Країни Азії

Географія
Економічна і соціальна географія світу

Регіональна географія

Країни Азії

Японія

Японія – економічно найбільш розвинена країна Азії, острівна держава (рис. 52). Площа – 372,8 тис. км2, населення – 126,9 млн осіб, столиця – Токіо (11,9 млн жителів). Офіційна мова – японська. Це типова однонаціональна країна – японці складають 99,4 % населення. Решта – корейці, китайці, айни (нащадки давнього населення країни). Основні релігії – синтоїзм, буддизм. Грошова одиниця – єна.
Японія – конституційна монархія.

Імператор є символом держави та єдності нації. Вищий законодавчий орган – парламент, що складається з двох палат: Палати представників і Палати радників. Виконавча влада належить урядові на чолі з прем’єр-міністром, якого обирає парламент із числа своїх членів.

Рис. 52. Географічне положення Японії
Сучасна Японія має динамічні продуктивні сили, у яких недостатня кількість природних ресурсів компенсується високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу та сучасних методів організації виробництва, високим рівнем розвитку науки і техніки.
У міжнародному поділі праці Японія посідає особливе місце в галузях машинобудування, металообробки, електротехнічної, електронної та хімічної промисловості, суднобудування. Значна частина продукції цих галузей іде на експорт.
У країні висока концентрація виробництва. У межах “Тихоокеанського промислового поясу” (1/4 площі країни) виробляється 4/5 промислової продукції Японії. Зона мегаполісів, особливо агломерації Кейхін (Токіо – Йокогама), Хансін (Осака, Кобе, Кіото) і Нагоя є зосередженням наукоємних виробництв.
На частку Японії припадає приблизно 12 % світового промислового виробництва. В обробній промисловості розвиваються переважно нові та найновіші галузі, які базуються на передовій технології: виробництво засобів зв’язку та інформації, нових матеріалів, біотехнологія. Країна посідає перше місце у світі з виробництва суден (52 % світового обсягу), автомобілів (30 %), тракторів, металообробного устаткування, побутової електроніки, роботів.
Енергетика більш ніж на 80 % залежить від імпорту енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, урану тощо); зростає значення гідро – та атомної (43 реактори) енергетики. Використовуються ресурси океану.
Сільське господарство відіграє дуже важливу роль в економіці. Переважає дрібне селянське землевласництво. Обробляється 14,3 % площі країни. Японія забезпечує себе продуктами харчування на 75 %. Розвинене рибальство (перше місце у світі за виловом риби).
Основний вид транспорту – автомобільний, розвинений залізничний. За тоннажем морського флоту країна посідає перше місце у світі.
За зовнішньоторговельним обігом Японія посідає третє місце у світі після США і Німеччини. Експортуються машини та устаткування, електроніка, метали, хімічна продукція, науково-технічна інформація, капітал; імпортуються промислова сировина і напівфабрикати, паливо, продукти харчування.

Китай

Китай (Китайська Народна Республіка) – одна із найбільших держав світу (рис. 53). Площа близько 9,6 млн км2, населення – понад 1260 млн осіб, столиця – Пекін (12,6 млн жителів). Офіційна мова – китайська. КНР – багатонаціональна країна: 93 % – китайці, решта – представники 55 інших національностей і народностей (чжуани, уйгури, монголи, тибетці, корейці та ін.). Релігії – конфуціанство, даосизм, буддизм. Грошова одиниця – юань.
Згідно з конституцією вищим органом державної влади є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП). ВЗНП обирають голову КНР і його заступника. Голова КНР представляє державу у внутрішніх і зовнішніх справах. За пропозицією голови КНР ВЗНП затверджують кандидатуру прем’єра Державної влади (уряду). У перервах між сесіями ВЗНП їх постійно діючим органом є Постійний комітет. Законодавчу владу здійснюють ВЗНП, які складаються із депутатів, вибраних від провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування і збройних сил. Виконавча влада належить Державній раді, яка відповідальна перед ВЗНП та їх Постійним комітетом і підзвітна їм.

