МАСКУЛІЗМИ, Іменники спільного роду – ІМЕННИКИ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНОГО РОДУ

ІМЕННИК

ІМЕННИКИ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНОГО РОДУ

Іменники спільного роду

МАСКУЛІЗМИ

Маскулізми, які дослідники називають словами “спільної статі, двородовими лексемами, у східнослов’янському мовознавстві відносять до іменників “спільного” роду, тому що розмежування статі не закладене в форму слова; з цим терміном пов’язане вживання назв соціально-активних осіб чоловічої статі для позначення осіб жіночої статі. Назва “маскулізм” походить від лат. masculinus – чоловічий і зумовлена тим, що іменники мають форму,

марковану граматичним чоловічим родом, але позначають осіб обох статей. Набір лексичних значень іменників “спільного” роду вміщає назви офіційних, адміністративних, посадових осіб: президент, прем’єр-міністр, посол, дипломат; назви учених ступенів і звань: кандидат або доктор наук, доцент, науковий співробітник, професор; назви осіб за військовими спеціальностями: лейтенант, капітан, майор, офіцер; соціально-оцінних характеристик: член уряду, профспілковий діяч, лауреат, депутат. Утворення такого типу назв сягає тих часів, коли потреба парних найменувань жіночого роду не диктувалася виробничою зайнятістю, іменники позначали особу взагалі, без вказівки на стать. З подальшим суспільним розвитком, коли застосування жіночої праці розширилося, частина іменників, не змінюючи зовнішньої форми слова, паралельно стала виражати грамему жіночого роду, пор.: “Михайло Пилипчук, інженер – будівельник з Миколаєва, активно залучився до політичного життя” (з газ.); “Лариса, інженер-будівельник, протягом тривалого часу працювала на будовах Сибіру” (з газ.); “Єдина в світі жінка – керівник військового відомства, міністр оборони Фінляндії Елізабет Рен дала інтерв’ю “Собеседнику”” (журн.); “Верховна Рада республіки затвердила першим міністром оборони України командуючого повітряною армією Морозова К. П.” (з газ.).

Семантична переорієнтація на особи жіночої статі при збереженні зовнішньої, ідентичної, граматичної форми вплинула на структуру родової парадигми, зокрема на інтенсивність формування парних протиставлень і конкретизацію їх компонентів. Специфіку сформованих бінарних протиставлень становлять привативні відношення, ознакою яких є сильний, маркований член і його формально-граматичний корелят, позбавлений поза контекстом ознак грамеми жіночого роду, напр.: лікар (чол. р.) – лікар Тернова Павлина Василівна (жін. р.), депутат запропонував (чол. р.) – депутат запропонувала (жін. р.). Відтворення синтаксичними засобами граматичного значення протилежної статі фіксує тенденцію мови до симетрії форми і змісту, оскільки структура компонентів привативної опозиції вказує на асиметрію граматичної семантики (грамеми чол. і грамеми жін. роду) і словоформи, яка є її виразником.

Розрізнення грамем у межах однієї лексеми є нереальним. На морфологічному рівні іменники-маскулізми з тотожною формою вираження родової віднесеності кваліфікуються граматичними омонімами. У жодній словоформі, за твердженням О. І. Смирницького, не можуть поєднуватися дві категоріальні форми однієї й тієї ж категорії: не може бути одночасно двох відмінків, двох чисел і т. ін. Наявність омонімічних форм проектується семантичною функцією маскулізмів – позначати особу – діяча, родостатева диференціація якої не передбачена: іменники позначали особу взагалі, без вказівки на стать. Особливість змісту іменників, маркованих граматичним чоловічим родом, полягає в їх семантичній співвіднесеності з двома денотатами навколишньої дійсності, здатності цих мовних знаків відтворювати в мові тотожні за суспільним призначенням різні реальні об’єкти. Граматична омонімія виникла внаслідок збігу однакових функцій слів, які грунтуються на однотипних характеристиках позначуваних ними реалій.

