ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
Розділ ІІ
Культура Київської Русі
ЛІТЕРАТУРНІ ПАМ’ЯТКИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Високий розвиток культури Київської Русі мав міцне підгрунтя, створене попередниками: розвинену писемність, образне бачення явищ, уміння трансформувати в мистецькі образи історичні події та персоналії. Усе це зумовило формування унікального явища – літератури періоду Київської Русі.
У літописах поряд із дещо сухувато викладеними фактами, укладеними в хронологічному порядку, знаходимо безцінні творіння високого поетичного
Літературні традиції гідно розвивав митрополит Іларіон у “Слові про закон і благодать”. Іларіон працював разом з Ярославом Мудрим, що засвідчується уставом князя: “се яз князь Великий Ярослав, син
Володимерь… сгадал есьм с митрополитом Ларионом… ” Геніальність його незаперечна, адже він був перший, хто на такому високому рівні, з такою духовною віддачею написав твір, який пізніше став взірцем для наслідування. До речі, “Слово… ” Іларіона на півтора століття старше за “Слово о полку Ігоревім”.
Вражають пластична ясність і конструктивна цілісність “Слова…”. Тричастинна композиція дає змогу розвинути основну тему, проспівати славу землі руській, її “каганам”, Володимиру та князю Ярославу. Усі частини взаємопов’язані й логічно входять одна в одну. Тема розвивається від цілого до часткового, від загальнолюдського до національного, пов’язуючи все з долею народу руського.
У першій частині йдеться про взаємозв’язок двох заповітів: старого – “закону” – і нового – “благодаті”. Взаємозв’язки подаються в усталених символічних схемах того часу. Через світову історію прославляється Русь. Наголошується, що для нової віри потрібні нові люди. У другій частині розповідається про руське християнство. Третя частина – похвальне слово Володимиру та землі Руській, яка посідає гідне місце серед країн світу, утвердження рівності всіх народів, хвала за одержану можливість уведення в обіг на Русі набутків християнства. Богословська думка і політична ідея, єдність народів становлять жанрову своєрідність “Слова…” Іларіона.
Вершина поетичної творчості київської доби – “Слово о полку Ігоревім”. Його автор палко любить свій край і співвітчизників, досконало володіє літературною формою, вміло поєднує епос із лірикою. Скрізь у тексті відчувається його присутність і вболівання за події, про які йдеться. Такий твір міг бути написаний лише в суспільстві, яке мало значні культурні, зокрема літературні, традиції.
Основна тема твору – єднання в ім’я утвердження державності, збереження культурних набутків, гуртування кращих сил для того, щоб не повторювати уже зроблених помилок.
На особливу увагу заслуговує літературна пам’ятка “Слово о погибели русской земли”, написана приблизно в 40-ві роки ХІІІ ст. у зв’язку з татаро-монгольською навалою. Вона становить науковий інтерес як сама по собі, так і у зв’язку зі “Словом о полку Ігоревім”. Обидва твори характеризують високий патріотизм, ліричне сприйняття природи, досконалість художньої форми, своєрідні деталі поетичної фразеології. Ці світські твори поєднують елементи уславлення і плачу, головний герой у них – земля руська, обидва написані після поразок. Пам’ятку знайдено у Псково-Печорському монастирі; уперше опубліковано 1892 р. у “Памятниках древней письменности” (СПб. – Вип. 84).
(2 votes, average: 3,00 out of 5)