Рис. 53. Географічне положення Китаю
Китай – індустріально-аграрна соціалістична країна, яка за абсолютними показниками виробництва поступається лише небагатьом державам. Частка в сумарному світовому валовому продукті складає близько 13 %, золотовалютні резерви після приєднання Сянгану (Гонконгу) перевищили 170 млрд дол. США, за розмірами інвестицій поступається тільки США і Японії. Країна має дуже багатий і різноманітний природно-ресурсний потенціал, за земельними ресурсами посідає третє місце у світі.
Китай входить до числа головних країн світу за запасами кам’яного вугілля, залізної і манганової руд, руд кольорових металів (бокситів, олова, цинку, вольфраму, молібдену та ін.). Територія перспективна щодо запасів нафти і газу, є значні запаси ядерної сировини. Значні водні ресурси.
Трудові ресурси величезні й нерівномірно розміщені (2/3 населення мешкає у Східному Китаї, у приморських районах), що створює багато проблем: продовольчу, житлову та ін.
Середньорічне зростання економіки становить 16 %. Але такий стан сучасної економіки Китаю є неоднозначним. У розташуванні продуктивних сил сталися значні зміни, але процес цей відбувається суперечливо. У Китаї створена потужна багатогалузева промисловість. Поряд із традиційними галузями (текстильна, вугільна, металургійна) виникли нові – нафтовидобувна і нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна.
Енергетика країни базується переважно на вугіллі. Постійно зростають обсяги виробництва електроенергії, але вони не повністю забезпечують потреби країни. Чорна металургія спирається на власні запаси залізної руди, легуючих металів і вугілля. Найбільші комбінати є в Аньшані, Ухані, Мааньшані.
Машинобудування – найважливіша галузь китайської індустрії. Поряд із високотехнологічними виробництвами існують численні дрібні підприємства. Налагоджено виробництво машин і устаткування для різних галузей, виробництво верстатів, автомобілів, тракторів і сільськогосподарських машин. Найбільші центри – Шанхай, Пекін, Шеньян, Харбін та ін.
У хімічній промисловості виділяються виробництва військової хімії та мінеральних добрив (друге місце після США). Текстильна промисловість за обсягом готової продукції посідає перше місце у світі (близько 1/4 світового виробництва бавовняних тканин, 1/10 виробництва тканин із хімічних волокон, важливий виробник натуральних і шовкових тканин). Основні підприємства зосереджені в Східному та Північному Китаї.
Сільське господарство залишається головною галуззю економіки Китаю. Переважає рослинництво, а в ньому – вирощування зернових (рис, пшениця, ячмінь, кукурудза), технічних (бавовник і джут, цукрова тростина, соя, арахіс) і овочевих культур. Головна зернова культура – рис (1/3 світового збору). Країна посідає друге місце (після Індії) з виробництва чаю. У КНР розводять велику рогату худобу (1/10 світового поголів’я) і свиней (2/5), овець, кіз і тяглових тварин: коней, волів, буйволів та ін.
Транспорт ще не задовольняє потреби господарства. Половину обсягу всієї його роботи виконує залізничний, важливе значення в перевезенні вантажів відіграє водний, особливо морський, у перевезенні пасажирів – автомобільний транспорт. Повітряний транспорт ще недостатньо розвинутий. Найгустіша транспортна мережа в промислових районах, у внутрішніх частинах країни – негуста. КНР активно розвиває політику “відкритих дверей”, що передбачає активне залучення іноземного капіталу, науковотехнічне співробітництво, створення “особливих економічних зон”.

Індія

Індія – країна, що розвивається, одна з найбільших за площею і населенням у світі (рис. 54, с. 640). Площа – 3,28 млн км2, населення – понад 1014 млн осіб, столиця – Нью-Делі (300 тис. жителів). Індія – найбільш багатонаціональна країна у світі. У ній мешкає понад 500 народностей і племен, що розмовляють більш ніж 100 мовами. Офіційні мови – гінді та англійська. Релігія: 83 % населення сповідують індуїзм, 12 % – іслам, є сикхи, християни, джайни, буддисти, парси та ін. Грошова одиниця – індійська рупія.
Індія – федеративна республіка. Глава держави – президент, який обирається на 5 років колегією виборщиків, яка складається з виборних членів обох палат парламенту і членів законодавчих зборів штатів. Законодавча влада належить президентові та парламенту, який складається з двох палат: Ради штатів і Народної палати. Виконавча влада належить президентові й уряду, який формується президентською більшістю й несе відповідальність перед Народною палатою.
Індія має великі природні ресурси й сприятливі природні умови. Її господарство має дуже суперечливий характер: незважаючи на швидкий розвиток промисловості країна має велику зовнішню заборгованість. Відставання Індії пояснюється тривалою колонізацією, застійними формами доіндустріального виробництва.

Рис. 54. Географічне положення Індії
Сільське господарство є основою економіки країни. Воно постачає сировину для провідних галузей господарства (текстильної, джутової, цукрової промисловості) і дає майже 50 % національного валового продукту. Але врожайність сільськогосподарських культур – одна з найнижчих у світі.
У структурі сільського господарства переважає рослинництво, тваринництво дає лише 1/5 товарної продукції. Близько 4/5 рослинництва припадає на продовольчі культури (рис, пшеницю, просо та ін.). Велике значення мають технічні (бавовник, джут, цукрова тростина) та олійні культури, чай, кава, прянощі. Індія посідає перше місце у світі за поголів’ям великої рогатої худоби (воли, буйволи, корови, яких використовують лише як тяглову силу), на північному заході розводять овець.
У промисловому виробництві традиційно переважає продукція легкої та харчової промисловості, але за темпами росту їх випереджає металургія. Швидкими темпами розвивається також машинобудування – нова галузь національної економіки (випуск металорізальних верстатів, електротехнічних приладів, сільськогосподарських машин, локомотивів). Досить розвинені нафтохімія і виробництво мінеральних добрив з імпортної сировини.
Північно-східні штати (Індійський Рур) характеризуються найбільшим видобутком мінеральної сировини, палива й досить розвиненим сільським господарством (виробництво чаю, джуту, вирощування рису). Тут виник комплекс виробництв, що об’єднує електроенергетику, чорну та кольорову металургію. Головне місто – Колката, як і Мумбай, розташований на узбережжі Аравійського моря, є провідним фінансовим і торговим центром країни.
У північно-західних штатах розвинуте неметаломістке машинобудування, тут розташований Делі – колишня столиця та великий промисловий центр країни.
У західних і центральних штатах знайдені родовища нафти, розвиваються нафтохімія і нафтопереробка. Значні площі зайняті плантаціями бавовнику, просяних культур.
Південні штати спеціалізуються на вирощуванні рису, прянощів, кокосових горіхів. Найбільше місце – Ченнай – порт і центр переробки експортних продуктів.
В Індії досить довга мережа залізниць (63 тис. км). На цей вид транспорту припадає 3/4 вантажних та 1/3 пасажирських перевезень. Автомобільний транспорт посідає друге місце. Зовнішні перевезення здійснюються океанськими суднами, у країні функціонують аеропорти міжнародного класу.
Основні торговельні партнери Індія – США, Японія, Німеччина, Велика Британія. Індія експортує сільськогосподарську та промислову сировину, продовольчі й текстильні товари, коштовне каміння й вироби з нього, машини та обладнання, металовироби. Останнім часом країна отримує значні прибутки від поставки на світовий ринок високоякісних комп’ютерних програм.