, організовує та контролює їх виконання. Накази й директиви з питань будівництва та розвитку ЗСУ, їх бойової і мобілізаційної готовності, оперативної та бойової підготовки, організаційних заходів та інспектування військ Міністр оборони України видає разом з Начальником Генерального штабу ЗСУ Міністр оборони України може видавати спільні акти з керівниками органів військових формувань, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

У Мінобороні України утворюється колегія. Членів колегії та Положення про колегію затверджує Президент України за поданням Міністра оборони України.

Президент України утворює спеціальний орган, який є колегіальним у вирішенні питань щодо оборони та безпеки держави, – Рада Національної безпеки і оборони України (РНБО), головною функцією якої є забезпечення захисту суверенітету, консти туційного ладу та територіальної цілісності України, розробка стратегії та політики національної оборони.

Статус військової служби. Військова служба в ЗСУ та інших військових формуваннях є особливою державною службою, яка пов’язана із захистом Вітчизни й полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України. Термін проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю та стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов’язки визначаються Законом “Про військовий обов’язок і військову службу” і “Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних силах України”, іншими документами.

Військовий обов’язок, який встановлюється з метою забезпечення комплектування ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також підготовки населення до захисту держави, передбачає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов’язку в запасі, дотримання правил військового обліку. У воєнний час військовий обов’язок включає також загальне обов’язкове військове навчання громадян.

Щодо військового обов’язку громадяни поділяються на такі категорії: а) допризовники – особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; б) призовники – особи, приписані до призовних дільниць; в) військовослужбовці-особи, які проходять військову службу; г) військовозобов’язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; г) резервісти – військовозобов’язані, які добровільно проходять службу у військовому резерві ЗСУ та інших військових формувань.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком, зобов’язані: а) прибувати за викликом військового комісаріату до призовних дільниць для приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою одержання військової спеціальності, призову на військову службу або на збори; б) проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов’язок у запасі; в) проходити медичний огляд та лікування в лікувально – профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії військового комісаріату; г) виконувати правила військового обліку.

Законодавство України забезпечує громадянам держави права і свободи щодо виконання загального військового обов’язку. Наприклад, громадяни, що мають істинні релігійні переконання і належать до чинних, зареєстрованих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та службу в ЗС, можуть проходити службу згідно з Конституцією України та Законом України “Про альтернативну (невійськову) службу”. Альтернативна служба – це державний вид служби поза ЗС, що проходить в одній з установ системи соціального забезпечення, де є гостра потреба в обслуговуючому персоналі.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або підготовку, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю, придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком, також беруться на військовий облік.

Підготовка громадян України до військової служби, складання Військової присяги, проходження й види військової служби, виконання військового обов’язку в резерві. Підготовка громадян до військової служби передбачає допризовну підготовку, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку у військових оркестрах, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади (ВВНЗ) та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів (ВНП ВНЗ), які здійснюють військову підготовку студентів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально – оздоровчу роботу, освітню підготовку, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

Допризовна підготовка включається до визначеної державою складової освіти загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів І і II рівнів акредитації та проводиться за затвердженими відповідно до законодавства програмами, погодженими з Міністерством оборони України.

Підготовка призовників з військово-технічних спеціальностей проводиться в професійно-технічних навчальних закладах або в навчальних закладах Товариства сприяння обороні України (ТСОУ). До навчання залучаються призовники, які досягай 17-річного віку, придатні за станом здоров’я до військової служби та підлягають призову на строкову військову службу після закінчення навчання.

Проходження та види військової служби визначаються “Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних силах України”. Громадяни проходять військову службу в ЗСУ в добровільному порядку або за призовом.

За призовом громадяни проходять: а) строкову військову службу; б) військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) у ВВНЗ, а також вищих навчальних закладах, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки; військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, прапорщиків та мічманів.

Встановлюються такі види військової служби: а) строкова військова служба; б) військова служба за контрактом солдатів і матросів, сержантів і старшин; в) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; г) військова служба за контрактом курсантів (слухачів) ВВНЗ, а також ВНП ВНЗ; г) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; д) військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Підготовка військових кадрів для Збройних сил: військові навчальні заклади, підготовка та вступ до них. Загальне керівництво військовою освітою та наукою здійснює Департамент військової освіти та науки Міністерства оборони України.

Система військової освіти готує висококваліфікованих військових фахівців з усього переліку спеціальностей, у яких мають потребу сучасні ЗСУ. В Україні готують офіцерів тактичного, оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів. Вступники до ВВНЗ і ВНП ВНЗ обов’язково додатково проходять психологічне обстеження, оцінку рівня їхньої фізичної підготовки та медичний огляд військово-лікарською комісією.

До найвідоміших ВВНЗ належать. Національний університет оборони України; Академія Сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного; Харківський університет Повітряних сил; Академія Військово-Морських сил ім. П. С. Нахімова; Українська військово-медична академія, яка здійснює підготовку військових лікарів і офіцерів запасу з числа студентів Національного медичного університету ім. О. Богомольця.

З військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів України можна назвати: а) факультети військової підготовки Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”, Подільського державного аграрно-технічного університету, Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, Харківського державного технічного університету будівництва і архітектури, Академії державної податкової служби України; б) кафедри військової підготовки Сумського державного університету, Національного транспортного університету, Національної металургійної академії України, Національного гірничого університету України, Донецького національного технічного університету, Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу, Державної льотної академії України; в) кафедри медицини катастроф і військової медицини Харківського національного медичного університету та Запорізького й Тернопільського державних медичних університетів; г) відділення військової підготовки Васильківського коледжу Національного Авіаційного університету та інших, які готують фахівців для СВ та ПС. Структура Збройних сил України. Завдання Збройних сил України. Загальний військовий обов’язок. Допризовники. Призовники. Військовослужбовці.

Військовозобов”язані. Резервісти. ВВНЗ. ВНП ВНЗ.