У категорії іменника виділення маскулізмів в окрему групу морфологічних одиниць зумовлене тією роллю, яку вони виконують: називають не конкретну, а узагальнену особу, здійснюючи цей процес одночасно з професійною номінацією. Відтворюючи в контексті сему узагальненої особи, вони не виявляють однаковою мірою цієї функції, а демонструють поступовий перехід від часткового до повного підпорядкування окремих явищ загальному принципові, тому генералізація (узагальнення) у маскулізмах має три ступені і залежить від синтаксичної ролі, яку вони виконують у реченні. Генералізація першого ступеня передбачає ситуацію, де діє не особа взагалі, а конкретний індивід. Особа, названа іменником “спільного” роду є суб’єктом або об’єктом дії, а словоформа, яка відтворює в реченні сему суб’єкта або об’єкта, перебуває на позиції підмета або додатка (прислівного члена). Номінуючи конкретний індивід, іменник-маскулізм виділяє його з класу подібних йому і зазнає розрізнення за родами у складі синтаксичних конструкцій з дієсловом-присудком, напр.: “Вчора на Україну з робочим візитом прибула міністр закордонних справ Канади…” (з газ.); “Із властивою їй м’якістю професор сказала…” (з газ.); “У дискусії за круглим столом взяла участь кандидат філологічних наук Ольга Андріївна Коломієць…” (журн.); “Уроки з народознавства вела етнограф В. Т. Чайковська” (журн.). Вираження грамеми роду за допомогою синтаксичних засобів стало ознакою структури мови і закріпилося граматичною моделлю “іменник + дієслово”, передане формою минулого часу. Засобом вияву родової віднесеності є власні назви, займенники. їхня присутність компенсує потребу в розрізненні грамем роду тоді, коли присудок виражений дієсловом теперішнього або майбутнього часу, напр.: “…іде апробація вітуриду… під керівництвом професора А. Ф. Романової” (з газ.); “Пояснення дає директор заводу… сам за спеціальністю інженер – машинобудівник” (А. Носенко).

Незмінювані іменники у функції узагальненої особи простежуються на першому ступені генералізації, коли здійснена номінація особи як конкретного індивіда, напр.: Маринка-конферансье оголошувала номер за номером” (з газ.); “Вайлуватий конферансьє неквапом з’явився з-за лаштунків” (І. Вільде). Маркером для розрізнення найменувань жіночої статі служать дієслова, власні назви, займенники, зрідка прикметники. Відсутній зв’язок з відмінковими формами утверджує синтаксичний спосіб мовного відтворення родових грамем, що вносить у структуру мовних знаків риси аналітизму.

На другому ступені генералізації іменник-маскулізм, замість функції виділення особи – діяча з ряду подібних йому, стає назвою-характеристикою, у його реченнєвому вжитку з’являється відтінок оцінності, зумовлений переходом маскулізма з позиції підмета або додатка на позицію присудка, напр.: “Тамара Севернюк – лауреат премії ім. Кузьми Голкіна” (з газ.); “Доктор медичних наук А. Ф. Романова – провідний гематолог, один з небагатьох визначних спеціалістів із захворювань крові” (з газ.). Додатково сему оцінності у назвах-характеристиках формує прикладка, виражена маскулізмом, напр.: “Якщо понад 15 % службовців потерпає в приміщенні від захворювань, треба вживати заходів, радить Як Столвік, епідеміолог…” (з газ.).

Характеризуючу роль виконують сполучення маскулізма і власної назви, напр.: “Моя колега Тамара Севернюк – така ж, як це життя…” (з газ.).

Маскулізм третього ступеня узагальнення позначає типового представника відповідної категорії осіб, який поєднує в собі її характерні особливості, формуючи у вислові поняття множинності. У синтаксичній структурі речення йому належить роль підмета або додатка (прислівного члена), зрідка – неузгодженого означення. Можливі при ньому допоміжні слова – атрибути подають додаткову інформацію до повідомлюваного, але граматичної функції не виконують, “розщеплення” ними форми іменника “спільного” роду не відбувається, напр.: “Учений агроном-еколог вирішуватиме три групи питань: охорона грунтів, охорона рослин, вирощування екологічно чистої продукції…” (Вісник АН України); “Лікар, адвокат, інженер може винайти в глибинах життя, у тайниках природи ще одну якусь невідому тайну” (Г. Хоткевич); “Не так давно лікар – терапевт мав широку сферу діяльності й не обмежувався лікуванням конкретної патології” (жури.); “Участь у спортивній діяльності лікаря – психолога, психогігієніста настільки очевидна, що потрібно подбати про їх підготовку” (журн.); “Агронома називають технологом поля” (журн.); “На підприємствах існує посада інженера з техніки безпеки” (з газ.).

В окремих випадках вказівка на стать може виражатися лексемою, що нейтралізує родову ознаку маскулізма, залишаючи за ним тільки функцію назви особи за видом діяльності, напр.: “Дівчина – інженер господарським оком оглянула нескладне майно вишки” (М. Трублаїні); “Не можна не згадати, що в нашій музиці працює талановита жінка – композитор…” (з газ.). Використання лексем у ролі виразників граматичного значення роду свідчить про граматикалізацію лексичних одиниць.